Питання для самостійної роботи:

1. Релігійна ситуація в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку.

2. Українське православ'я: історичні тенденції розвитку.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Відповідаючи на перше питання необхідно розкрити основні історичні віхи розвитку православ’я в Україні. Виділяють кілька етапів. Православ’я київської доби X-XIII ст. має початок з акту хрещення Русі по візантійському обряду в 988 р., яке князь Володимир прийняв від корсунського духовенства. Київське християнство часів Володимира − це слов’янський варіант християнства, для якого характерні: універсалізм − тісні зв’язки як з Візантією так і з Римом, орієнтація переважно на кирило-мефодіївську традицію слов’янського християнства, виборність духовенства. Хоча розкол 1054 р. став підставою для включення Русі в орбіту візантійського християнства, але зберігалася напруженість між провізантійськими та прокиївськими тенденціями в політиці церкви. В цілому християнство цієї доби мало де факто автономний статус від Константинополя. Православ’я польсько-литовської доби − XIV-XVII ст. У 1300 р. відбувся перенос київської кафедри до Володимира на Клязьмі, а в 1325 р. у Москву. Паралельно з 1302 по 1391 рр. існувала Галицька митрополія. Але в результаті переходу під владу Литви, з 1317 р. була відновлена окрема Київська (Литовська) митрополія. Остаточний поділ митрополії на Київську та Московську відбувся у 1448 р., коли в Москві був поставлений власний єпископ Йона, а Константинополь у 1458 р. висвятив на митрополита Київського Григорія Болгарина. Протягом XV-XVII ст. православна церква в межах перебувала під тиском Речі Посполитої. Після унії 1596 р. православне духовенство залишилося без єпископату, який був відновлений лише в 1620 р. (а легалізований у 1632 р.). Найвищого розвитку українське православ’я досягло за Петра Могили (1632-1647). Церква стали вагомим чинником національно-духовного та державного відродження України. Православ’я доби Російської імперії та Радянської влади − кін. XVII-поч. XX ст. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. та політичного поділу України між Росією та Польщею, відбулося з’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом у 1685 р., яке привело до повної втрати самобутності українського православ’я. Протягом 1721-43 рр. Київська митрополія була перетворена на звичайну єпархію. І хоча в 1743 р. їй був повернутий статус митрополії, при Катерині II з 1764 р. остаточно ліквідуються рештки самоврядування української церкви. Для цього періоду характерні одержавлення, централізація, ідеологічне обслуговування церквою самодержавства. В 20-х рр. XX ст. в Україні зародився рух автокефалістів, який привів до виникнення у 1921 р. УАПЦ, що була знищена в 1930 р. В часи радянської влади православні громади в Україні існували у складі Українського екзархату аж до 1990 р., коли отримала статус автономії УПЦ.

2. Відповідаючи на перше питання треба вказати на те, що релігійне відродження в Україні доби незалежності виявилося зростанням кількості зареєстрованих конфесій та релігійних організацій з 9 конфесій до 120, а релігійних організацій з 4,5 до 34 тис. 60-65% громадян позитивно оцінюють значення релігії та церкви для суспільства. Найчисельнішою конфесією України є православ’я (загалом 17 тис. приходів), хоча православними себе вважають біля 40% населення. Серед найбільших православних церков України є УПЦ московського патріархату, УПЦ київського патріархату, УАПЦ. Католицизм представлений Українською греко-католицькою та римо-католицькою Церквами, які мають, відповідно, 3685 та 1061 організацій. Протестантські церкви нараховують біля 8,5 тис. і складають 25% від загальної цифри релігійних спільнот України. Активно розвиваються баптисти (3025), п’ятидесятники (2517), адвентисти (1101), Свідки Єгови (біля 1200). Іслам та іудаїзм відносяться до конфесій релігійних меншин (959 та 285). Отже, Україна є багатоконфесійною, полірелігійною країною в якій християнські релігії в їх традиційних, модерних та постмодерних виявах, домінують над нехристиянськими у співвідношенні 80% до 20%.

Сьогоднішню Україну не можна назвати суто православною країною. Швидке зростання традиційних християнських церков (православні, греко-католицькі, римо-католицькі), яке відбувалося в перші роки незалежності майже зупинилося, натомість темпи зростання протестантських церков залишаються значними, так, що співвідношення традиційного та нетрадиційного християнства становить 50 % до 40%. Окрім того, постійно збільшується кількість нецерковних християн та просто віруючих, що взагалі не відносять себе до певної конфесії.