страхування

Страхування врожаю сільськогосподарських культур від природнокліматичних лих; Страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших імовірних небезпек.

Страхувальники у майновому страхуванні – юридичні і/або фізичні особи.

Залежно від того, хто виступає у ролі страхувальника дана галузь охоплює дві підгалузі:

страхування майна юридичних осіб (виробничого майна): об’єкти – види страхування: нерухоме майно, обладнання, устаткування, транспортні засоби, інструменти.

страхування майна фізичних осіб (особистого майна): об’єкти – види страхування: будівлі та квартири громадян, домашні тварини, транспорт, домашнє майно та майно на садибі.

Форми майнового страхування:

–обов’язкова;

–добровільна.

2.Основні умови та порядок страхування майна юридичних осіб

Юридичні особи можуть страхувати таке майно: державне, власне, орендне, заставне, лізингове.

Державні підприємства, акціонерні підприємства і корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству:

будівлі;

споруди;

передавальні пристрої;

силові, робочі та інші машини;

обладнання;

транспортні засоби;

риболовецькі судна;

інвентар;

готова продукція;

сировина;

товари;

матеріали;

інше майно.

За додатковим договором страхуванню підлягає:

31

майно, отримане підприємствами згідно з договором майнового найму або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, зберігання;

майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Основні умови страхування майна охоплюють такі три аспекти:

–страхову відповідальність;

–страхову оцінку і страхову суму;

–принципи відшкодування збитків.

Страхові випадки: Страхування:

–від вогню:

–від удару блискавки:

–від вибуху.

Комплексне або розширене страхування від вогню та інших випадків, яке включає такі страхові події:

–землетрус;

–зсув;

–обвал;

–буря;

–ураган;

–повінь;

–град;

–злива;

–шторм;

–цунамі;

–пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем;

–крадіжки зі зломом (пограбування).

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, яка визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання за вилученням зносу.

Страхове відшкодування виплачується:

у випадку повної загибелі майна – в розмірі дійсної вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми;

у разі часткового пошкодження майна – в розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання.

Розраховується за формулою:

32

Страхове відшкодування = Страхова сума x Збиток / Вартість майна

Не приймаються на страхування:

будівлі та споруди, які знаходяться в аварійному стані, а також майно, що розташоване в них;

майно, що розташоване на території страхового захисту, але не є власністю страхувальника і не отримане ним внаслідок договірних відносин;

майно, факт загибелі якого важко з’ясувати;

майно, стосовно якого у страховика вагомі сумніви щодо проходження або вартості.

3. Страхування транспортних засобів та вантажів

Транспортне страхування – узагальнене поняття при страхуванні транспортних засобів від небезпек, які виникають на різних шляхах сполучення.

Залежно від виду шляху воно поділяється на:

морське;

річкове;

наземне;

повітряне.

Договір страхування транспортного засобу можуть укладати власник, орендар чи особа, яка користується ним, на основі нотаріально посвідченого доручення власника. Сторонам за взаємною згодою надається широка свобода у визначенні страхової суми. Такий договір укладається, як правило, строком на один рік за місцем постійного проживання чи роботи страхувальника, за місцем реєстрації, купівлі, технічного огляду або стоянки транспортного засобу.

Перед укладанням договору представник страховика зобов’язаний оглянути об’єкт страхування у присутності страхувальника, перевірити відповідність номерів кузова, двигуна, рами, шасі даним, зазначеним у технічному паспорті.

На страхування приймаються:

транспортні засоби, що підлягають реєстрації в органах Державтоінспекції;

інші транспортні засоби з двигунами, що використовують власне джерело енергії;

причепи, напівпричепи, човнові двигуни тощо;

тролейбуси, трамваї.

Предметом угоди можуть бути й інші засоби транспорту (човни, катери, яхти тощо).

Страхові ризики:

33

пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок стихійних лих, падіння дерев, нападу тварин, пожежі чи вибуху в транспортному засобі;

пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні у будь-якому місці; на стоянці, що охороняється.

угон або викрадення транспортного засобу (причепів до нього).

Страхування вантажів (cargo) передбачає зобов’язання страховика здійснити виплату страхувальнику згідно з умовами договору в разі настання страхової події, що спричиняє йому збитки.

Об’єктом страхування за таким договором виступають майнові інтереси фізичної чи юридичної особи, що є власником, користувачем чи розпорядником вантажу, внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.

Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.

Вантажі страхуються на час безпосереднього транспортування, а також на час зберігання на складах з максимальним терміном до 30 днів. Договір страхування набуває чинності з 00 годин дня, що є наступним за днем надходження страхових премій до страховика, або в зазначений у страховому полісі (сертифікаті) строк.

Вантаж приймається на страхування в сумі (страхова сума), заявленій страхувальником, але не вищій за вартість вантажу (страхову вартість), зазначену в рахунку поставки, включаючи витрати на перевезення, якщо інше не обумовлено.

Слід пам’ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.

Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається представником страховика за участю страхувальника. Згідно зі світовою практикою представниками страховика (страхових компаній) є аварійні комісари та диспашери. При цьому обов’язок щодо доведення наявності страхового випадку покладається на страхувальника.

Моторне (транспортне) страхове бюро України – професійне об’єднання страхових компаній України, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та відшкодовують збитки, спричинені водіями в реультаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю та майну третіх осіб.

34

аварії;

вибух;

стихійне лихо;

обвал;

нещасний випадок;

ожеледиця; попадання під рухомий транспорт та вимушений забій за

розпорядженням ветеринарної служби.

Зауважимо, що у Великій Британії поліс зі страхування тварин передбачає також покриття на випадок загибелі їх від переляку (причиною можуть бути літальні апарати, дикі звірі, злі собаки тощо), птиці — від гризунів. У Голландії фермер має змогу страхувати як усе стадо, так і лише окремих тварин.

Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається так: установлюють середню страхову суму за одну голову тварини за договором страхування і множать її на кількість загиблих голів. Що ж до вимушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м’яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин.

Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція страхуються на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, смерчу, зливи, граду, зсуву, обвалу, селю, затоплення, у тому числі через аварії комунікаційних мереж.

Тварини, будівлі, обладнання тощо можна застрахувати й на суму, меншу за їх вартість. У такому разі всі відповідні об’єкти вважаються застрахованими в тому відсотку їх вартості, в якому їх узято на страхування в цілому.

5. Страхування майна громадян

Страхування майна громадян (фізичних осіб) проводиться на випадок створення фінансової безпеки для власника майна.

Об’єктом страхування виступає майно фізичних осіб, яке належить їм на правах особистої власності.

Договір страхування може бути укладено на:

1)усе домашнє майно, що є в даному господарстві;

2)окремі предмети домашнього господарства;

3)окремі групи предметів домашнього господарства;

4)колекції, картини, унікальні та антикварні речі (спеціальний договір).

36

Умови страхування домашнього майна вміщують такі групи ризиків:

пожежа;

підпал;

стихійне лихо;

протиправні дії третіх осіб.

Особливості розрахунку розміру нанесеного збитку :

–розмір збитку визначається за кожним предметом домашнього майна;

–збиток визначається окремо за кожним ризиком знищення або ушкодження домашнього майна, оскільки втрати в обох випадках

будуть різні.

Майно вважається знищеним, якщо воно стало цілком непридатним для використання за початковим призначенням, а ушкодженим – якщо якість предмета погіршилася, але можливе відновлення за допомогою ремонту та подальша його експлуатація.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збитку та страхового відшкодування.

Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвентаризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т. ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість — це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу.

Розмір страхової суми страхувальник може вибрати на свій розсуд, але вона не повинна бути більшою вартості застрахованого майна.

Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страховики передбачають різні пільги. По-перше, постійним страхувальникам може бути наданий пільговий (наприклад, місячний) строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових платежів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться страховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшкодування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. По-друге, постійним страхувальникам, які за час страхування не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення договорів можуть надаватися знижки в

37

певному розмірі від страхового платежу. При цьому постійними страхувальниками визнаються такі фізичні особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель.

6.Страхування кредитних та фінансових ризиків

Устосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов’язання повернути позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомогою різних доступних заходів правового та матеріального характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов’язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.

Уразі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори

(банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).

Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів

38

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка видана у грошовій формі.

Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов’язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.

При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:

кредитор — суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;

позичальник — суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник; гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же

страховик.

Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. 2.

Страховик

Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об’єднуються у дві групи:

а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кредити, які

39

видаються під заставу іпотеки або іншого майна, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страхувальником і застрахованим в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов’язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб’єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб’єктом загальнонародного, державного значення. Емітенти боргових зобов’язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості:

1)Страхування товарних кредитів;

2)страхування кредитів під інвестиції;

3)страхування споживчих кредитів;

4)страхування кредитів, виданих під заставу;

5)страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслідок невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання та надання послуг.

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі операції з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих постачальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці інвестиційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікавлені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхового захисту. Більш популярним є страхування матеріальних кредитів, виданих для інвестиційної діяльності.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді,

коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості

40