2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

№	Дисципліна	Знати
1.	Анатомія	Анатомія головного мозку
2.	Фізіологія	Фізіологія головного мозку
3.	Основи загальної психології	Пізнавальні процеси. Емоційно-вольова діяльність. Психологія особистості
4.	Патологічна анатомія	Екзогенні ураження головного мозку.
5.	Патологічна фізіологія	Порушення при екзогенно-органічній патології головного мозку
6.	Неврологія	Етіологія, патогенез, клінінічні прояви органічних уражень головного мозку

3. Організація змісту навчального матеріалу.

Загальна характеристика та класифікація психічної патології похилого та старечого віку. Етіологія, патогенез психічних порушень похилого та старечого віку. Функціональні психічні порушення: клімактеричні, неврозоподібні стани, пресенільні психози (депресія, параноя, функціональні психози старечого віку – клінічні варіанти перебіг, кінцевий стан, лікування та профілактика). Сенільні та пресенільні деменції – хвороба Альцгеймера, Піка, стареча деменція, деменція при хворобі Паркінсона. Клінічні особливості, перебіг, кінець, лікування, профілактика.

4. План і організаційна структура навчального заняття

№	Вид роботи	Час
1	Перевірка присутніх.	2 хв.
2	Вихідний тестовий (комп’ютерний) контроль знань. 10 тестів, оцінка Критерії: 75%-79% - 3, 80%-89% - 4, 90% і > - 5.	10 хв.
3	Усне опитування та розбір теми	13 хв.
4.	Демонстрація та засвоєння студентами методики обстеження хворих з психічними порушеннями у старечому віці	10 хв.
5.	Підсумок та кінцева оцінка знань, завдання.	5 хв.
ВСЬОГО		40 хв.

Зазначені особливості психічних розладів у людей похилого і старечого віку сприяли виділенню особливого розділу психіатрії — геронтологічної психіатрії, а також створенню спеціалізованої психіатричної допомоги хворим цієї вікової групи: геронтологічні відділення, хоспіси в психіатричних лікарнях, інтернати, будинки-інтернати для осіб похилого і старечого віку, що страждають на психічні розлади. У психіатрії прийнято вважати вік 45— 60 років передстаречим (пресеніум), а понад 60 років — старечим (сеніум).

Класифікація клінічних проявів

1. Непсихотичні психічні розлади інволюційного генезу.

2. Функціональні психози похилого і старечого віку:

а) інволюційна депресія (меланхолія);

б) інволюційний параноїд.

3. Атрофічні (дегенеративні) захворювання головного мозку:

а) хвороба Альцгеймера;

б) хвороба Піка;

в) сенільна деменція.

Непсихотичні психічні розлади інволюційного ґенезу

Клімактеричний синдромнайчастіше виявляється неврозоподібними розладами. У літературі виділяють 5 найбільш поширених варіантів неврозоподібних синдромів: астеновегетативний, сенесто-іпохондричний, депресивний, тривожно-депресивний, істероформний.

Функціональні психози в осіб похилого та старечого віку

Пресенільні психози е результатом взаємодії біологічних, індивідуально-психологічних і соціально-психологічних вікових факторів. У 75 % випадків виявляється психопатологічна спадковість. Звичайно пресенільні психози розвиваються у людей віком 45—55 років, через деякий час після початку клімаксу, а у більшості - після настання менопаузи.

Клініка пресенільних психозів. Звичайно пресенільні психози розвиваються повільно, рідше підгостно. Іноді після гострих психотравмувальних чи соматогенних факторів спостерігається гострий початок захворювання. У початковий період пресенільних психозів спостерігаються невротичні симптоми чи загострення особистісних якостей. У деяких хворих початку психозу передують незначні переживання, які можна оцінити як умовно-патогенні. Це можуть бути події, що багатьма сприймаються як позитивні (переїзд на нову квартиру, одруження сина), але вони змінюють звичний життєвий стереотип хворих. Початок захворювання продовжується від декількох тижнів до декількох місяців.

Поступово з’являються психотичні симптоми, найбільш типовими для пресенільних психозів є депресивна і маревна форми. Існує певний зв’язок між преморбідними якостями особистості та клінічними проявами пресенільних психозів. Депресивні стани розвиваються частіше в осіб, які відрізнялися в минулому слабким характером, непевністю в собі, слізливістю, сором’язливістю, невмінням постояти за себе. Пацієнти з пресенільним маревним психозом характеризувалися гіперсоціабельністю, наполегливістю, безкомпромісністю, ригідністю, впертістю.

Пресенільна депресія.Розвивається звичайно повільно. До описаних неврозоподібних порушень приєднується перебільшене побоювання за власне здоров’я, здоров’я дітей, чоловіка, матеріальне благополуччя родите Поступово збільшується тривога, що поєднується в одних хворих з астенією, в інших з іпохондричною симптоматикою, у третіх трансформується в стан ажитації. У зв’язку з поліморфністю клінічних проявів пресенільної депресії виділяють 3 основних синдроми, що характерні для цієї форми пресенільного психозу: астенодепресивний, ажитованої депресії і астеноіпохондричний.

Найбільш типовим для інволюційної депресії е синдром ажитованої депресії, що частіше розвивається після психічних травм чи на тлі загострення соматичної хвороби. У переживаннях цих хворих на перший план виступає тривога, нерідко безпідставна. У їхній свідомості виникають картини майбутніх лих, неприємностей для себе і близьких. Надалі до тривога приєднуємося страх. Побоювання хворих украй гіперболізовані Очікування катастрофи досягають іноді таких розмірів, коли хворі говорять про загибель багатьох людей, цілих міст і навіть країн. За незначної зміни звичної обстановки тривога посилюється. Хворі метушливі, ходять по відділенню, заходять у службові кабінети, палати. У деяких пацієнтів тривога і депресія стає особливо вираженою, хворі швидко пересуваються по відділенню, стогнуть, заламують руки, рвуть на собі одяг, волосся, щипають, дряпають себе, а іноді наносять собі й більш тяжкі ушкодження. Тривога, страх, рухові порушення супроводжуються маренням самозвинувачення, ідеями відношення, осуду оточуючими. Мова хворих складається з безглуздого переліку співзвучних слів чи уривків фраз, висловлювань тривоги. На висоті тривоги іноді виникають слухові чи тілесні галюцинації у вигляді відчуття проходження струму в ділянці геніталій та інших частин тіла.

У разі депресивно-іпохондричного синдрому на тлі тривожно-тужливого настрою виникають іпохондричні ідеї, що спочатку мають характер надцінних думок, пов’язаних із порушенням самовідчуття і неприємних парестезій. У багатьох хворих з’являються тілесні галюцинації та сенестопатії. Іпохондричне марення нерідко набуває форми марення Котара: хворі стверджують, “що їхні внутрішності згнили”, шлунок продірявився, “розпадається печінка”. Подібна симптоматика свідчить про особливу важкість пресенільної депресії. Тривалість пресенільного депресивного психозу кілька місяців (від 3 до 6), Видужання настає поступово, хворобливі переживання повільно зменшуються і згладжуються. Слабоумство в разі пресенільної депресії не розвивається. Дефект після перенесеного психотичного стану виявляється ригідністю, тужливим настроєм занепокоєнням стосовно незначних приводів.

Пресенільннй параноїд.Починається повільно, поступово з неврозоподібної симптоматики, що переходить на субпсихотичний і психотичний рівень. Близькі іноді роками не помічають неадекватну поведінку хворих і пояснюють деякі дивні вчинки віковими змінами, недоброзичливістю, недовірливістю. У процесі розвитку хвороби пацієнти починають пред’являти сусідам чи родичам претензії з приводу пропажі їхніх речей, продуктів. Підозріливість і недовірливість збільшуються. Слова і вчинки оцінюються як недоброзичливі і навіть ворожі. Поступово формується інтерпретативне марення найчастіше в рамках паранояльного синдрому. Маревні висловлювання хворих характеризуються буденністю, малим розмахом і відносяться до порівняно невеликого кола реальних осіб їхнього безпосереднього оточення. Спочатку скарги хворих не є безглуздими і викликають співчуття сусідів, знайомих. Правоохоронні органи, куди звертаються пацієнти, розслідують їхні скарги і намагаються допомогти, захистити від утисків. Однак підозріливість хворих набуває такої форми, що оточуючі починають розуміти їх хворобливий характер. Міміка, посмішки, жести “переслідувачів” видаються хворим підозрілими і свідчать про їхні недоброзичливі наміри.

Найбільш характерні ідеї переслідування і збитку. Хворі стверджують, що за їхньої відсутності сусіди проникають у їхні квартири, псують речі, крадуть їжу, дряпають стіни, рвуть білизну і роблять це непомітно.

Дистрофічні захворювання головного мозку э порушенням когнітивних функцій (сенільні та пресенільні деменції)

Стани прогресивного слабоумства, які починаються у передстаречому і старечому віці, що зумовлені атрофічним процесом, називають сенільними і пресенільнимн деменціями. До цієї групи захворювань відноситься сенільна деменція — старече слабоумство, і пресенільні деменції — хвороби Альцгеймера і Піка. Інші захворювання, шо відносяться до пресенільних деменцій (хорея Гентінгтона, хвороба Паркінсона), спостерігаються рідко. Актуальність вивчення цих захворювань лікарями загальної практики зумовлена тим, що незважаючи на відносно невисоку поширеність, ці захворювання мають велику соціальну значущість: хворі багато років потребують догляду, вимагають курації у зв'язку з інтеркурентними захворюваннями.

Дані про поширеність деменцій різних клінічних типів у різних регіонах істотно відрізняються через розбіжності в діагностичних стандартах. Частота деменцій альцгеймерівського типу (з більш дифузним характером атрофічного процесу) для московської популяції склала 4,4 % (4,7 % - для жінок і 2,1 % — для чоловіків). На старече слабоумство страждають 5-10 % всіх осіб віком старше 65 років. В осіб старшої вікової групи зі збільшенням віку ризик виникнення сенільної деменції зростає. Серед хворих із старечим слабоумством жінок у 2 рази більше, ніж чоловіків. Захворюваність і поширеність пресенільних деменцій вивчені недостатньо. Є дані, що ризик виникнення пресенільних деменцій дорівнює 0,1 %. Серед усіх госпіталізованих у психіатричні стаціонари особи, які страждають на хворобу Альцгеймера, складають 0,3-0,5 %. Хвороба Піка спостерігається в 2—4 рази рідше, ніж хвороба Альцгеймера. Серед осіб із хворобами Альцгеймера і Піка жінок значно більше, ніж чоловіків.

У практичній діяльності широко використовують так критерії деменції:

1) порушення пам’яті (короткочасної і довгострокової);

2) порушення принаймні ще однієї з наведених вищих мозкових функцій: праксису, гнозису, мови, здатності до узагальнень або абстрагування, регуляції довільної діяльності;

3) утруднення в професійній сфері та у побуті;

4) органічне ураження головного мозку;

5) збереження свідомості.

Клінічно хвороба Піка характеризується раннім розпадом особистості, деменцією, що прогресує, та іншими симптомами, зумовленими локальною атрофією передніх відділів головного мозку. На перший план виступають порушення поведінки, нерідко асоціальні за своїм характером, що супроводжуються конфабуляціями, вербальними персевераціями, логореєю, ехолалією та іншими розладами мови. Надалі в разі хворобі Піка інтелектуальні порушення прогресують, супроводжуються апатією і більш вираженими мовними розладами — мова набуває характеру незв’язного набору слів та фраз або мутизму. Поведінка хворих може мати форму ритуальних дій. Емоційно-афективні розлади включають депресію, ейфорію або манію. Неврологічні розлади полягають у виникненні м’язової ригідності за типом паратонії, гіпомімії; часто. виявляються аксіальні рефлекси, можуть відзначатися раптові падіння, що не супроводжуються втратою свідомості (унаслідок порушення вищих механізмів забезпечення рівноваги). Вегетативні порушення можуть проявлятися в нестабільності артеріального тиску. На термінальній стадії розвивається вегетативний стан, що призводить до летального кінця. Тривалість захворювання складає від 5 до 10 років. Лікування носить симптоматичний характер.

Хвороба Альцгеймера. Захворювання є найбільш частою причиною деменцій у похилому і старечому віці — її діагностують у 50 % хворих з деменцією.

Хворіють переважно люди похилого віку, причому більш пізний початок захворювання супроводжується і більш м’яким перебігом. До початкових проявів хвороби Альцгеймера відносять мнестичні розлади, а також зниження працездатності, звуження кола інтересів, лабільність настрою, тривожність, недовірливість. Найбільш характерним для розгорнутої стадії хвороби Альцгеймера вважається виникнення афато-апракто-агностичного синдрому та виражених мнестичних розладів, що супроводжується дезорієнтуванням, конфабуляціями, порушеннями читання з аркуша, стереотипіями і руховими персевераціями. Афективні порушення звичайно приєднуються на більш пізніх стадіях розвитку захворювання. Можливий розвиток галюцинацій, марення (збитку, ревнощів). Приблизно у 40 % хворих виявляються симптоми депресії. Параклінічні методи дослідження (МРТ, ЕЕГ) неспецифічні і тільки допомагають виключити інші причини мнестично-інтелектуальних порушень.

Для хвороби Піка та інших варіантів деменції лобового типу характерні зміни настрою, афективні та поведінкові розлади як один з перших проявів захворювання. Швидке наростання деменції з генералізованими міоклоніями, екстрапірамідними розладами та атаксією під час ходьби змушує запідозрити захворювання Крейтцфельдта—Якоба. Когнітивні порушення характерні для пацієнтів із хворобою Паркінсона; за своїм характером вони можуть носити риси як кіркової, так і субкортикальної деменції.

У разі хореї Гентінгтона деменція носить субкортикальний характер; результати клініко-нейровізуалізаційних зіставлень виявляють відповідність між вираженістю когнітивних порушень та зниженням кровотоку в лобових і скроневих частках. У попередній діагностиці цього захворювання допомагають дані сімейного анамнезу і наявність хореї. Для прогресивного над’ядерного паралічу характерна наявність паралічу погляду (частіше у вертикальній площині), порушень ходи, ригідності, брадикінезії, псевдобульбарних розладів, пірамідної симптоматики та когнітивних розладів, що відзначаються приблизно у 40 % хворих. Деменція в разі прогресивного над’ядерному паралічу носить субкортикальний характер та виявляється безпам’ятністю, уповільненням процесів мислення, емоційними й особистісними розладами. Для нормотензивної гідроцефалії характерний підгострий початок деменції у поєднанні з порушеннями ходи лобового типу і нетриманням сечі.