ЛЕКЦ-Я 2

Лекція 2: ПСИХІКА ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ ТА НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Структура психіки: свідомість , підсвідоме, несвідоме

Властивості та функції свідомості. Виникнення і розвиток свідомості. Рефлексивна свідомість. Професійна свідомість педагога.

2. Свідомість та увага.

3. Психологія несвідомого: складові, прояви та функції

4. Психіка і здоров’я: психічне здоров’я людини;

Основні поняття теми: психіка, свідомість, підсвідоме, несвідоме, рефлексивна свідомість, професійна свідомість, увага, психічне здоров’я людини

1.Психіка, як складна цілісність, має свою будову, структуру, свої видимі й не­видимі поверхи, своє невидиме «підзе­мелля». Усю психіку можна порівнювати з айсбергом, який плаває в океані. Як відомо, над­водна частина його становить лише 1/8 висоти, а решта - під водою. У пси­хіці "на­двод­ною частиною є свідомість, а підводною - несвідоме.

Психологія свідомості. Свідомість розглядається як результат суспільно-історичного розвитку лю­­дини в про­­це­сі трудової діяльності, пізнання світу, спілкування. Вона є сус­­пільним про­дуктом і залишиться ним, допоки взагалі будуть жити люди на землі. У психологічному пла­ні свідомість виступає реально, передусім, як процес усвідомлення людиною навколишньої ді­й­сності і самої себе

Свідомість – це вищий специфічний людський рівень психічного відображення дійсності, що має суспільно-історичне походження, нерозривно пов’язаний зі спільною трудовою діяльністю, мовою і спілкуванням.

Найсуттєвіше в людській свідомості – це здатність діяти зі знанням справи. Діяти свідомо – це знати чому діяти, як діяти, і до яких наслідків це приведе.

Психологічна характеристика свідомості:

1. Сукупність знань про оточуючий світ і себе. Ці знання ми отримуємо за допомогою пізнавальних процесів: відчуття, сприймання, пам’яті, мисленнях (так, пам’ять дозволяє відтворити у свідомості образи минулого, мислення – забезпечує розв’язання задач шляхом використання узагальнених знань). Порушення будь-якого із вказаних психічних процесів приводить до розладу свідомості.

2. Розрізнення суб’єкту і об’єкту (розрізнення Я від не Я) Суб’єкт – це той, хто пізнає, переживає, сприймає, об’єкт – те, на що спрямована пізнавальна чи інша діяльність людини. Тобто людина здатна виділяти Я від не Я, займається самопізнанням, самоаналізом, самовдосконаленням. У людини виникає самосвідомість. Наприклад, дитя спочатку пізнає інших, а потім виділяє себе серед інших.

3. Наявність усвідомлених цілей діяльності. Діяльність людини є цілеспрямована. Людина ставить перед собою ціль, мету. Цілеспрямована діяльність – це те, до чого прагне людина.

4. Наявність ставлень. Свідомість виявляється у ставленні людини до оточуючої дійсності (почуття, емоції) Через ставлення у свідомість людини входить світ почуттів, де знаходять відображення складні стосунки, в які людина включена.

5. Свідомість тісно пов’язана з мовою і мисленням. Вона не може функціонувати без слова, без думки, мови. Думка – це і є вияв свідомості. Свідома людина – це та, яка мислить, а думка висловлюється словами.

6. Свідомість має суспільно-історичну природу. Це означає, що вона формується у суспільстві. Рівень свідомості визначається рівнем розвитку суспільства.

Основними функціями свідомості є: відображальн, творча, регулятивно-оцінна, рефлексивна і духовна.

Психологічним феноменом свідомості є рефлексивна здатність, тобто го­товність свідомості до пізнання власних психічних явищ та самого себе в ці­­лому. Вона є основою для її існування та розвитку людини. Без реф­лек­сив­ної здатності людина не могла б навіть уявити, що вона є но­сі­єм психіки.

Свідомість характеризується: а) активністю, інтенційністю (спрямо­ва­ніс­тю на пред­мет); б) здатністю до рефлексії, самоспостереження; в) мо­ти­ва­цій­но-ціннісним харак­тером; г) рівнем ясності.

Свідомість існує у єдності трьох процесів: споглядання, мислення та ві­до­браження. Вона не зводиться до знань, до пізнавальних процесів. Завдяки сві­домості ми здійснюємо ви­бір діяльності, цілеспрямоване програмування й організацію, приймаємо рішення, оцінюємо результати, обгрунтовуємо критерії ефективності діяльності тощо.

Змінені стани свідомості.

Типовим прикладом є стан засинання і про­бу­джен­ня. Відомо, що повний сон має п’ять циклів, які три­вають приблизно по 90 хвилин кожен. Так, виділяється повільно-хвильовий сон, коли простежу­ється повна фізична нерухомість, а мозок ще активний, про що свідчать швид­­­кі ру­хи очей. У цей час людину розбудити важко, але з нею можна за­го­во­рити.

Другим прикладом зміненої свідомості є стан медитації. Це особливий стан свідо­мості, викликаний свідомим бажанням людини, зосередити увагу, дум­­ки, одним словом, зосередитися на внутрішніх переживаннях чи на кон­крет­них об`єктах зов­нішнього світу. Медитація – це також вихід за межі сво­го Я, з`єд­нання з Богом, космічним Я, вихід у вічність (трансце­дентальна ме­дитація).

Змінена свідомість характерна для стану гіпнозу, а також перед смертю. Па­­тологічні ста­ни свідомості викликаються дією наркотиків та іншими пси­хо­тропними засоба­ми, нап­риклад, алкоголем. Ці засоби використо­ву­ють­ся для того, щоб притупити біль, заснути, розбудити се­бе у відповідний мо­мент, від­чути себе «іншим» (що особливо характерно для молоді), на­бу­ти ста­ну внут­рішнього «благополуччя» (але зрадливого), закривши очі на труд­но­щі життя.

Загалом, нормальний стан психіки (свідомості) людини в ідеалі - це тим­ча­совий стан. Нас постійно спонукають сприй­мати світ так, як це робить біль­шість. Люди переважно не є самос­тійними у сприйманні світу, у сво­їй по­ведінці, у своїх міркуваннях. Нами постійно маніпулюють інші люди, за­соби масової інформації. Інша річ, наскільки ми піддаємося цим впли­вам. Ней­ро­фізі­о­лог Е.Ліл зазначає, що думки, які ми сприймаємо за власні, на­справді на 99 % запозичені та зу­мов­лені міркуваннями інших людей.

Свідомість властива лише людині.

2. На підставі чого ми можемо стверджувати, що маємо справу з механізмами уваги? Які феномени психічного життя описує це поняття? У психології прийнято виділяти критерії уваги, що торкаються практично всіх сторін психічної діяльності, починаючи з зовнішніх реакцій і закінчуючи суб'єктивними враженнями:

1. Зовнішні реакції — моторні, вегетативні, що забезпечують умови кращого сприйняття сигналу. До них відносяться поворот голови, фіксації очей, міміка і поза зосередження, затримка подиху, вегетативні компоненти орієнтовної реакції.

2. Збільшення продуктивності когнітивної діяльності. У даному випадку мова йде про підвищення ефективності «уважної» дії (перцептивної, мнемічної, розумової, моторної) у порівнянні з «неуважною».

3. Вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно сприймати, запам'ятовувати, аналізувати лише деяку частину інформації, що надходить; а також реагувати тільки на обмежене коло зовнішніх стимулів.

4. Ясність і виразність змістів свідомості, що знаходяться в полі уваги. Цей суб'єктивний критерій був висунутий у рамках психології свідомості. Усе поле свідомості розділяється на фокальну сферу і периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості представляються стійкими, яскравими, а зміст її периферії ясно нерозрізнений і зливається в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така структура свідомості можлива не тільки при сприйнятті об'єктів, але і при спогадах і міркуваннях.

Увага є динамічною стороною усіх пізнавальних процесів і може проявлятись у сенсорних, мнемічних, мислительних і рухових процесах. Тому в залежності від об”єкта зосередження ( предмети ,що сприймаються, уявлення пам”яті, думки, руху) виділяють наступні форми прояву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).

На сучасному етапі найбільш вивченою є сенсорна (зорова і слухова) увага. Проявляючись ніби всередині пізнавальних процесів (сприймання, пам”яті, мислення) , увага сприяє підвищенню їх ефективності. Так, з увагою пов”язані точність і повнота сприймання, послаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і спотворення формуючого образу.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Спрямованість уваги проявляється в її вибірковості, у довільному чи мимовільному виборі, виділенні об”єктів, які відповідають потребам суб”єкта, цілям і задачам його діяльності. Людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на дорозі. Вибірковість уваги пояснюється гальмівною дією значущих для особистості об'єктів і переживань стосовно менш значущих, які в цей час на неї діють. За такого стану об'єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості. В основі механізму вибіркової установки лежить випереджуюче збудження.

Зосередженість (концентрація) уваги виявляється в одночасному відволіканні від усього побічного, тимчасовому ігноруванні інших об”єктів. Завдяки цьому забезпечується контроль і регуляція діяльності.

Значення уваги:

• серед психічних явищ увага займає особливе місце;

• вона завжди включається в практичну діяльність і в пізнавальні процеси;

• за допомогою уваги виражаються інтереси, спрямованість особистості;

• увага виступає в житті як сторона психічної діяльності;

• є необхідною умовою успішного засвоєння знань, якості і продуктивності трудової діяльності, самовираження особистості;

• увага необхідна людині у всіх видах її практичної та іншої діяльності;

• увага потрібна й у навчальній діяльності. Ушинський образно говорив, що вона є “ті єдині двері”, через які знання входять у свідомість учнів.

Організація психічної діяльності людини в неоднакових умовах здійснюється по різному. Це дає підставу виділяти певні види уваги.

За наявністю вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну, післядовільну.

Розрізнення уваги на мимовільну і довільну історики психології знаходять ще в Арістотеля. Пізніше був здійснений повний і всесторонній опис усіх різновидностей уваги.

Мимовільною називають увагу, яка складається в ході взаємовідношень людини з середовищем незалежно від її свідомого наміру. У випадку мимовільної уваги людина уважна незалежно від близьких і віддалених цілей і навіть всупереч ним. Вона виникає несподівано незалежно від свідо­мості, непередбаченео за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги у тварин. На відміну від тварин людина може оволодівати власною мимовільною увагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зо­середження. Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безу­мовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Нейрофізіоло­гічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкор­кових ділянок великих півкуль головного мозку.

Мимовільна увага виникає тоді, коли сила сторонніх подраз­ників перевищує силу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінанти збудження за певних умов, за певних обставин стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об'єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні ста­ни, прагнення - усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприят­ливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.

До основних умов виникнення мимовільної уваги можуть бути віднесені якості подразників, перш за все їх новизна для суб”єкта. Новизна може заключатись у появі раніше відсутнього подразника, у зміні фізичних властивостей подразників, в послабленні або закінченні їх дії, у відсутності знайомих подразників, в переміщенні подразників у просторі. Увагу привертає все незвичайне. Найрізноманітніші подразники, які володіють фактивно тільки однією спільною властивістю – новизною, привертають увагу тому, що реакція на них не послаблена в результаті привикання.

Мимовільгну увагу привертають сильні подразники: сильні звуки, яскраве світло і кольори, різкий запах. При цьому має значення не стільки абсолютна, скільки відносна інтенсивність подразника, тобто співвідношення подразника за силою з іншими діючими в цей момент подразниками; вирішальна значення, таким чином, має контраст між ними. Це стосується не тільки сили подразника, але й інших його особливостей. Так, маленькі предмети швидше помічаються серед великих, трикутник – серед прямокутників.

Мимовільну увагу викликають подразники, які відповідають потребам індивіда.(так, студент уважно слухаючи лекцію, і досить успішно відволікаючись від розмов товаришів поряд, тим не менше коли вони вимовляють його ім”я, негайно звертає на це увагу). Очевидно, саме відповідність потребам робить ті чи інші об”єкти привабливими, привертає до них увагу індивідів . При цьому вона може бути досить стійкою і діятиме доти, доки індивід перебуватиме у полоні своєї потреби Виключно велика роль безпосереднього інтересу у мимовільній увазі. Те, що цікаве, привабливе, емоційно насичене, викликає тривале інтенсивне зосередження.

Мимовільна увага також пов”язана з загальною спрямованістю особистості (наприклад, нову театральну афішу швидше помітить людина, яка цікавиться театором, при цьому непомітивши оголошення про футбольний матч).

Мимовільна увага виникає незалежно від свідомих намірів суб”єкта, без будь-яких вольових зусиль з його боку. Основна фунція її полягає в швидкій і правильній орієнтації в постійно змінюючихся умовах середовища, у виділенні тих його об”єктів, які можуть мати в даний момент найбільший життєвий сенс.

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внут­рішній психічній діяльності. Довільна увага служить для досягнення наперед поставленої і прийнятої до виконання цілі. Основним компонентом довільної уваги є воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджу­вати свою свідомість на необхідній діяльності досить тривалий час.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямо­ваність, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.

Фізіологічним підґрунтям довільної уваги є умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів - одна з основних фізіо­логічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розу­мової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.

У довільній увазі провідним є вибір об'єкта зосередженні, за­собів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу - головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіляти увагу між усією діяльністю - від початку до завершення та між окремими її етапами.

Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.

У навчальній діяльності довільна увага відіграє основну роль. Вона й формується основним чином в умовах навчальної діяльності, яка постійно ставить вчителя та учнів перед необхідністю зосередити свою увагу.

Вчитель досить часто потрапляє в ситуацію, коли на ньго діє багато подразників: яскраве світло, шум за вікном, звуки в аудиторії та ін. Майстерність педагога і полягає в тому, щоб загальмувати сильни й вплив і зосередити увагу учнів на основному завданні.

Післядовільна увага, як свідчать досвід і спеціальні дослідження, настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною ува­гою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазі мимовільність, свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремих- етапах і зменшується, проте цей різно­вид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі змен­шується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає три­валішою та продуктивнішою. Тому у процесі діяльності - на­вчальної, трудової - важливо засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів післядовільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко втомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб'єктивного відчуття втоми.

Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У цьому зв'язку виокремлюють зовнішню, або сенсорну та рухову (моторну) та внутрішню, інтелек­туальну увагу. Розподіл уваги на зовнішню та внутрішню, зви­чайно, умовний, але ці форми прояву уваги мають певні особли­вості, на які треба зважати в організації й керуванні навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні пред­метів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Вона виявляється в активній установці, спрямуванні органів чуття на об'єкт сприймання і спостереження, у зосередженні на діючих органах тіла - руках, ногах, на їх напруженні. Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності виконувати ті чи інші трудові, на­вчальні, спортивні завдання. Зосередження на предметах явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття — зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темперамен­ту, статичних і кінестетичних станів організму та його органів. Сен­сибілізація органів чуття сприяє чіткішому вибірковому сприйман­ню предметів та явищ, їх елементів.

Внутрішня, або інтелектуальна, увага пов”язана з усвідомленням особистістю своєї діяльності, з самосвідомістю. Вона спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення) та психічних станів і переживань. Внутрішня увага має мсце лише в людському світі. Об”єктами внутрішньої уваги є почуття, спогади, думки. Вона є необхідною умовою розвитку свідомості. Внутрішня увага яскраво ви­являється, наприклад, у розв'язанні завдань подумки, у пригадуванні, міркуванні подумки.

Здатність зосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичне значення. Таке зосередження пов'язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнє мов­лення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб'єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.

Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина не помічає знайомих, не чує, що до неї зверта­ються, відволікається від виконуваної діяльності. Тому в будь-якій діяльності - трудовій, навчальній, спортивній - не реко­мендується одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу, наприклад давати учням розв'язати подумки завдання або пригадати формулу, дати, назви і водночас демонструвати за­соби унаочнення, сприймати написане на дошці, спостерігати географінну карту, стежити за дією приладу. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішивьо та внутрішньо спрямованою діяльністю.

Зовнішня і внутрішня увага гальмують одна одну. Завжди існує взаємний перехід зовнішньої уваги у внутрішню і навпаки.

4. Увага у різних людей і однієї і тієї ж людини, але в різний час і в різних умовах характеризується різними якісними проявами, від яких залежить протікання психічних процесів, а також сама діяльність людини. Ці прояви називають властивостями уваги. До них відносять: зосередженість, стійкість, переключення, розподіл та обсяг уваги.

Зосередження (концентрація) уваги виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об'єктах, що є пред­метом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування .

Зосередженість уваги залежить від змісту діяльності, міри інтересу до неї та насамперед від індивіду­альних особливостей людини: її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділян­ках кори великих півкуль головного мозку. І. Ньютон на запитан­ня, завдяки чому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів, що завдяки тому, що він невпинно думав про це питання. Але при цьому важливу роль відіграють методи робо­ти, від яких значною мірою залежить підтримка інтенсивності збудження впродовж необхідного часу, наприклад протягом уро­ку у школі або протягом часу, що потрібний для виконання будь-якої іншої діяльності.

Зосередження уваги тісно пов'язане зі стійкістю уваги. Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою дії об'єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особис­тості - значущістю для неї діяльності, інтересом до неї. Сила ува­ги зменшується за несприятливих умов діяльності (шум, не­сприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від міри втоми, стану здоров'я. Про силу уваги можна зробити висновок за частотою і тривалістю відволікань, які є мимовільними реагу­ваннями на різні випадкові подразники зовнішнього та внутрішнього походження. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості ви­конуваного завдання та терміновості його виконання, якщо ор­ганізації та методам праці властиві елементи, які активізують ро­зумову діяльність.

Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшують­ся, увага слабшає, людина відволікається від об'єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що вже йшлося. Несприят­ливі умови діяльності, важкі за змістом і способом виконання завдання, а також нецікаві, відсутність інтересу до змісту діяль­ності та вміння і навичок працювати прискорюють утому і відволікають увагу від об'єктів діяльності.

Особливо помітно відволікання уваги виявляється у розсіяних людей. Розсіяність - це негативна особливість ува­ги, яка зумовлюється ослабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках ко­ри головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко пе­реходить з предмета на предмет, не затримуючись на якомусь із них, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш трива­лий час. Такі люди, переважно учні, потребують того, щоб їхню розумову діяльність підтримували засобами унаочнення, ак­тивізували збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі та на одному різновиді сприймання - зоровому або слуховому. Чергування зорового, слухового та ру­хового різновидів сприймання сприяє подоланню розсіяності. Розсіяність виявляється і під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але така розсіяність пояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю.

Рівень зосередженості уваги у процесі праці та навчання коливається. Ці коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Періоди коливання, як свідчать дослідження психо­лога М. Ланге, становлять від двох-трьох до 12 секунд. Коливання пояснюються зниженням і підвищенням працездатності клітин кори великих півкуль головного мозку, які залежать не лише від внутрішніх умов (утоми, живлення мозку киснем тощо), а й від зовнішніх - одноманітності подразників, що знижує силу збудження клітин аналізатора в корі великих півкуль головного мозку. Але в умовах інтенсивної праці, її змістовності, позитивного став­лення до неї періоди коливання набагато збільшуються.

Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням. ІІереключення уваги - це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Переключення може бути обумовлене або програмою свідомої поведінки (при переході від одного об”єкта, однієї дії до іншої внутрі певної діяльності), або необхідністю включення в нову діяльність відповідно до змінюючихся умов, або здійснюватись з метою відпочинку (коли попередня робота вже втомила людину). Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках і виникнення його в інших.