
- •23. Принципи демократичного влаштування суспільно-політичного життя.
- •24. Демократичні процедури. Вибори, виборчі системи.
- •25.Нація як етап соціально-політичної еволюції етносу, етно-національні процеси в сучасному світі.
- •26.Об'єктивні та суб'єктивні чинники формування нації.
- •27. Націоналізм, його різновиди.
- •28. Напрями етнополітики, загальнодемократичні принципи національної політики.
- •29.Типи міжнаціональних конфліктів та шляхи їх вирішення.
- •30. Панівна еліта: поняття і структура. Сучасні концепції політичних еліт.
- •31. Сутність, функції політичної еліти.
- •32.Типи та ознаки політичної еліти .
- •33. Соціальна природа, функції політичного лідерства.
- •34. Вимоги до політичних лідерів у демократичному суспільстві.
- •35. Типи політичного лідерства.
- •36. Поняття політичної свідомості, її функції.
- •37. Структура, типи і види політичної свідомості.
- •38. Поняття політичної культури, її функції.
- •39. Структура, типи політичної культури.
- •40. Поняття, функції, критерії класифікації політичних ідеологій.
- •41. Політична доктрина консерватизму.
- •42. Політична доктрина лібералізму.
- •43. Політична доктрина соціал-демократизму.
- •44. Політична доктрина комунізму.
- •56. Класифікація громадських організацій і рухів.
- •57. Соціально-політична сутність, функції політичних партій.
- •58. Типи політичних партій.
- •59. Типи партійних систем.
- •60. Партійна система в сучасній Україні.
- •61. Міжнародні відносини та їх суб'єкти:
- •62. Основні принципи сучасної міжнародної політики.
- •63. Україна в системі міжнародних відносин:
- •64. Поняття цивілізаційного розвитку людства. Типи та види цивілізацій.
- •65. Поняття глобальної політики. Глобальні проблеми людства та їх класифікація.
- •66. Соціально-політичні перспективи розвитку людства.
27. Націоналізм, його різновиди.
Поняття «націоналізм» не застосовується однозначно: це слово вживається в усіх випадках, коли наголошується цінність нації як культурної спільноти, обстоюються самобутність захист національних інтересів та прав, досягнення яких може бути поєднане з інтересами і правами інших націй, так і про експансіоністські, агресивні домагання(«шовінізм»).
Як певний світогляд націоналізм означає проголошення нації вищою цінністю. Якщо не найвищою, то принаймні такою, що в ієрархії цінностей посідає дуже високе місце.. Націоналізм у широкому сенсі слова є рівноцінними патріотизму. Патріотизм може бути властивий людині, яка притримується будь-якої політичної ідеології.
Поняття «націоналізм» застосовується також для позначення особливої політичної ідеології. Дослідник Петер Альтер вказує на те, що краще говорити не про якусь одну політичну ідеологію (бо єдиної політичної ідеології націоналізму не існує), а про політичні ідеології націоналізму. Дослідник виділяє три основні види таких ідеологій – ліберальний, інтегральний, реформаторський націоналізм.
Інтегральний націоналізм (від лат. integro відновлюю, поновлюю). Це націоналізм, що розвивається за умов відсутності чи ущемленої державності і має на меті колишнього становища нації, повноцінне її функціонування. Через умови становлення дуже часто цей різновид націоналізму характеризується ультрарадикалізмом, екстремізмом. Особливістю інтегрального націоналізму є ігнорування приватного інтересу, повне його підпорядкування національній справі, загальному інтересові.
Найбільш відомими прикладами реформаторського націоналізму П. Альтер вважає Японію та Туреччину із деякими застереженнями Китай, Єгипет та Іран після 1921 р. « Реформаторський націоналізм постав із потреби захисту, утвердження себе супроти економічного контролю, іноземного культурного впливу та політичної опіки. У той же час він пристосував західні моделі, аби модернізувати політичне та економічне життя в межах даного соціального порядку і оновити склеротичні адміністративні структури». Реформаторський націоналізм починався з оборонної позиції. Він був спрямований проти економічного контролю ззовні, проти чужого культурного впливу, проти політичної опіти західних держав.
Варто виділити ліберальний (демократичний) націоналізм, що здійснив вирішальний вплив на процес націоставлення у Західній Європі. Він обґрунтував ідейні засади тієї політичної практики, що виявилася найбільш успішною. Ліберальний націоналізм не вважав націю найвищою цінністю. Бог, гуманізм, свобода найбільш значимі для ліберального націоналізму цінності, але без здійснення свободи націй його вважали неможливим здійснити і ці вищі цінності. Він не був поєднаний з ксенофобією і вважав збереження нації як культурної спільноти сумісним із здійсненням індивідуальних прав і свобод,як спосіб узаконення влади він ґрунтувався, по сутті, на праві націй на політичне самовизначення у формі збігу кордонів держави з етнічними кордами. Цей вид націоналізму зумовив той спосіб формування національної держави, при якому одна нація стає провідною у національному русі, об’єднуючи навколо себе національні меншини у спільному політичному самовизначенні. «Провідний» етнос перетворює деякі елементи своєї етнокультури (мова, державні символи тощо) у засіб, що об’єднує всі етнічні групи в одну політичну спільноту. Під «етнічними групами» маються на увазі не лише «субетноси» провідного етносу (бойки, лемки, гуцули, русини), а також і національні меншини, тобто представники інших етносів, що мають десь-інде історичну територію свого проживання