Тестові завдання

Питання 1

Яке з вірувань не відноситься до первісних :

Тотемізм

Анімізм

Кришнаїзм

Магія

Фетишизм

Питання 2

Мислене наділення деяких предметів надзвичайними якостями має назву:

Шаманізм

Фідеїзм

Анімізм

Фетишизм

Питання 3

Віра в наявність у людини вічного внутрішнього двійника має назву:

Магія

Анімізм

Землеробський культ

Фетишизм

Питання 4

Найпростішою формою анімістичних вірувань була віра в духів. Чи духи для тогочасних людей були чимось:

Надприродним

Належали до природного порядку

Мали божественне походження

Питання 5

Своєрідним імперативом магічних операцій є:

Частина замість цілого

Ціле є тільки ціле

Ціле не замінює частину

Завдання і питання для самоконтролю

1. За яких умов з'являються первісні релігійні вірування?

2. Які чинники сприяли з'яві світу духів?

3. Розкрийте генезу становлення уявлення про душу.

4. Яке вірування репрезентують(і чому) чуринги з Кам'яної могили, що на Мелітопольщині?

5. Розкрийте сутність тотемістичних уявлень.

6. Чому тотемізм постає своєрідним соціальним інститутом?

7. Розкрийте зміст двох основних принципів магічного мислення.

8. У чому полягає суттєва різниця між "чуттєво-надчуттєвим" уявленням про природне від демоністичного типу надприродного? Якої еволюції зазнала ідея надприродного?

Словник

Дхарма (санскр.), дхамма(палі) — надзвичайно важливий термін не лише буддизму, а всієї індійської філософії. Можна виділити 5 груп основних значень терміна: 1) доктрина, вчення; в буддизмі — вчення Будди; 2) правило; правильна поведінка, справедливість, закон; 3) умова, причина; 4) феноменальне; дхарма як наслідок; світ — це прояв закону; 5) вища реальність — спалахи психо-фізичної енергії.

Каббала — теософське релігійно-містичне вчення, поширене серед прихильників іудаїзму. Каббала являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Крім того, каббала — різновид практичної магії, метою якої є вплив на надприродне за допомогою зосередженого споглядання і розгадки таємних імен Бога, виконання різних молитов і вербальних формул, розшифровки літерних і цифрових комбінацій. Особливий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Карма — поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

Мантри(санскр.) — вірші з ведичних текстів, які використовуються як заклинання і чарівні формули. Під мантрами розуміються ті частини Вед, які не належать до «Брахманів» або їх коментарів.

Мокша – спасіння, повне звільнення від страждань.

Сансара(санскр. — повторення народжень і смертей) — в індуїзмі і буддизмі уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу. Вважається, що залежно від своєї карми дана особа може народитись у сім'ї багатих торговців чи в сім'ї комах. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після незчисленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, пташиних тіл, водяних і суходільних тварин, нарешті, досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізації (бхакгі-йоги) — остаточного звільнення з круговороту сансари. Еволюціонуючи в людській формі життя (від дикунів до більш цивілізованих духовно), після 400 тисяч життів душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Талмуд — збірка релігійних трактатів, у яких викладено ідеологічні, релігійно-етичні і філософські засади іудаїзму феодальної епохи. Як усна традиція Талмуд виник в II—І ст. до н.е., його письмове оформлення тривало з III до V ст. н.е. В Талмуді викладено основні догмати іудаїзму, система релігійних обрядів, що містить 248 настанов і 365 заборон, релігійно-етичні норми, міфи та історичні перекази. Формування Талмуду пов'язане з діяльністю соферім (книжників), які очолювали синагоги і започаткували пояснення Тори (закону) відповідно до вимог життя євреїв у діаспорі. В 210 р. глава школи танаїв (законовчителів) Єгуда Ганасі зібрав великий матеріал пояснень і оформив їх у збірку книг під назвоюМішна (пояснення вчення). Мішна містить 63 трактати, що утворюють 6 розділів. Згодом Мішна стала об'єктом подальшого коментування, оскільки життя євреїв у діаспорі призводило до асиміляції, втрати мови, звичаїв і релігії. Внаслідок цього створюється Гемара (завершення пояснень), яка ввела нові релігійно-правові вимоги щодо життя євреїв у діаспорі. Мішна і Гемара утворили книгу Талмуд, де викладено вчення. Існує два варіанти тексту Талмуду —Вавилонський, створений у діаспорі, іЄрусалимський, створений в Палестині. Талмуд — визначна історико-культурна і літературна пам'ятка, важливе джерело соціально-економічної історії і культури єврейського народу.

Тора, П'ятикнижжя Мойсея, (давньоєврейське —вчення, закон) — назва перших книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня. У сакралізованій формі описує походження світу та людства; виникнення єврейського народу, і встановлення його священого союзу (завіту) з Богом: історію поселення євреїв у «обітованій землі» — Палестині та їхні взаємини з іншими народами; становлення давньоєврейської релігії — культу Єгови. Іудейська та християнська традиції приписують авторство П'ятикнижжя Мойсея пророкові Мойсеєві. За даними біблеїстики, цей текст має в основі кілька давньоєврейських писемних джерел: так звані «Яхвіст» та «Елохіст» (10—9 ст. до н.е.), «Второзаконня» (7 ст. до н.е.), «Жрецький кодекс» (6—5 ст. до н.е.). Редагування та компоновка П'ятикнижжя Мойсеєвого тривали у Вавилонському полоні і в перші десятиліття після нього (6—5 ст. до н.е.). За біблійним переказом, іудейський священик Ездра оприлюднив та витлумачив народові П'ятикнижжя Мойсея, перебуваючи в Єрусалимі у 20-й рік правління персидського царя Артаксеркса (445 чи 444 до н.е.). Канон П'ятикнижжя Мойсея став важливим чинником утвердження в Палестині серед. 1 тис. до н.е. послідовно монотеїстичного культу Єгови та теократичної влади священиків Єрусалимського храму. П'ятикнижжя Мойсея є джерелом релігійної та моральної традиції як для іудаїзму, так і для християнства.

Хасидизм — релігійна течія серед євреїв Польщі та Росії, яка виникла на початку XVIII ст. Спочатку хасидизм відображав протест низів проти фінансової верхівки європейських громад і рабинів. Згодом хасидизм перетворився у містичну течію в іудаїзмі. Хасиди вчили, що людина має прагнути до повного злиття з Богом не поглибленням у «священні книги», як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям. Послідовник хасидизму — особа, віддалена від світських справ і духовно врівноважена, веде праведний спосіб життя, піклується про ближнього. Спокута гріхів — це не страждання, а радісний акт повернення до душевної гармонії. Хасидизм досить поширений у світі, в тому числі в Україні, де існує багато святих місць, які відвідуються євреями (Умань, Меджибіш, Бердичів, та ін.). На чолі релігійних громад хасидизму стояли цадики (святі, проповідники). Вони вважалися посередниками між віруючими та Богом, відігравали велику роль у пропаганді хасидизму.