- •1)Політична карта
- •2)Повітряний простір над державою.
- •1) Території, які оон визнає «де-юре» і вимагає надання їм незалежності:
- •2) Території, які існують «де-факто», але не визнаються оон:
- •3) Фактично спірні території:
- •2) Типологія країн
- •1)Законодавчу;
- •2) Виконавчу;
- •3) Судову ,
- •2) Економічна система
- •1)Аграрні
- •1. Країни «великої сімки» (головні країни)
- •2. Індустріально розвинені країни Західної Європи (15)
- •1. Нові індустріальні країни (н і к)
- •3. Дрібні острови
- •III. Країни з перехідною економікою (21)
- •IV. Країни планової економіки (4)
- •3)Державний лад , устрій.
- •2)За площею:
- •3 Султанати (азійські країни Бруней, Малайзія, Оман).
- •1) За національно-етнічним принципом (13)
1) Території, які оон визнає «де-юре» і вимагає надання їм незалежності:
— Палестина (частина території окупована Ізраїлем);
— Західна Сахара (окупована Марокко);
2) Території, які існують «де-факто», але не визнаються оон:
— Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);
— о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);
— міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);
3) Фактично спірні території:
— Фолклендські (Мальвінські) Острови — предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єднання зі своєю державною територією;
— штат Джамму і Кашмір — спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «гарячою точкою» Азії;
Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи також можуть бути
соціально-політичні протиріччя, ш;о мають національно-релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія—Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.),
боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.
Антарктида і території на південь від 60° пд. ш. Існуючим договором про Антарктику від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.
Кількісні зміни полягають у таких явищах:
1) територіальні придбання або втрати внаслідок війн.
3) об'єднання або розпад держав. Тільки XX ст. ознаменувалося розпадом таких значних держав, як Австро-Угорщина, Російська імперія, Османська імперія, згодом — Радянського Союзу, Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, Чехо - Словаччини, Ефіопії та інших країн. За цей період відбулися такі значні події, як об'єднання Північного та Південного В'єтнаму в 1976 p., ФРН та НДР у 1990 p.. Єменської Народно-Демократичної Республіки та Єменської Арабської Республіки у 1993 р. та багато інших подій;
4) добровільні поступки або обмін між країнами ділянками суходолу — так звані цесії (англ. cession — передача, поступка) — передання всіх суверенних прав на певну територію однією державою іншій за угодою. Наприклад, за «Угодою між Польською Республікою та СРСР про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 р. до України відійшли землі, розміщені в трикутнику між Західним Бугом та його лівою притокою р. Солокією, замість території в районі Нижніх Устрик (південно-західна частина Львівщини);
5) акреції (англ. accretion — розростання, приріст, збільшення) — нарощування території. Наприклад, відвойовування суходолу у моря шляхом намивання території та створення так званих «сміттєвих островів» з утилізованих промислових та побутових відходів (Японія). Такі ділянки суходолу використовують під промислове та цивільне будівництво, створення зон відпочинку. Нідерланди за рахунок будівництва системи гідротехнічних споруд і дамб відокремили від моря майже 40 % своєї сучасної площі. Осушені землі — польдери (гол. polder — родючі низинні ділянки) — насичені морськими намулами, які містять багато цінних поживних речовин. Після рекультивації їх активно використовують у сільському господарстві.
Якісними змінами є:
1) історична зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є встановлення капіталістичних відносин на території деяких колоній Великої Британії внаслідок переселення туди емігрантів з Європи і штучного перенесення притаманних метрополії суспільно-економічних відносин. Завдяки цьому окремі території відразу перейшли від первісного суспільства до капіталізму;
2) отримання країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету без змін кордонів. Так сталося з десятками колишніх колоніальних країн в Африці, Азії, Латинській Америці;
3) запровадження нових форм державного устрою та правління. Одним із варіантів цього було скасування монархічного ладу чи його встановлення. Так, Іспанія впродовж XX ст., тричі змінювала форму правління: від монархії у 1931 р. до республіки, з 1939 по 1975 роки формально була монархією, аз1975р. на трон офіційно зійшов король Хуан Карлос Бурбон, і країна стала конституційною монархією. Зазнавала змін форма державного устрою в Бельгії, яка, будучи унітарною державою, на початку 90-х років XX ст. стала федеративною;
4) утворення і розпад міждержавних політичних спілок і організацій. Наприклад, створення Ради Економічної Взаємодопомоги у 1949 р. та Гі розпад у 1991 р. внаслідок трансформації політичних, соціально-економічних систем у колишніх соціалістичних країнах;
5) поява і зникнення на планеті «гарячих точок» — осередків міждержавних та внутрідержавних конфліктів. Тільки на початку 90-х років XX ст. у світі їх було десятки. Особливо на територіях багатонаціональних країн колишнього соціалістичного табору, де їх розпад або перехід до нових суспільно-економічних форм існування супроводжувався появою численних зон напруженості, зумовлених релігійними, національно-етнічними або територіальними чинниками;
6) зміна столиць. Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні, політичні передумови. Наприклад, протягом XX ст. було перенесено столиці багатьох країн:
— Росія — із Санкт-Петербурга до Москви;
— Туреччина — із Стамбула до Анкари;
— Бразилія — із Ріо-де-Жанейро до Бразиліа;
— Пакистан — із Карачі до Ісламабада;
— Нігерія — із Лагоса до Абуджі;
— Танзанія — із Дар-ес-Салама до Додоми;
— Казахстан — із Алмати до Астани;
— ФРН — із Бонна до Берліна тощо.
Планують перенести свої столиці Аргентина, Перу, Шрі-Ланка, Таїланд. Головними причинами перенесення столиць здебільшого є: перенаселеність столичних міст і пов'язані з цим екологічні, транспортні проблеми; особливості зайнятості населення; подорожчання земель під забудівлю тощо; намагання уряду збалансувати розвиток внутрішніх, часто відсталих у соціально-економічному плані районів, для яких поява столичного міста буде своєрідним поштовхом до подальшого розвитку;
7) зміна назв держав, столиць і населених пунктів. уряди країн — колишніх колоній після отримання незалежності нерідко намагаються «стерти із пам'яті» назви міст чи провінцій, які були надані їм колоніальними урядами метрополій і не мають нічого спільного з історією, традиціями і культурою місцевого населення. Велика хвиля перейменувань охопила терени колишніх соціалістичних країн на початку 90-х років XX ст., коли багатьом населеним пунктам, столицям та адміністративно-територіальним одиницям було повернуто первинні історичні назви. Прикладом перейменування держав є: Бірма - М'янма, Берег Слонової Кістки -» Кот-д'Івуар, Острови Зеленого мису -> Кабо-Верде, Кампучія -> Камбоджа, Заїр -> Демократична Республіка Конго, Молдавія - Молдова та ін.
Наприкінці XX — на початку XXI ст. кількісних змін на політичній карті світу відбувається дедалі менше, а якісні набувають більшого значення, що передусім пов'язане з посиленням інтеграційних процесів.