
- •Індивідуальні завдання для студентів медичного факультету до практичних занять з шкірних та венеричних хвороб
- •Змістовний модуль № 1 Вступ до дерматовенерології
- •Тема 1. Предмет і завдання дерматовенерології. Анатомія, фізіологія, гістологія шкіри. Методи досліджень. Елементи шкірної висипки та її значення.
- •Тема 2. Основні етапи розвитку дерматовенерології.
- •Питання для самостійної позааудиторної роботи
- •4. Первинні елементи висипки це:
- •Перелік практичних навичок до заняття Модуль 1. Дерматовенерологія Змістовний модуль № 1 Вступ до дерматовенерології
- •Методика опитування хворого (збір скарг та даних анамнезу)
- •Методика спеціального огляду хворого
- •Пальпаторне дослідження елементів висипки
- •Діаскопія
- •Визначення симптому Нікольського
- •Дослідження елементів висипки методом пошкрябування
- •Дослідження елементів висипки натисканням зонду (феномен провалювання зонду – симптом Поспєлова)
- •Визначення дермографізму
- •Експургаторний метод
- •Визначення біодози уфо за Горбачовим
- •Рекомендована література
- •Додаткова література
- •Технологічна карта заняття №
- •Критерії оцінки по темі
- •Шкала конвертації (максимальна кількість балів – 100).
- •Підсумки роботи студента на занятті.
- •Срс _______________
- •Модуль 1. Дерматовенерологія
- •Модуль 1. Дерматовенерологія
Експургаторний метод
Експургаторний метод (триденне лікувальне неповне голодування).
Методику розроблено для швидкого, дешевого і надійного переведення прогресуючої стадії псоріазу в стаціонарну. Нині використовується також на початку лікування гострої екземи, нейродерміту, токсикодермії, кропивниці та інших захворювань шкіри, що мають у патогенезі алергійний та аутоімунний компоненти.
Хворому вранці натщесерце пропонують випити протягом двох годин 1-2 літри 3 % розчину магнезії порціями по 100 мілілітрів. Через 2 год. після цього дають 3 г активованого вугілля. Стільки само вугілля дають увечері першого дня голодування та ранком і ввечері другого і третього днів.
Протягом всього терміну голодування можна вживати будь-яку кількість води, але тільки лужної (2 % розчин соди або мінеральної - "Поляна квасова", "Лужанська", "Нафтуся" та ін.).
Їсти можна: в перший день - одну картоплину "в мундирі", один сухарик (шматок черствого хліба), одне печене яблуко (не червоне) без цукру. На другий день можна дати по два, а на третій - по три плюс одна склянка нежирного кефіру ввечері.
Слід зазначити, що до і після прийому активованого вугілля неможна їсти протягом двох годин. Людям похилого віку, дітям та хворим на виразкову хворобу шлунка, гастрит у стадії загострення, цукровий діабет та Інші обмінні захворювання експургаторний метод не призначають, або виконують його не в повному обсязі.
Визначення біодози уфо за Горбачовим
Біодозиметр Горбачова являє собою металеву пластинку розміром 106 см з шістьма прямокутними отворами, що можуть закриватися рухомою заслінкою. Він вшитий у клейонку і може фіксуватися на тілі хворого. Біодоза - це час опромінення, після якого через деякий час з'являється слабка еритема.
Хворий лягає на спину й надягає сонцезахисні окуляри. Біодозиметр закріплюють на візуально здоровій шкірі, дещо збоку від середньої лінії живота. Решту шкіри вкривають простирадлом. Лампу УФО розміщують безпосередньо над біодозиметром на відстані 50 см. Під час опромінення кожні 30 с відкривають новий отвір біодозиметра. Таким чином, шкіра під першим отвором опромінюється протягом 3 хв., а під останнім - 30 с. Еритема з’являється приблизно через 24 год. Після опромінення. Якщо є 5 смуг, яскравість яких підвищується, то біодоза дорівнює 1 хв.; 4 смуги - 1 хв, і 30 с. Отже, визначена біодоза є відображенням індивідуальної чутливості шкіри хворого до УФ-променів цієї лампи на відстані 50 см.
Рекомендована література
Владимиров В.В., Зудин Б.И.Кожные и венерические болезни: Атлас // М.: Медицина, 1982. – 288 с.
Гольдштейн Л.М., Ткач В.Є., Фіщук В.О.Методи і методики обстеження хворих на шкірні та венеричні хвороби. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – 144 с.
Зудин Б.И.Кожные и венерические болезни. - М.: Медицина, 1990. - 214. с.
Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби. - К.: Здоров'я, 1995. – 260 с.
Савчак В.І., Галникіна С.О. Хвороби шкіри. Хвороби, що передаються статевим шляхом. – Тернопіль, „Укрмедкнига”, 2001, - 507 с.
Скрипкин Ю.К.Кожные и венерические болезни. Учебник для студентов мед. вузов.- М.: Медицина, 1990. – 525 с.