1. Характеристика виробничих фондів

Ефективне функціонування промислових підприємств в умовах ринкових відносин може реально здійснюватися лише за умови переходу на інтенсивний шлях розвитку. Це потребує якісного вдосконалення і раціонального використання виробничого потенціалу, який представлений перш за все виробничими фондами, що є основою продуктивної діяльності підприємства.

Роль основних виробничих фондів на сучасному етапі значна. Вони входять до технологічного комплексу підприємства і визначають рівень його прогресивності і економічності. Перед підприємствами стоїть завдання, не тільки економити всі види ресурсів, але й створити гнучку систему виробництва з випуску продукції широкого асортименту, яка б користувалася попитом на ринку і забезпечувала доходність і рентабельність на основі оновлення техніки і технологій виробництва.

Виробничі фонди підприємства не можна ототожнювати із засобами виробництва, оскільки:

• елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничому процесі;

• виробничі фонди є виключно вартісною економічною категорією.

Таким чином, виробничі фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється частинами в міру спрацювання.

Необхідною умовою правильного використання і відтворення виробничих фондів є їх поділ на основні та оборотні.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються підприємством для використання у своїй господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Участь основних фондів у виробництві визначає їх класифікацію на:

• основні виробничі фонди– це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції. Вони складають приблизно 60 % від загальної вартості майна підприємства;

• основні невиробничі фонди– не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, протягом довгого часу зберігають свою натурально-речову форму. На підприємствах різних галузей виробничої сфери вони складають приблизно 10-20 %.

2. Класифікація та оцінка основних виробничих фондів

У промисловому виробництві функціонує багато видів основних виробничих фондів, які різняться термінами служби, призначення і роллю у виробничому процесі, інтенсивністю зношування та іншими ознаками. За функціональним призначенням (натурально-матеріальним складом) основні виробничі фонди поділяють на:

• будинки (виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління);

• споруди (дороги, мости тощо);

• передавальні пристрої (лінії електропередач, трубопроводи тощо);

• машини і устаткування (силові та робочі машини й устаткування, вимірювальні прилади, обчислювальна та комп’ютерна техніка, тощо);

• транспортні засоби (як для переміщення людей, так і вантажів);

• інструменти (механічні та немеханічні знаряддя праці);

• виробничий інвентар і приладдя (робочі столи, верстати, стелажі, що служать для полегшення виробничих операцій);

• господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування);

• інші основні фонди (бібліотечний фонд, учбові кабінети, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо).

Для технічної характеристики основних фондів, аналізу рівня використання окремих видів засобів праці, своєчасної заміни їх новими потрібен облік основних фондів.

Облік основних виробничих фондів відбувається як у натуральних так і у вартісних показниках.

Облік у натуральних показникахнеобхідний для визначення речового складу основних фондів, виробничих потужностей підприємств, встановлення шляхів більш раціонального їх використання, складання балансу обладнання і забезпечення планомірного розвитку підприємства. Здійснюється цей облік на основі даних паспортів (в яких відображена технічна характеристика основних фондів, ступінь їх використання, ремонти що проводилися, тобто всі зміни, що відбувалися з обладнанням) і інвентаризацій.

Вартісна форма облікунеобхідна для визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розмірів амортизації, калькуляції собівартості продукції. Основні фонди у вартісному виразі являють собою основні засоби (кошти) і є частиною статутного фонду (власного капіталу).

Залежно від часу оцінки, характеру і стану основних фондів розрізняють первісну, відновлену та залишкову вартість.

Первісна вартість – фактична вартість основних фондів на момент введення в дію або придбання. Вона включає: суми, що сплачуються постачальникам та підрядчикам; збори та платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням прав на об’єкт основних фондів; суми ввізного мита; суми непрямих податків; витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів; витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів; інші витрати;

Первісна вартість

В_п = Ц + Т + М;

де Ц – ціна обладнання в грн.;

Т – транспортні витрати;

М – затрати на монтаж і установку обладнання.

Оцінка і облік за первісною вартості визначає фактичну вартість ВФ в цінах року придбання. Початкова вартість будівель і споруд відповідає вартості їх будівництва, в яку включають затрати за встановленими розцінками на будівельно-монтажні роботи.

Так як придбання основних фондів і проведення будівельно-монтажних робіт здійснюється в різний час, то загальна сума основних фондів показується в змішаних цінах, що не дає можливості їх співставлення. Крім того, в первісній вартості не враховується ремонт і модернізація, в зв’язку з цим відбувається їх переоцінка в ході якої визначається відновлена вартість.

Відновлена вартість– це вартість відтворення основних виробничих фондів в сучасних виробничо-економічних умовах, визначається за результатами інвентаризації. Відновлена вартість враховує ті ж витрати що і первісна, але за нинішніми цінами.

Відновлена вартість визначається за формулою:

де, Вп = первісна вартість ОФ, грн.

∆g- річний приріст продуктивності праці у %.

t – кількість років експлуатації обладнання з моменту введення.

або

В_в = В_п * k + P + M

де, k – коефіцієнт зміни ціни.

Р, М – затрати на ремонт і модернізацію.

Залишкова вартість - характеризує реальну вартість основних фондів і визначається як різниця між вартістю, за якою об’єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства (це повна первісна і відновлена вартість) та сумою зносу (та частина вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції).

Залишкова вартість показує величину недоамортизованої частини вартості основних фондів:

де, t – термін експлуатації обладнання з моменту введення;

А – щорічна сума амортизаційних відрахувань.

Відновлена вартість з урахуванням зносу:

Ліквідаційна вартість– це сума коштів, яку може отримати підприємство в результаті реалізації основних фондів після закінчення терміку їх корисного використання, тобто залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації.

Балансова вартість – це сума за якою об’єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації. Вона дорівнює первісній вартості на момент введення в експлуатацію основних фондів. У міру зношення основних фондів їхня балансова вартість буде відповідати залишковій.

Для нарахування амортизаційних відрахувань необхідним є значення балансової вартості певної групи основних фондів на початок звітного періоду, яке розраховуються за формулою:

де, В_б – балансова вартість групи ОФ на початок і-го звітного періоду;

В_(і-1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

З_(і-1) – затрати понесені на придбання фондів, капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення протягом періоду, що передував звітному;

А_(і-1) – сума амортизаційних відрахувань в попередньому періоді;

В_{вив (і-1)} – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду.

Підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів на коефіцієнт індексації К_і, що визначається за формулою:

де, І_(і-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення К_і ≤1, індексація не проводиться.

У випадку, якщо підприємство застосовує К_і, воно зобов’язане признати капітальний доход в сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду із застосуванням К_і, і балансовою вартістю такої групи основних фондів без К_і. Капітальний доход в цьому випадку відноситься до складу валових доходів кожного звітного періоду у сумі, що дорівнює % річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.