• Лікування.

Лікування нейром′язевих дисфункцій сечового міхура здійснюється комплексом патогенетичних заходів в залежності від виду порушень скоротливої здатності стінки сечового міхура: при гіперрефлекторному (спастичному) сечовому міхурі заходи, спрямовані на усунення підвищеної скоротливості, при гіпорефлекторному (гіпотонічному) сечовому міхурі заходи, спрямовані на підвищення скоротливої здатності стінки сечового міхура.

Лікування гіперрефлекторного (спастичного) сечового міхура включає одночасний прийом одного з препаратів наступних фармакологічних груп і фізіотерапевтичних методів:

• препарати направленої медіаторної дії: М-холінолітики, стимулятори ß-адренорецепторів, а також антагоністи іонів кальція :

• стимулятори тканинного дихання;

• аплікації парафіна або озокерита на надлобкову ділянку тривалістю кожної аплікації 30 – 40 хв.;

• антипростогландтнові препарати;

• електростимуляція м´язів промежини чи ануса;

• антибактеріальна терапія антибіотиками широкого спектру дії та уросептиками (лише у випадках запальних ускладнень – пієлонефрита чи цистита).

Основний курс лікування триває 5 - 6 міс., який здійснюється таким чином: 12 – 14 днів кожного місяця призначається один з препаратів (чи фізпроцедур) кожної групи (препарати медіаторної дії приймати впродовж 3 – 5 місяців без перерви), останні 16 – 18 днів кожного місяця призначають фітопрепарати. піддержуючі 2-х місячні курси лікування проводять після 3 – 4 міс. перерви після основного курсу і переважно в весняно-осінні періоди року. Лікування триває до досягнення стабільної відсутності розладів сечовипускання.

Лікування гіпорефлекторного (гіпотонічного), в т.ч. спинального сечового міхура, здійснюється одночасним прийом одного з препаратів наступних фармакологічних груп та перманентної катетеризації сечового міхура або накладанням пункційноїнадлобкової цистостоми:

• препарати направленої медіаторної дії (інгібітори холінестеради), М-холіноміметики (наприклад: ацеклідин, карбохілін та ін);

• стимулятири тканинного дихання (дивись розділ “Лікування гіперрефлекторного сечового міхура”).

Перманентна катетеризація сечового міхура (у дівчаток) або надлобкова пункційна цистостома з наступним затисканням і розтисканням цистостомічної трубки через певні проміжки часу (у хлопчиків).

Для визначення оптимального проміжку між кожною катетеризацією сечового міхура чи затискання і розтискання цистостомічного дренажа використовують наступну метиодику: через одну добу після накладання надлобкової пункційної цистостоми шляхом її затискання почергово на 1, 2, 3, 4, 5 годин визначають об´єм накопиченої сечі, при наявності якого максимальний внутришньоміхуровий тиск не перевищував норму (10 мм.р.ст.), визначають час, за який накопичувався цей об´єм сечі, що слугує часовим ориєнтиром періодичності розтискання цистостомічної трубки та спорожнення сечового міхура індивідуально у кожного хворого. В середньому ці інтервали становлять 3 - 5 годин; по мірі покращення функції сечового міхура інтервали збільшуються, ориєнтиром для перегляду часових проміжків розтискання цистостомічної трубки слугує величина об´єму залишкової сечі. Періодичність катетеризації сечового міхура визначають за аналогічною методикою за допомогою катетера. В амбулаторних умовах катетеризацію здійснюють батьки хворого після інструктажа і набування навиків в урологічному стаціонарі.