
- •Тема 2.
- •1. Виробничі ресурси та їх обмеженість.
- •Примітки
- •Класифікація потреб
- •2.1.2. Суспільне виробництво: сутність, структура
- •Примітки
- •2.1.3. Економічні ресурси і фактори виробництва.Економічний вибір
- •Примітки
- •2.1.4. Продукт суспільного виробництва і характер праці
- •Примітки
- •2.2. Коментар до питань, які винесені на самостійне опрацювання
- •2.2.1. Дослідження економічної природи потреб людини в історії економічної думки
- •Примітки
- •2.2.2. Закон зростання потреб і механізм його дії
- •Примітки
- •2.2.3. Мета виробництва та межа виробничих можливостей
- •2.2.4. Роль науково-технічного прогресу в розвитку суспільного виробництва
- •2.3. Короткі підсумки
- •2.4. Список рекомендованої літератури
- •2.5. Тренінг для закріплення отриманих знань
- •7. У чому важливість класифікації потреб ?
- •14.2. - До економічних ресурсів зараховують усі природні, людські та створені працею людини ресурси, які використовують у виробництві товарів і послуг; (так)
- •15.8. - Усі відповіді є вірними;
- •17.4. - Ренти.
- •18.2. - Прибуток;
- •2.6. Завдання для “економічної розминки” по темі
Примітки
1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Частина 1. Загальна економічна теорія; Частина 2. Спеціальна економічна теорія / Підручник. – Київ: Ніка-Центр. Ельга, 2000.- 527 c.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - С.109.
2.1.3. Економічні ресурси і фактори виробництва.Економічний вибір
Фундаментальною проблемою економіки є постійне зростання потреб і обмеженість економічних ресурсів для їх задоволення.
До економічних ресурсів зараховують усі природні, людські та створені працею людини ресурси, які використовують у виробництві товарів і послуг. На цій підставі їх ще називають виробничими ресурсами, оскільки природні, трудові ресурси та ресурси, створені у межах економіки, необхідні для процесу виробництва.
Таблиця 2.2.
Класифікація виробничих ресурсів за різними ознаками
Ознаки |
Зміст |
За джерелами походження |
Виробничі ресурси, що можуть бути відтворені (робоча сила, обладнання): - природно відтворювані – частина природних ресурсів (грунт, водні басейни, флора, фауна); - трудові ресурси (люди з їхньою робочою силою), що формуються у сфері життєдіяльності; - економічно відтворювані – предмети праці, які підлягали попередній обробці (сировина); засоби праці; Не відтворювані – корисні копалини, які належать до предметів праці. |
За формою прояву |
Матеріальні (речові) Особисті (людські) |
Залежно від часу і характеру функціонування |
Забезпечуючі: засоби праці, трудові ресурси Втілені (предмети праці) |
З розвитком суспільства змінюються роль та значення конкретних видів виробничих ресурсів. В доіндустріальному (аграрному) суспільстві ключовими є такі ресурси, як ручна праця, худоба та земля; в індустріальному - промислові вироби, сировина; у постіндустріальному – інформація, знання.
Потенційно ресурси (природні, трудові) можуть стати факторами виробництва, коли використовуються в процесі виробництва.
Серед учених-економістів немає єдності з природу того, що вважати факторами виробництва [1].
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, знання [2].
Процес використання природних ресурсів - фактора земля - для задоволення людських потреб є сутністю господарської діяльності у будь-якому суспільстві. Однак більшість видів таких ресурсів невідтворювані, а тому абсолютно обмежені. Їх виробниче використання має природні межі, розширення яких можливе завдяки ефективному й раціональному природокористуванню, екологічній безпеці.
Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Корисність і цінність капіталу як виробничого фактора полягає в його економічній сутності: капітал - це вартість, яка у процесі виробництва приносить ще більшу вартість.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція “людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства [3].
Наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створюваних нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства [3, c.114].
Виокремлення інформації та знань у самостійний виробничий ресурс зумовлене сучасною науково-технічною революцією. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Інформація і знання стають найважливішими умовами підвищення ефективності виробництва.
Цінність кожного із зазначених основних видів ресурсів (факторів виробництва) полягає у їх корисності, що визначається насамперед продуктивністю, здатністю приносити своєму власникові певний вид доходу[4].
Безліч економічних цілей при обмеженості ресурсів ставить проблему економічного вибору – вибору найкращого із альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних витратах.
Перед кожною людиною, фірмою, суспільством в цілому виникають проблеми, що, як і для кого виробляти, тобто як визначити умови і напрямки використання обмежених ресурсів.
Економічна наука при цьому не тільки прагне зафіксувати те, що є, але й розробляє найкращі варіанти вирішення проблем, що виникають. В останньому випадку виникає проблема раціонального ведення господарства. При цьому вважається, що суб’єктом господарства є «homo economicus» - розумний (раціональний) індивід, добре навчений, має глибокі загальні і професійні знання, а також великий практичний досвід. Його метою є досягнення максимальних результатів при даних витратах ресурсів або мінімізація витрат при досягненні визначеної цілі. Така передумова є нереальною, але теорія оптимізації слугує своєрідним керівництвом до раціональної діяльності. В економічній теорії передбачається, що кожний господарюючий суб’єкт прагне до максимізації: споживач – задоволення своїх потреб, фірма - прибутку, держава – рівня добробуту людей.
В реальній дійсності люди завжди мають справу з альтернативними витратами. Виробництво одного економічного блага означає відмову від іншого. Раціональна людина повинна підрахувати не тільки майбутні витрати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей, щоб зробити оптимальний економічний вибір.
Якби ресурси не були обмеженими, то не існувало б і проблеми найкращого, оптимального розподілу їх між різними напрямками використання, підвищення ефективності їхнього використання, а також встановлення правил і способів розподілу.
Концепція ефективності є центральною в економічному аналізі. В загальному розумінні ефективність – це можливість використати найкращим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого результату.
Оскільки в економіці діє значна кількість суб’єктів та ринків, досягнення ефективного стану - складний процес.
Стан економіки може бути охарактеризований як ефективний, якщо ефективність досягнута одночасно на всіх взаємопов’язаних ринках. Воднораз усі суб’єкти в економіці можуть констатувати, що вони досягли найкращого стану з точки зору власних цілей. При цьому стан економічної ефективності характеризується тим, що жоден з економічних суб’єктів не може отримати додаткових вигод без того, щоб не завдати втрат іншим суб’єктам. Тобто: якщо всі економічні суб’єкти досягають певного стану і ніхто з них не може його покращити, не погіршуючи стану інших, то економіка досягає стану економічної ефективності.