Реферат Діловодство (Орлюк 1Сі-14б)

Міністерство освіти і науки України Вінницький національний технічний університет

Факультет автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління

Кафедра АІВТ

Реферат з дисципліни: «Основи діловодства»

Виконав:

ст. гр. 1СІ -14б

Орлюк Є. А.

Перевірив:

к.т.н. ст.викладач Гармаш В.В.

Вінниця 2015

1. Договір купівлі-продажу квартири за участі громадян

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Житловий будинок або квартира є важливими об'єктами права приватної власності громадян, тому держава встановила для них особливий правовий режим. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) порівняно із загальними правилами купівлі-продажу має певні особливості.

Важливістю житлового будинку (квартири) як об'єкта права приватної власності пояснюються суворі вимоги чинного законодавства до дотримання форми договору. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна під загрозою визнання його недійсним має бути укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Посвідчення договорів про відчуження житлового будинку (квартири)

провадиться за місцезнаходженням такого майна (п. 60 )

1

Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. №

20/5).

При посвідченні договору продавець зобов'язаний надати право встановлювальні документи, які підтверджують його право власності на майно, що відчужується.

Такими документами можуть бути:

-нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, пожертви, договір довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;

-спадковий договір;

-свідоцтво про придбання майна з публічних торгів чи на аукціоні;

-свідоцтво про право власності;

-свідоцтво про право на спадщину (за законом чи за заповітом);

-свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;

-договір про поділ спадкового майна;

-договір про припинення права на утримання чи про припинення права на аліменти на дитину за умови набуття прав на нерухоме майно;

-договір про виділення частки в натурі;

-іпотечний договір;

-рішення суду тощо (п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо від імені власника виступає його представник, повноваження такої особи мають бути належним чином підтверджені.

Водночас слід мати на увазі, що не виключено, що довіреність на підставі якої діє представник, може бути недійсною (наприклад, довіритель помер, відкликав її, визнаний недієздатним тощо), тоді укладений на підставі довіреності договір також буде недійсним.

Якщо будинок (квартира) належить подружжю на праві спільної власності, то вимагається письмова згода подружжя на відчуження (справжність

2

підпису на заяві може бути посвідчена в нотаріальному порядку, за місцем проживання, роботи, навчання, лікування тощо).

Якщо продавцю належить частина будинку чи квартири на праві спільної часткової власності, необхідно надати докази відмови співвласника від права переважної купівлі, тобто докази того, що співвласник відмовився від купівлі частки за оголошеною ціною і на визначених умовах чи не надав відповіді протягом встановленого строку відповідно до ст. 362 ЦК.

Продавець зобов'язаний надати довідку-характеристику з Бюро технічної інвентаризації, яка містить характеристику будівлі, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена — довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Якщо з довідки видно, що власник житла здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку,

переобладнання нежитлового приміщення на житлове чи навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту або з грубими порушеннями основних будівельних норм і правил, нотаріус має право вимагати подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські,

побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус повинен відмовити в посвідченні договору про відчуження житла.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба (тобто земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями тощо), якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, в договорі передбачено знесення чи перенесення альтанки та сараю продавцем).

Якщо квартира належить державній організації, то продати її можна лише з дозволу Фонду державного майна України.

3

Вартість будинку (квартири), що продається, визначається за погодженням сторін, але не може бути менше балансової вартості, яка зазначена в довідці-характеристиці. За посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом стягується державне мито.

Після посвідчення договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний звернутися в Бюро технічної інвентаризації і перереєструвати на себе набуте домоволодіння.

Право власності на придбаний будинок (квартиру) виникає у покупця після нотаріального посвідчення договору з моменту державної реєстрації (ч. 1

ст. 334 ЦК).

Вимоги у зв'язку з недоліками проданого будинку (квартири), які не були обумовлені в договорі, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що ці недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах трьох років з моменту передання товару покупцеві, якщо договором чи законом не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання будинку

(квартири) неможливо або якщо покупець володів будинком (квартирою) до укладення договору, ці строки обчислюються від дня укладення договору.

Аналогічні вимоги можуть бути пред'явлені і при продажу іншого нерухомого майна — гаража, дачі, садового будинку.

2. Службові телефонограми

2.1. Телефонограма Телефонограма – це службовий документ, що являє собою оперативне

повідомлення, передане адресатові телефоном. Це один із видів усної ділової кореспонденції.

Такий зв’язок використовують, коли треба терміново сповістити когось про щось: про засідання, наради, ділові зустрічі, зміни в запланованих діях,

4

заходах тощо. Інформація, яку передають, фіксується в спеціальний журнал і містить, як правило, повідомлення вищих органів.

Телефонограми складає секретар-референт або інший працівник за дорученням керівника.

Зміст тексту передають адресатові по телефону, текст диктується і записується. Правильність тексту перевіряють повторним читанням.

На відміну від телеграми, телефонні повідомлення, як правило, обмежені у відстані: їх передають у межах міста, району, області.

Передаючи телефонограму, слід дотримуватися таких правил:

а) відрекомендуватися й назвати номер свого службового телефону;

б) назвати вид документа;

в) продиктувати текст телефонограми (переконатися в правильності запису його абонентом);

г) назвати посаду та прізвище особи, яка підписала телефонограму;

ґ) записати назву посади, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка прийняла телефонограму, номер її службового телефону, час передавання

(приймання).

Секретар повинен ознайомити зі змістом телефонограми керівника чи працівників, яким адресовано телефонограму. Особа, якій адресується телефонограма, після ознайомлення з її текстом ставить свій підпис і таким чином підтверджує свою відповідальність за виконання переданих розпоряджень або доведення інформації до відома.

Реквізити:

·назва виду документа (ТЕЛЕФОНОГРАМА);

·індекс (вихідний номер);

·дата підписання;

·назва організації – відправника телефонограми;

·назва організації – одержувача;

·службова особа – одержувач телефонограми;

·посади й прізвища осіб, які передали й прийняли телефонограму;

5

·час передавання (приймання);

·текст;

·прізвище, посада особи, що підписала документ.

Текст телефонограми (як і текст телеграми) повинен бути лаконічним,

чітким, стислим, без слів, що важко вимовляються, без складних зворотів. Слова пишуть повністю без скорочень. У тексті має бути не більше 50 слів.

Складену та оформлену телефонограму повинен перевірити й підписати керівник або відповідальний працівник підприємства.

Телефонограми оформляють на загальних, трафаретних, спеціальних бланках або на чистих аркушах паперу формату А5 в одному примірнику. На підприємствах із невеликим обсягом документообігу телефонограми записують від руки в спеціальних журналах.

Один із підвидів телефонограм - службові:

–ініціативні;

–телеграми-відповіді.

2.1Службові телеграми

вищі державні;

державні;

термінові;

звичайні.

Упершу чергу обслуговуються вищі державні та державні телеграми, потім із помітками „Звіт” та ін. До категорії термінових належать телеграми, які оплачуються за терміновим тарифом, службові телеграми з помітками

„Термінова”, „Метео”, а також „Термінова телефонна розмова ”. Усі інші вважаються звичайними.

Службові телеграми оформляють на бланках (поштових чи фірмових) або на чистих аркушах паперу формату А5 у двох примірниках: перший передають до відділення зв’язку, а другий (копію) підшивають до справи.

6

У телеграмах-відповідях на початку тексту зазначають номер документа,

на який дають відповідь, у кінці – вихідний номер, після чого – найменування підприємства, посаду, прізвище особи, яка підписала телеграму.

Коли телеграму надсилає службова особа, котра перебуває у відрядженні,

під рискою відправник зазначає, крім власного прізвища, ще й посаду, ким і яким номером видано йому посвідчення про відрядження (або паспорт).

Телеграми пишуть лише з лицьового боку телеграфного бланка або чистого аркуша паперу. Підпис ставлять окремим рядком.

Реквізити:

·назва виду документа (ТЕЛЕГРАМА);

·категорія телеграми (термінова, міжнародна, урядова);

·вид телеграми (дві адреси, відповідь оплачено, телеграма-схема,

фототелеграма, телеграма-доручення та ін.);

·телеграфна адреса одержувача (повна або умовна);

·номер документа, на який дають відповідь (для телеграм-відповідей);

·текст;

·вихідний номер телеграми;

·скорочена назва підприємства, що надсилає телеграму;

·посада, прізвище особи, яка підписала телеграму (якщо потрібно).

Якщо телеграму оформляють на чистому аркуші паперу, тоді частину, яку не передають і за яку не сплачують, відокремлюють суцільною лінією.

· поштова адреса й повне найменування підприємства, установи – відправника телеграми;

·підпис;

·дата підписання телеграми;

·відбиток печатки підприємства-відправника.

7

3. Ділові якості фахівця

Морально-ділові якості виявляються в поглядах, переконаннях,

почуттях, поведінці, стосунках, ставленні до інших людей. До провідних морально-ділових якостей належать: гуманістична спрямованість, любов до людей, цілеспрямованість, відповідальність, доброта, ввічливість, тактовність,

коректність, порядність, чесність, справедливість, співчуття, єдність слова і діла, громадянська мужність, рішучість, контроль, самоконтроль, готовність прийти на допомогу, вміння залишатися вірним своїм переконанням у складних життєвих ситуаціях.

Необхідний рівень професійної освіти фахівця з соціальної роботи:

1.Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

2.Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, є основою для подальшого розвитку особи як особистості і достатнім для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Крім володіння необхідним арсеналом знань, умінь, навичок, у

соціального працівника формується позитивна налаштованість на життя і сприйняття інших людей, певна система цінностей, які узгоджуються і не вступають у суперечність із сутністю і змістом соціальної роботи, поведінка, яка не суперечить суспільним нормам і традиціям. Тобто, крім певних професійних вимог, до соціального працівника висуваються високі вимоги, які стосуються його світоглядної сфери і власної життєвої позиції.

Ранні дослідження у області менеджменту в основному зосереджувалися на внутрішніх якостях або рисах, якими повинні володіти керівники. Теорії, які вивчають якості або характерні риси керівників, називають особовими, або теоріями великих людей. Девіз цих теорій: «Лідерами народжуються, а не стають» Це помилковий підхід, оскільки він має

8

на увазі, що якщо ви не володієте потрібними якостями, то можете відмовитися від думки бути керівником. На щастя, ніхто ще ніхто не зумів дати точний набір характеристик, якими повинен володіти керівник.

Більшість дослідників виділяє наступні важливі характерні риси керівника:

1.

генія.

2. Ініціатива, або здатність розуміти необхідність дії, а потім

діяти.

3.Упевненість, або здатність повірити у те, що ти робиш.

4.Здатність подивитися на ситуацію «з висоти пташиного

польоту»

На думку Джона Адаїра, найціннішими якостями керівника є:

1.Здатність працювати з великою кількістю людей;

2.Уміння брати відповідальність на себе за виконання важливих

задач;

3.Прагнення до досягнення великих цілей;

4.Досвід керівництва колективом;

5.Великий досвід різних ділових функцій у середині кар'єри.

Якості, властиві керівникам, більшість фахівців розділяють на три групи: професійні, особисті і ділові.

До професійних

відносяться ті, які характеризують будь-якого фахівця. Тому володіння ними є лише необхідною передумовою успішного виконання людиною обов'язків керівника. Такими якостями є:

-високий рівень освіти, виробничого досвіду, знання відповідної і суміжних професій; широта поглядів, ерудиція;

-прагнення до постійного самоудосконалення, критичного сприйняття і переосмисленню навколишньої дійсності;

9