Розділ 1. Поняття сім’ї та сімейного права

1.1. Поняття сім’ї

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’я існувала на всіх етапах розвитку суспільства, однак, її сутність визначалася залежно від умов та специфіки становлення відносин між людьми в той чи інший період. Сім’я як соціальне утворення має багатоаспектне функціональне призначення і створює умови для реалізації найрізноманітніших потреб та інтересів її членів, зокрема, емоційно-духовного, іншого особистісного спілкування, ведення спільного господарства, народження дітей та забезпечення їхнього гармонійного духовного та фізичного розвитку, тобто становлення їх як особистостей, прийняття на виховання та створення такого ж оптимального середовища для адаптації в суспільстві дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування тощо.

З’ясування сутності сім’ї як соціального явища, що є результатом багатовікової історії розвитку суспільства, становить інтерес для дослідження науковцями різних галузей знань, зокрема, соціології, психології, етики, юриспруденції тощо. Традиційно вважалося, що законодавче визначення поняття сім’ї формулювати недоцільно. Як наслідок окремі галузі національного законодавства, оперуючи термінами «сім’я», «член сім’ї», по-різному їх розуміли. Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї») щодо використання в чинному на той час Кодексі про шлюб і сім’ю України 1969 року (далі – КпШС України) термінів «сім’я», «члени сім’ї» та похідних від них «сімейний, «сімейні відносини», «родинний» констатувалося, що відповідні положення або конкретний перелік осіб, які вважаються членами сім’ї, відсутні. Але зважаючи на загальний зміст цього Кодексу, особливо розділів II і III, Конституційний Суд України виділив такі важливі ознаки сім’ї, членства в сім’ї, як кровна спорідненість, родинні зв’язки, шлюбні відносини, а положення про встановлення батьківства, викладені у частині 3 статті 53, дали підстави для визнання ознаками сім’ї фактичних шлюбних відносин.

Із врахуванням офіційних тлумачень Конституційного Суду України та доктринальних у Сімейному кодексі України 2002 року (далі – СК України) уперше на законодавчому рівні сформульовано визначення поняття «сім’ї». Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини 2, 4 статті 3 СК України). Відповідно до частини 3 статті 3 СК України права члена сім’ї має одинока особа.

Найпоширенішим юридичним фактом, з настанням якого пов’язують виникнення сім’ї, є укладення шлюбу. З моменту набуття подружнього статусу жінка та чоловік стають членами однієї сім’ї. Відповідно до частини 1 статті 4 СК України право на створення сім’ї має особа, яка досягла шлюбного віку (для чоловіків – 18 років, а для жінок – 17 років), а у випадках надання права на шлюб за рішенням суду (стаття 23 СК України) – неповнолітня особа. Подружнє співжиття презюмує спільність проживання, спільність побуту і пов’язаність взаємними правами та обов’язками, визначеними законом чи договором. Однак, подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Відповідно до частини 2 статті 4 СК України сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Отже, з фактом народження дитини може пов’язуватися виникнення нової сім’ї або включення дитини як нового члена до уже існуючої сім’ї її батьків (така сім’я є повною) або одного із них (неповною є сім’я, що складається з матері або батька і дитини (дітей)) (стаття 1 Закону України від 26.04. 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства»). Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Створення нової сім’ї або прийняття нового члена до вже існуючої сім’ї може відбутися також у разі усиновлення, оскільки між усиновлювачами та усиновленою дитиною виникають права та обов’язки в такому ж обсязі, як і між рідними батьками та дітьми. Натомість з юридичної точки зору не виникає нової сім’ї і не збільшується кількість членів уже існуючої сім’ї в разі передання дитини на виховання в прийомну сім’ю, у сім’ю патронатного вихователя, створення дитячого будинку сімейного типу, встановлення над дитиною опіки чи піклування. Між дитиною та особами, які прийняли її за таких умов на виховання, не виникають сімейні стосунки, а лише частково прирівняні до них, вони не вважаються членами однієї сім’ї і не можуть набувати прав та обов’язків, обумовлених таким статусом.

Відповідно до статті 3 СК України сім’я також може виникати на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Зокрема, сім’ю можуть створити жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Вони не вважаються подружжям. Таку сім’ю в побуті називають «цивільним шлюбом», «фактичними шлюбними відносинами». Найбільш вдалим для позначення такого співжиття є термін «конкубінат» (з лат. concubinatus від concubo – лежу разом). Проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу за умови, що жоден із них не перебуває в будь-якому іншому шлюбі, має такі правові наслідки:

1) майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (стаття 74 СК України), тобто такі особи володіють, користуються та розпоряджаються їхньою спільною сумісною власністю на тих самих засадах, що й подружжя. Чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім’єю, мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Між особами, які проживають однією сім’єю, можуть бути укладені, зокрема, такі договори: про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; про надання утримання; про припинення права на утримання за домовленістю подружжя; про розмір та сплату аліментів на дитину; про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; про спільне проживання та ведення спільного господарства тощо;

2) у разі тривалого проживання однією сім’єю за умови, що непрацездатність одного з них виникла під час спільного проживання, така особа має право на утримання з таких самих підстав, як і кожен із подружжя у випадку розірвання шлюбу (стаття 76 СК України), проживання з нею, ним їхньої дитини (частини 2-4 статті 84, статті 86 і 88 СК України) (стаття 91 СК України);

3) на їхнє прохання суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини, оскільки такі особи проживають однією сім’єю, хоча за загальним правилом особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину (частина 4 статті 211 СК України);

4) у разі народження дитини презумпція батьківства не застосовується. Походження дитини від матері визначатиметься на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини чи іншого документа, що підтверджує походження дитини від матері. Походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, за рішенням суду (стаття 125 СК України). Походження дитини від батька може бути визначене в добровільному (адміністративному) або судовому порядку;

5) у разі смерті одного з них, якщо вони проживали однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування за законом у четверту чергу (стаття 1264 ЦК України).

Факт проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу за умови, що жоден з них не перебуває в будь-якому іншому шлюбі, може бути встановлений судом у порядку окремого провадження (пункт 5 частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).