Питання до лекції:

1. Природні (універсальні) цінності християнства.

2. Вчення про віру, надію, любов в Біблії.

3. Християнські цінності в сучасну добу.

Питання семінарського заняття:

1. Природа, види та ієрархія християнських цінностей.

2. Віра, надія та любов як вищі цінності в християнстві.

3. Сучасні цінності та християнські ідеали.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Християнство відноситься до релігій Одкровення. Вся християнська система цінностей має теїстично-об’єктивістський характер, тобто її джерелом є Бог, який визначає зміст цінностей незалежних від суб’єктивізму людини. Бог є онтологічною підставою цінностей. Бог є Любов’ю, Добром, Красою, Істина, Життя, Розум, Буття, тощо. Вони є вищими об’єктивно-теїстичними цінностями.

Християнські духовні цінності можна розділити на природні та надприродні. Обидва мають своїм витоком Бога, але зміст і характер природних конституюється (встановлюються і визначається) природними здатностями людини, а надприродні − мають підставою свого існування буття Бога. До природних можна віднести закон, порядок, віру, совість, мислення. Надприродні цінності ґрунтуються на самоодкровенні Бога в Ісусі Христі, який є втіленням Добра, Істини, Свободи, Краси постають вищими духовними цінностями, але найвищою цінністю та ідеалом є Любов.

Взаємодія природних та надприродних цінностей встановлює види християнських цінностей та їх ієрархію. Кожна цінність може мати свою анти цінність, хоча вони не абсолютні. За принципом сходження до більш складних цінностей можна виділити наступні природні цінності: натуральні, вітальні, психічні, соціальні, духовні. Природні цінності − усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Вітальні цінності − коли цінністю є здоровий стан організму, а її антиподами — хвороба. Психічними цінностями є певні душевні стани — відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя. Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія. Їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни. До сфери духовних цінностей відносять предмети і явища культури в яких об'єктивувались філософські ідеї, художні твори, релігійні доктрини, моральні вчення, юридичні системи, наукові теорії, освітянські концепти, тощо. До вищих духовно-ідеальних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість), а їх протилежностями є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність.

2. В християнстві існує своєрідна онтологія любові. Любов є найвищою категорією християнства тому, що сам Бог є по суті своїй Любов. Творення світу та людини й опікування за ними є виявом божественної любові. Буття світу й людини − це Дар і форма Божественної любові. Любов безмежна, творча сила й принцип буття та моралі − відносин між людьми й Богом. Вона можлива лише як благодатна допомога, як відкритість людини своєму Творцю. Тобто, буття в любові не є природним феноменом, результатом дії природних законів та властивостей. Власними зусиллями втілити ідеали любові неможливо, їх джерелом і силою є благодатна сила Бога, яка завжди є чудом, несподіваною подією, розірванням усіх гарантій й обов’язків. Любов є вищим ідеалом та метою життя, як Церкви, так і життя окремої людини. Вона має багато вимірів − любов до Бога, любов до ближніх, любов до ворогів, любов до природи й світу, любов до краси, любов до життя, тощо. Любов передбачає подолання егоцентризму та буття для іншого − Бога й ближнього. Любов єдина з милосердям, самовіддачею, самопожертвуванням, прощенням, буттям для іншого. Саме в цьому сенсі в християнстві закликається любити ближніх і ворогів, як самих себе. Любов неможливо прорахувати, зрозуміти, передбачити, зобов’язати. Любов не є лише емоцією, переживанням, вона є об’єктивною позачасовою даністю, ідеальним буттям, цінністю й ідеалом, які конституюються вірою. З усіх ідеалів, ідей та ідеологій достойною віри є лише любов. Любов має особистісний характер, її реалізація вимагає діалогу між двома і більшим числом особистостей. Апостол Павло зазначає, що з приходом Царства Божого зникне потреба у вірі і знанні, оскільки Бога будуть знати всі безпосередньо в досвіді. Але не зникне любов, тому що відносини особистості з Богом, безпосередній досвід спілкування з Богом – це і є любов. Всі інші цінності людського особистого і суспільного життя згідно із вченням християнства мають бути реалізованими як складові любові, силою любові і задля любові.

3. Християнська система цінностей зберігає своє значення і в наш час. Щоправда духовні цінності християнства знаходяться в ситуації одночасно конфлікту та діалогу з сучасними цінностями. Сучасні парадигми цінностей можна поділити на модерні та постмодерні. Модерний тип цінностей сучасного суспільства багато в чому є спільним з традиційними християнськими цінностями. Зокрема дуже схожими є біологічні, вітальні, психічні, соціальні та духовні цінності. Навіть вищі духовно-ідеальні цінності модерного типу − благо, справедливість, істина, краса, так само прийнятні для християнства. Щоправда вони співпадають далеко не в усьому. Якщо християнська система цінностей є релігійною, об’єктивістською та теїстично-теоцентричною, то модерні системи цінностей коливаються між крайнім індивідуалізмом і демократизмом, або колективізмом і авторитаризмом. В рамках модерних систем індивідуалістського типу домінують ліберальні цінності, в межах колективістських − надається перевага консервативним суспільним цінностям. За характером сучасна модерна західна культура є гуманістичною, адже вищою цінністю виступає людина. Вищим ідеалом тут є задоволення потреб, захист інтересів і прав людини. З середини XX ст. на Заході розвивається постмодерна культура, яка культивує постмодерністські цінності. Вони є вкрай індивідуалістськими та навіть суб’єктивістськими. Фактично, цей тип цінностей руйнує традиційні християнські та модерні типи цінностей. На відміну від класичного гуманізму постмодерна культура в цілому втратила орієнтацію на Бога і культивує постгуманістичні цінності. Її ідеалом є абсолютно вільна особистість, яка подолала залежність від усіх тотальностей: Бога, вищих цінностей, гуманізму, моралі, ідеології, тощо.

Християнство в наш час проводить діалог і суперечку, як з модерною культурою та її цінностями, так і з постмодерною культурою та характерними для неї постцінностями. У протистоянні модерній культурі християнство виступає проти атеїзму, сцієнтизму, класичного гуманізму. Але воно може прийняти ієрархію класичних систем цінностей, ідеологеми тотальностей Бога, моралі, духовних принципів. У суперечці з постмодерною культурою християнство перебуває в ситуації де панують абсолютні плюралізм, антисцієнтизм, ірраціоналізм, адогматизм та тотальний деконструктивізм. Як це не дивно, але навіть в таких умовах християнство може відстоювати себе і свою систему цінностей. На перший план в проповіді християнства виходять апофатизм (акцент на непізнаваності Бога), адогматизм, парадоксальність. А серед цінностей наперед виступають віра, надія й любов. Особливо важливою парадигмою майбутнього в християнстві є любов, яка стає парадигмою нового «гуманізму любові».