78. Франція в останній третині хіх – на початку хх ст.

Характерною рисою французької економіки було те, що впродовж 1870-1914 рр., незважаючи на значні еволюційні зміни, Франція залишалася країною, у якій сільське господарство переважало над промисловістю, а ремісничі та дрібні підприємства -над великими. За вартістю продукції та кількістю зайнятих сільське господарство аж до світової війни залишалося основною галуззю економіки Франції. Напередодні війни 56 % населення Франції жило в сільській місцевості і понад 40 % займалося переважно сільським господарством. У промисловості було зайнято 36 % населення.

Промислова революція у Франції загалом завершилася у 70-ті рр. XIX ст. Основні галузі промисловості - бавовняна, хімічна, металургійна, машинобудівна - виробляли основну частину продукції з використанням машинної техніки й індустріальних технологій. Однак поряд з фабриками та заводами продовжували існувати перехідні форми промислового виробництва від ремесла й мануфактури до фабрики, де значною була питома вага ручної праці. Особливо великою була роль ручної праці у виробництві предметів розкоші та моди, світовим центром якого був Париж. Машинне й ручне виробництво розвивалися паралельно до кінця XIX ст.

У 1870-1880-ті рр. відбулося уповільнення економічного розвитку Франції. Якщо в середині XIX ст. Франція посідала друге після Англії місце у світі за обсягами промислового виробництва, наприкінці століття вона пересунулася на четверте місце. Із 1870 до 1900 рр. частка Франції у світовому промисловому виробництві зменшилася з 10 до 7 %. За темпами розвитку промисловості Франція значно відставала від США, Німеччини, Росії, інших країн молодого капіталізму. Якщо в середині XIX ст. середньорічні темпи росту промисловості досягали 3- 4 %, то у 1880-х рр. вони знизилися до 1,5 %.

Починаючи із середини 90-х рр. накреслилося поступове прискорення темпів економічного розвитку, що з 1905 до 1914 р. досягало в середньому 5 % на рік (такі високі показники відзначалися лише в період II імперії). У цей час промислове зростання набуло якісно нового характеру, почало вирішальною мірою залежати від великої індустрії, розвиток якої вимагав великих капіталовкладень у техніку й технології. За динамічними показниками розвитку на початку XX ст. Франція не по¬ступалася іншим країнам, але уповільнення темпів розвитку в останній третині XIX ст. призвело до її відставання. Поки економіка Франції переживала депресію, СІПА й Німеччина значно випередили її за фізичними та вартісними показниками промислового виробництва. Частка Франції у світовому експорті промислової продукції скоротилася із 16 % у 1870 р. до 12 % напередодні світової війни.

Важливим фактором прискорення економічного розвитку Франції на початку XX ст. був високий рівень загальної освіченості французів унаслідок урядових зусиль щодо розвитку початкової, середньої й вищої освіти. У результаті французька індустрія не відчувала нестачі у кваліфікованих інженерах і робітниках. Напередодні війни у Франції нараховувалося близько 25 тис. інженерів. Не випадково на початку XX ст. Франція зайняла провідне становище в розвитку галузей, що вимагали високих знань, кваліфікації й конструкторської винахідливості - авіаційній, електроенергетичній, алюмінієвій, автомобільній.

Засновником автомобільної промисловості Франції став Арман Пежо, який у 1890 р. закупив бензиновий мотор Даймлера-Майбаха, винайдений у 1885 p., і почав його монтувати на кузови власного виробництва. Із 1900 р. в автомобільній галузі Франції конкурували вже 30 виробників, у 1910 р. - 57, у 1914 р. - 155. Велике виробництво становило серед них близько третини, що відображало особливості французької економіки - слабку концентрацію виробництва та робочої сили. Вона перешкоджала застосуванню більш раціональних методів організації праці та стандартизації продукції, що позначалося на собівартості продукції і часто зменшувало конкурентні можливості французьких товарів на світових ринках. Так, лише одне підприємство "Рено" пропонувало покупцям одночасно 10 моделей автомобілів. Витримати конкуренцію дозволяла висока якість французьких товарів. До 1913 р. Франція зайняла друге місце після США з виробництва та перше з експорту автомобілів.

Парламентськівибори 1902 принесли перемогу радикалам (тоді називав себе вже радикал-соціалістами), і новий кабінет на чолі з Е. Комбо вирішив поставити боротьбу з клерикалізмом в центр політичного життя. У політиці радикалів позначалася притаманна цієї партії суперечливість.

На всі вирішальні посади в уряді були призначені особи, тісно пов'язані з великими підприємцями і фінансистами. Лише в питаннях боротьби з впливом церкви, розширення світської школи і т.п. Комб повів себе набагато більш рішуче, ніж його попередники. Антиклерикалізм давав можливість радикалам зберігати союз з реформістським крилом французького соціалізму, яке очолював Жорес.

Тим не менш, антиклерикальні заходи уряду викликали різкий опір церкви і римського папи, що змусило Комба порвати дипломатичні відносини з папською курією, а в подальшому внести до парламентузаконопроект про відділення церкви від держави.ПолітикаКомба стала здаватися багатьом підприємцям занадто прямолінійної, і на початку 1905 р. його кабінет упав. Новому кабінету, очоленому Морісом Рувье, все ж таки вдалося домогтися ухвалення закону про відділення церкви від держави.

Проведення цього закону сприяло демократизації освіти і зміцненню світської школи. Відсоток неписьменних, що складав до часу франко-пруської війни близько 60, впав у першому десятилітті XX ст. до 2 - 3.