2. Предмет та метод правового регулювання

Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає однорідні суспільно-необхідні відносини, що виникають у різних сферах суспільного життя. Методом правового регулю­вання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

З урахуванням зазначених вище підходів можна по-різному трактувати предмет правового регулювання інвестиційного пра­ва як:

самостійної галузі права;

міжгалузевого інституту права;

підгалузі господарського права.

За першим підходом - інвестиційне право, звичайно, має ок­ремий (власний) предмет правового регулювання, тобто відноси­ни, що виникають у сфері здійснення інвестиційної діяльності, який і відокремлює інвестиційне право від інших галузей права України. За другим підходом - такий предмет правового регу­лювання, як інвестиційна діяльність, має міжгалузевий харак­тер. Третій підхід передбачає існування інвестиційного права виключно у межах господарського права України.

Кожен може бути прихильником будь-якої теорії розвитку інвестиційного права, однак, важливо свідомо схилятися до тієї чи іншої думки.

Загалом же, предметом інвестиційного права є суспіль­ні відносини, що виникають між державою (державами), де­ржавними органами, фізичними та юридичними особами у процесі інвестиційної діяльності, тобто відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвес­тицій.

Метод інвестиційного права ~ це сукупність засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесторів та учасників інвестиційної діяльності), які характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язуються виникнення інвестиційних пра­вовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві методам регулювання багатьох галузей права. Зокрема, імперативні норми інвестиційного права зобов'язують суб'єктів жорстко дотримуватись вимог інвестиційного законодавства, диспозитивні ж норми дають право суб'єктам діяти на власний розсуд.

Виходячи з того, що предмет інвестиційного права має між­галузевий характер і поєднує в собі як «горизонтальні» суспіль­ні відносини, що регулюються диспозитивними методами, так і «вертикальні» суспільні відносини, що регулюються адміністра­тивно-правовими методами, метод інвестиційного права має комплексний характер і поєднує в собі як елементи методу рівності сторін (диспозитивного методу), так і адміністративно-правових методів.

3. Характеристика інвестиційного права

Будь-яке законодавство - це сукупність законів та підзакон-них актів, які є формою вираження правових норм. Саме в них, як в юридичних джерелах, закріплюються норми права, що за предметом та методом правового регулювання об'єднуються в рамках відповідних галузей права. Відмінність між галузями за­конодавства та галузями права полягає в тому, що перші явля­ють собою сукупність законів та підзаконних актів, які є формою зовнішнього вираження правових норм, а другі - це сукупність правових норм, що регулюють певне коло суспільних відносин.

Структура права є структурою змісту, а структура законо­давства - структурою форм права. Це, в свою чергу, дозволяє зробити висновок стосовно того, що система законодавства є похідною від системи права. Проте, завдяки спільному елемен­ту - правовим нормам - існує тісний зв'язок між системою пра­ва та системою законодавства. Іноді він настільки тісний, що ці дві системи співпадають. Такий зв'язок спостерігається, напри­клад, між такими галузями права та законодавства, як цивіль­на, кримінальна, трудова.

Не завжди структура галузей права кореспондує галузям за­конодавства. Існують комплексні нормативні масиви та галузі законодавства, що охоплюють норми декількох галузей права. До такої галузі законодавства можна віднести господарське пра­во. Загалом, інвестиційне право можна визначити так:

Інвестиційне право - це сукупність правових норм, що ком­плексно регулює відносини, які виникають у процесі інвести­ційної діяльності - практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій національних та інозем­них інвесторів з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиційне право має такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну і стимулюючу.

Регулятивна функція полягає у врегулюванні нормами ін­вестиційного права інвестиційно-правових відносин.

Охоронна функція забезпечує захист порушених прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охорон­ною І забезпечується нормами відповідальності за порушення інвестиційного законодавства.

Стимулююча функція полягає у формуванні необхідної для де­ржави і суспільства поведінки суб'єктів інвестиційної діяльності шляхом створення матеріальних та нематеріальних стимулів.

Наука інвестиційного права, окрім зазначеного вище, та­кож включає теоретичні положення вчених, які пояснюють ті чи інші явища, обставини, терміни і т.д. у сфері інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ.

Принципи інвестиційного права

Термін «принцип права» давно відомий юридичній доктрині та практиці. Під ним розуміються або найбільш загальні норми права, або принципи-ідеї.

В інвестиційному праві чільне місце займають принципи-норми, закріплені в конституціях, конституційних законах, деяких нормативних актах виключно інвестиційного характе­ру. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні інвести­ційного права. Вони є основою для наступної правотворчості в інвестиційній сфері, гарантують ЇЇ логічність, безперервність та збалансованість.

Існуючі в державі інвестиційні закони та інші правові акти по­винні ґрунтуватися на цих постулатах і ні в якому разі не супере­чити їм, оскільки принципи виступають в ролі гарантів дотри­мання основних прав людини - найвищої цінності в суспільстві.

Крім того, принципи забезпечують взаємозв'язок Інвестицій­ного права, інвестиційного законодавства та інвестиційної полі­тики, сприяють відміні застарілих та прийняттю нових юридич­них норм.

У правовій науці прийнято розрізняти загальноправові (за-гальногалузеві) та специфічні (галузеві) принципи,

Загальноправові принципи виражені та закріплені в усіх га­лузях права - цивільному, адміністративному, фінансовому, кримінальному і т.д. До таких принципів відносяться закон­ність, заперечення зворотної сили закону та інші.

Законність можна визначити як обов'язкове (неухильне) ви­конання вимог законів та основаних на них підзаконних актів органами державної влади і управління, органами самовряду­вання, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями. Іншими словами, законність - це обов'язкове виконання вимог законодавства усіма суб'єктами права.

Принцип заперечення зворотної сили закону проявляється в тому, що закони, які ведуть до змін у правовому регулюванні, зворотної сили не мають. На практиці це означає, що нещодав­но прийнятий закон не розповсюджується на відносини, які ви­никли до його прийняття.

Галузеві принципи - це принципи, що характерні для конк­ретної галузі права. Зокрема, для інвестиційного права харак­терними є такі принципи:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов'язковість виконання імперативних норм щодо інвесту­вання;

- рівність та єдиний підхід, недопущення будь-яких проявів інвестиційної дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, вклю­чаючи нерезидентів);

- стабільність - забезпечення незмінності норм, що регулю­ють інвестиційну діяльність;

- економічна обґрунтованість - інвестування на підставі еко­номічних показників;

- доступність - забезпечення вільного доступу до норм інвес­тиційного права для суб'єктів інвестиційної діяльності.

Ключовими поняттями інвестиційного права є інвестиції, ін­вестиційна діяльність, інвестиційні правовідносини, суб'єкти інвестиційної діяльності. На розкритті цих понять насамперед і слід зупинитися.

Взагалі, поняття «інвестиція» має іншомовне походження (від англ. іпуез-Ьтепї) І означає «(капітало)вкладення, вкладен­ня грошей, інвестування, інвестиція». З економічної точки зору поняття інвестиції означає вкладення капіталу в галузі еконо­міки усередині країни і за кордоном.

Інвестиції - це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, який визначає темпи економіч­ного росту. Гітман Л.Дж. та Джонк М.Д. дають таке визначення інвестиціям: «Інвестиції - це спосіб розміщення капіталу, який повинен забезпечувати збереження або приріст вартості капіта­лу та (або) принести позитивну величину доходу».

Будь-яка інвестиція взагалі - це майно, яке є об'єктом пра­ва власності. Тобто, інвестиції - власність - пов'язані з правом володіння, користування та розпорядження ними інвестором.

Відповідно до Закону України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підпри­ємницької та інших видів діяльності, в результаті якої ство­рюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

У економічній теорії розрізняють фінансові (купівля цін­них паперів), реальні інвестиції (вкладення капіталу в про­мисловість, сільське господарство, будівництво, освіту й ін.) та інтелектуальні.

Реальні інвестиції є вкладенням капіталу в будь-яку галузь економіки чи підприємство, результатом чого є утворення но­вого капіталу або приріст наявного (будівлі, обладнання, товар­но-матеріальні запаси і т.д.). Вони складаються з двох різних компонентів. Перший з них - це інвестиції в основний капітал, тобто придбання капітальних благ, таких як виробниче устат­кування, комп'ютери і будинки виробничого призначення. Дру­гий компонент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які є нагромадженням запасів сировини, що підлягає використанню у виробничому процесі, чи нереалізованих готових товарів. Ко­мерційні товарно-матеріальні запаси вважаються складовою частиною загальної величини запасів капіталу в економічній системі; вони настільки ж необхідні, як і капітал у формі устат­кування, будинків виробничого призначення.

Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу у фінансові ін­ститути, тобто вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, емітовані приватними компаніями чи державою. Тут приріст реального капіталу не відбувається, відбувається лише купівля, передача права власності (тобто трансфертні операції).

Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в підготовку кадрів, передача досвіду, ліцензій і ноу-хау, спільні наукові розробки.

Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі засоби вироб­ництва, тобто усі види інструментів, машин, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову ме­режу, які використовуються у виробництві товарів та наданні послуг і доставці їх до кінцевого споживача.

Інвестиції - це те, що «відкладають* на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, що не використову­ються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій - це ресурси, що спрямовуються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини тощо).

Таким чином, під інвестиціями розуміють ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення модернізацію виробничого апарат. Це може бути - придбання нових машин, будинків, транспортних засобів, а також будівництво доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди варто включати і витрати на освіту, наукові дослідження І підготовку кадрів.

Можна визначити такі функції інвестицій:

розширення або модернізація виробництва; створення виробничої інфраструктури; створення товарно-матеріальних запасів резервів; створення соціальної інфраструктури; підготовка та перепідготовка кадрів; наука та наукове обслуговування.

У системі відносин розширеного відтворення інвестиції вико­нують найважливішу структуроутворюючу функцію. Від того, у які галузі народного господарства вкладаються засоби для його розвитку, залежить майбутня структура економіки.

Прибутковість - це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає пріоритетність інвестицій. Однак, отри­мання прибутку інвестором є одним з головних, але не єдиним чинником, що спонукає його до здійснення інвестицій в еконо-

міку країни. До стратегічних завдань інвестора можна віднести: вплив на політику уряду країни-реципієнта на внутрішній і між­народній арені (наприклад, під час іноземного інвестування); контроль над певним сектором ринку економіки держави тощо.

Класифікації інвестицій можливі за різними критеріями, в залежності від тих ознак, які покладено в основу порівняння (у наступній лекції).

Визначення та зміст понять «інвестиційна діяльність» та «суб'єкти інвестиційної діяльності» будуть розкриті у наступ­них лекціях.

Інвестиційна діяльність має міжгалузевий характер, тому на неї мають вплив норми різних галузей права. Суспільні відно­сини, які виникають при здійсненні інвестиційної діяльності та урегульовані нормами державного (конституційного), фінансо­вого, адміністративного, цивільного, земельного і кримінально­го права, є інвестиційними правовідносинами.

Інвестиційні правовідносини - це досить складні відноси­ни. Вони торкаються широкого спектра питань та певною мірою відрізняються від фінансових та адміністративних відносин. Перш за все, в умовах ринкової економіки інвестиційні відноси­ни - це відносини власників. Складність інвестиційних відно­син, як відносин, власності полягає у тому, що вони є підґрун­тям суспільного процесу відтворення. Крім того, в них бере участь велика кількість суб'єктів інвестиційного права (фізичні особи та юридичні особи різних форм власності).

Основним правовим документом, що регулює взаємовідноси­ни між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не су­перечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних ор­ганів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності поверх своєї компетенції не допускається.

Суб'єктивне інвестиційне право - це вид і обсяг поведінки інвесторів, учасників інвестиційної діяльності та державних органів, що охороняються державою. Суб'єктивному інвестицінному праву завжди відповідає суб'єктивний інвестиційний обов'язок, тобто вид і обсяг обов'язкової поведінки, яка повинна відповідати вимогам закону.