Основні дидактичні принципи

Принцип	Сутність принципу
1	2
Цілеспрямованості у навчанні	Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості студентів. Плануючи зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити усвідомлення учнями всього комплексу завдань кожного уроку. Ці завдання мають відображати основні ланки процесу засвоєння знань: від сприймання навчальної інформації до використання знань на практиці.
Науковості	Передбачає розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.
Систематичності та послідовності	Вимагає дотримання наступності у вивченні окремих тем і навчальних дисциплін, забезпечення логічних зв'язків між засвоєнням способів дій і знань, між формами і методами навчання та формами і методами контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів, передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.
Доступності	За цим принципом методи і засоби навчання слід добирати відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів, щоб інтелектуально та фізично не перевантажити їх. Проте це не означає, що зміст навчального матеріалу має бути спрощеним, елементарним.
Свідомості	Він передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання. Вимоги цього принципу навчання будуть ефективними тоді, коли учні проявляють пізнавальну активність, є суб'єктами навчальної діяльності.
Активності	Він вимагає діяльного ставлення учнів до об'єктів, які вивчаються. Розрізняють активність репродуктивну і продуктивну. Завдання педагога - стимулювати розвиток усіх рівнів активності учнів за допомогою створення проблемних ситуацій, емоційної забарвленості спілкування, ігрової імітації, "штучного" дефіциту інформації.
Міцності	Згідно з ним потрібно організовувати запам'ятовування навчального матеріалу в поєднанні з вивченим раніше. Запам'ятовування залежить не тільки від змісту навчального матеріалу, а й від ставлення до нього. Насамперед потрібно запам’ятовувати вихідні положення, провідні ідеї, логіку доведень. Закріплення доцільно здійснювати на основі повторного осмислення вивченого через урізноманітнення навчальних ситуацій, які вимагають використання сформованих знань, застосування їх на практиці.
Ґрунтовності	Передбачає точність, доказовість і повноту знань. Ці характеристики знань забезпечуються тоді, коли навчальний матеріал належно структурований, виокремлено головне, визначено логічні зв'язки між елементами знань.
Наочності	Суть принципу полягає в необхідності залучати різні органи відчуття до процесу сприймання та аналізу навчальної інформації. Протягом індивідуального розвитку послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне. У процесі навчання всі вони тісно взаємодіють. Понятійне мислення неможливе без наочного.
Емоційності	Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до знань. Спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на засадах співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.
Індивідуального і диференційованого підходу у навчанні	Він спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного доповнення, тобто використання в колективних формах елементів самостійної пізнавальної діяльності учнів. Цей принцип сучасна дидактична теорія пов'язує з особистісно індивідуальною орієнтацією навчання, визначенням індивідуальної траєкторії розвитку учіння, вибором рівня і методів оволодіння змістом навчальних програм, адаптацією учнів до особливостей інформаційних і комп'ютерних технологій навчання.
Зв’язку теорії з практикою	Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії. Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи його.

Основними методами проведення лекційного заняття є традиційне та інтерактивне навчання. Враховуючи співіснування випробуваних і новітніх форм організації навчального процесу, умовно можна розподілити види лекцій на дві великі групи: традиційні та інтерактивні.

При традиційному навчанні основне навантаження приходиться на викладача адже він знаходиться перед аудиторією, читає лекцію, деякі графіки та формули роз’яснює на дошці. А студенти в цей час занотовують основні положення, графіки, формули. Традиційний метод викладання характеризується дуже високою активністю викладача і більш пасивною слухача.

Натомість сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх студентів та викладача. Це базується на співпраці «вчитель – учень, учень – учень». При цьому вчитель і учень, – рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання та проявляється в повазі та довірі до студента. Основним завдання при інтерактивному навчанні є розвиток особистості, формування переконань, розвиток різноманітних форм мислення кожного студента. Інтерактивний метод навчання сприяють оптимізації навчального процесу та до помають студентам набути такі навички: аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до вивчення матеріалу,

висловлювати свою власну точку зору, вміти її аргументувати та дискутувати, навчитися слухати іншу людину та вміти поважати її альтернативну думку.

Види лекцій, що застосовуються при традиційному та інтерактивному навчанні (рис 2.1):

Рис. 2.1. Види лекцій за традиційного та інтерактивного методів навчання

Підготовка лекції – це напружена, складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль і вияву майстерності. Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:

1. ­психологічну підготовку педагога до її проведення;

2. ­глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;

3. ­“внутрішнє переживання” її змісту;

4. вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;

5. ­оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.

Приступаючи до проведення лекції, викладач повинен пам’ятати, що існує 4 фази, які характеризують динаміку лекції:

1. Початок сприйняття (4-5 хв.) - на цьому етапі слід зосередитися на трансформації мимовільної уваги у довільну;

2. Оптимальна активність сприйняття (20-30 хв.) - на цей час приходиться пік працездатності, тому слід спланувати свою діяльність таким чином, щоб саме на цей період прийшовся найбільш складний для розуміння матеріал;

3. Фаза зусиль (10-15 хв.) - це передвісник стомлення, але слухач ще в змозі керувати своєю діяльністю.

4. Фаза стомлення - у цей період слід дати можливість трохи перепочити, розповісти цікавий випадок, якщо дозволяє ситуація, то і пожартувати.

Навіть невеличкий відпочинок дозволяє повернути аудиторію до активного сприйняття матеріалу.

Під час проведення лекції викладач повинен враховувати наступне:

• Однією з найголовніших запорук успіху є контакт з аудиторією. Він втрачається, коли викладач дослівно розуміє вислів "читати лекцію". Можна дозволити собі звернення до конспекту в разі необхідності надати точні визначення, певну статистику, окремі цитати. Решту часу слід віддати безпосередньому спілкуванню з аудиторією.

• Авторитет лектора значно знижується, якщо він займається переказом одного якогось підручника чи посібника.

• Досвідченість лектора проявляється в його вмінні трансформувати заздалегідь підготовлений текст в залежності від рівня підготовленості, настрою аудиторії, її готовності сприймати матеріал.

• Рівень навичок конспектування у різних слухачів (курсантів, студентів) не однаковий. Тому під час лекції слід знайти правильний темп, а іноді й зосередити увагу на матеріалі, який слід обов’язково записати.

• Лекція і доповідь на науковій конференції є різними жанрами наукової діяльності. Викладач має справу з майбутніми, а не теперішніми колегами, тож іноді слід більш детально зупинитися на складних питаннях, грунтовніше проаналізувати поняття, розтлумачити терміни.

• Для того, щоб викликати інтерес і підтримувати його протягом всієї лекції слід створити чітку мотивацію навчання, продемонструвати, наскільки важливим у професійній діяльності або у формуванні світогляду особистості є тема, що розглядається, сприяти самоудосконаленню кожного, хто її слухає, вчити критичному мисленню, знаходити зв’язок із емпіричним життєвим досвідом кожного.

Найбільш типовими діями лектора є:

• повідомлення теми лекції;

• повідомлення плану лекції (основні вузлові питання);

• нагадування змісту попередньої лекції, пов’язання його з новим матеріалом;

• реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

• підведення підсумків лекції, відповіді на питання;

• рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять;

• повідомлення теми наступного заняття.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розкутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, розумно жвава міміка.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів (курсантів, студентів) перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпність змісту даної теми.

Важливою складовою частиною всього лекційного процесу є відповіді на запитання. Саме питання є показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення.

Щоб лекція була послідовною, необхідно скласти план. Оскільки, перш ніж почати щось говорити слухачам, треба чітко уявляти собі, що говорити, в якій послідовності і т.д. У вирішенні цього питання може допомогти план-конспект або план-тези. У ньому повинна бути відображена думка лектора, його бажання донести до аудиторії нові знання, активізувати діяльність слухачів, щоб допомогти засвоїти матеріал. Приклад навчального плану проведення лекційного заняття наведений у табл. 2.2:

Таблиця 2.2