2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

№	Дисципліна	Знати
1.	Анатомія	Анатомія головного мозку
2.	Фізіологія	Фізіологія головного мозку
3.	Основи загальної психології	Психологія особистості
4.	Патологічна анатомія	Патологія головного мозку, яка може приводити к розвитку олігофреній
5.	Неврологія	Етіологія і патогенез запальних, травматичних, судинних захворювань центральної нервової системи які можуть формувати олігофренії.

3. Організація змісту навчального матеріалу.

1.Олігофренії, фактори, що сприяють їх розвитку.

2. Клінічні варіанти олігофреній.

3. Невідкладна допомога при збудливій та істеричній психопатії.

4. План і організаційна структура навчального заняття

№	Вид роботи	Час
1	Перевірка присутніх.	2 хв.
2	Вихідний тестовий (комп’ютерний) контроль знань. 10 тестів, оцінка Критерії: 75%-79% - 3, 80%-89% - 4, 90% і > - 5.	10 хв.
3	Усне опитування та розбір теми	13 хв.
4	Засвоєння студентами методик обстеження хворих з олігофренією	10 хв.
5	Підсумок та кінцева оцінка знань, завдання.	5 хв.
ВСЬОГО		40 хв.

Розумова відсталість — група різних за етіологією і патогенезом станів, що внаслідок несприятливих впливів у внутрішньоутробний період чи в ранньому дитинстві (частіше до 3 років) призводять до недорозвинення психіки з переважною недостатністю інтелекту й утруднюють (частково чи повністю) соціальне функціонування. В останні два десятиліття терміном "розумова відсталість" замінили назву "олігофренія", у 1915 році запропоновану Е. Крепеліним. Розумова відсталість супроводжується тотальним психічним недорозвиненням.

Поширеність різних клінічних форм у структурі олігофренії становить 75%, 20 % й 5 % відповідно для дебільності, імбецильності й ідіотії. Як видно з наведених даних, домінують особи з легким ступенем розумової відсталості, що не перешкоджає задовільній, а іноді й повній соціальній адаптації.

Дані про розповсюдженість розладів особистості доволі різні: у популяції їх від 0,2 до 5 %. Багато людей з розладами особистості не попадають

у поле зору психіатрів . Серед чоловіків психопатії зустрічаються у 2-3 рази частіше, ніж у жінок, частково це обумовлено діагностуванням цих розладів при призові та проходження військової служби.

Клінічна класифікація розумової відсталості:

За МКХ-10 та вітчизняною класифікацією

F70 — незначна розумова відсталість (IQ=50-69) відповідає дебільності

F71 — помірна (IQ=35-49) - відповідає імбецильності

F72 — тяжкий ступінь (IQ=20-34) - відповідає глибокій імбецильності

F73 — глибока розумова відсталість (IQ – до 20) – відповідає ідіотії

Пацієнти з легким недоумством оволодівають мовою з деякою затримкою і можуть нею користуватися в повсякденному житті. Адаптивні здібності на побутовому рівні також досить розвинені . Вони можуть обслуговувати себе (їсти, вмиватися, одягатися, контролювати фізіологічні акти), набувати нескладних практичних навичок. Але вони не здатні вчитися в звичайній школі через слабкість абстрактного і теоретичного мислення, відставання у формуванні понять, суджень і смислових зв'язків. Оскільки за такого недоумства нівелюється особистість у цілому, то вже в школі виявляється недостатня здатність до самоствердження і самоусвідомлення. Якщо ж правильно вибрати методику, у них можна розвинути досить адаптивні здібності та маніпулятивні навички, що дозволяють виконувати малокваліфіковану працю. Соціальні обмеження найчастіше зумовлені особистісною незрілістю, емоційним і вольовим дефектом. Інтелектуальний коефіцієнт перебуває в межах 50—69.

За помірного недоумства повільно розвивається мова. Пацієнти не зовсім розуміють інших. їм нелегко оволодіти навичками щодо самообслуговування, тому більшість із них потребує догляду. Засвоюють тільки ази письма й читання. Трудові навички також обмежені. Соціальний розвиток можливий до рівня здатності встановити контакти, спілкуватися з іншими людьми та брати участь у елементарних соціальних заняттях. Коефіцієнт розумового розвитку становить 35—49.

Тяжке недоумство характеризується чіткішими порушеннями моторної функції або іншими клінічно значущими органічними стигмами. Коефіцієнт розумового розвитку — від 20 до 34.

У разі глибокого недоумства рухливість обмежена, хворі не здатні контролювати фізіологічні акти. Мова збіднена, словникового запасу немає або складається з окремих слів, але можлива елементарна невербальна комунікація. За формулою: "Вони дивляться та слухають, але нічого не розуміють". Пацієнти потребують догляду. Коефіцієнт розумового розвитку — до 20. Часто глибоке недоумство супроводжують тяжкі соматичні й неврологічні розлади.

Класифікація за часовим фактором впливу шкідливою агента.

1. Олігофренії ендогенної природи (виникають у зв’язку з ураженням генеративних клітин батьків). До них відносяться:

а) хвороба Дауна (та інші олігофренії внаслідок хромосомних аберацій);

б) справжня мікроцефалія;

в) ензимопатичні форми олігофренії зі спадковим порушенням різних видів обміну (білкового, вуглеводного й жирового);

г) клінічні форми олігофренії, що характеризуються поєднанням недоумкуватості з порушенням розвитку кісткової системи та шкіри (дизостозичиа, ксеродермічна олігофренії).

4. Ембріопатії та фетопатії:

а) олігофренія, зумовлена краснухою, перенесеною в період вагітності;

б) олігофренія, зумовлена іншими вірусними інфекціями (цитомегалія, грип, паротит, гепатит);

в) олігофренія, зумовлена токсоплазмозом, лістеріозом;

г) олігофренія, зумовлена природженим сифілісом;

д) олігофренія, зумовлена гормональними порушеннями у матері;

е) олігофренія, зумовлена резус-конфліктом матері та плода.

5. Олігофренії, зумовлені патологією пологів і постнатального періоду:

а) олігофренія внаслідок асфіксії і пологової травми;

б) олігофренія, спричинена черепно-мозковою травмою в ранньому віці (до 3 років);

в) олігофренія, спричинена перенесеною у ранньому дитинстві нейроінфекцією (менінгіт, енцефаліт, арахноїдит).

Крім наведених вище олігофреній, існують ще недиференційовані форми олігофренії, етіологічні фактори яких не вивчені дотепер.

Лікування олігофренії повинне бути комплексним, включаючи медикаментозні, психолого-педагогічні заходи та заходи виховного плану. Дуже важливо вчасно почати лікування. Лікувальна терапія олігофренії носить симптоматичний характер. Застосовуються препарати ноотропного ряду для поліпшення метаболічних процесів у головному мозку (пантогам, ноотропіл, енцефабол, церебролізин), дегідратувальні засоби (магнію сульфат, еуфілін, гліцерин, діакарб), препарати розсмоктувапьної дії (калію йодид, лідаза, склоподібне тіло). За наявності пароксизмапьних розладів призначають протисудомні препарати; ускладнені психопатоподібним або неврозоподібним синдромом форми олігофренії вимагають застосування нейролептичних засобів у першому випадку, транквілізаторів і антидепресантів у другому випадку. При диференційованих формах за можливості та необхідності проводять етіотропну, патогенетичну та замісну терапію

У разі олігофренії велике значення мають виховні та корекційні заходи. Для цього існують допоміжні школи, спрямовані на професійну орієнтацію і трудову адаптацію осіб з легким ступенем розумової відсталості. Особи з імбецильністю та ідіотією мають потребу в догляді й опіці.

Трудова експертиза розумово відсталих залежить від клінічної форми та ступеня недорозвинення. Хворі з важким ступенем дебільності, імбецильністю, ідіотією непрацездатні, їм призначають групи інвалідності. У випадках легкого ступеня дебільності питання інвалідності вирішується індивідуально з урахуванням нервово-психічної патології.

Особи з розумовою відсталістю визнаються непридатними до служби в армії.

За висновками судово-психіатричної експертизи особи з важким ступенем дебільності, імбецильністю та ідіотією визнаються неосудними та недієздат ними в цивільних процесах. У разі легкого ступеня дебільності враховується не тільки рівень інтелектуального дефекту, але й ступінь емоційно-вольових та особистісних розладів.

Граничні форми інтелектуальної недостатності (затримка темпу психічного розвитку)

До цієї групи розладів відносять стани, що проявляються легкою інтелектуальною недостатністю й займають проміжне положення між інтелектуальною нормою і олігофренією. Інтелектуальний показник за цих форм розладів становить IQ 70—80. Слід зазначити, що це досить різноманітна те різнорідна група розладів як за етіологічним принципом та патогенетичними механізмами, так і за клінічними проявами та результатом. Це одна з найпоширеніших форм психічної патології дитячого віку.

Уміння діагностувати цей розлад є не тільки медичною проблемою, але й соціальним завданням. Своєчасна діагностика та лікувально-корекційні заходи сприяють нівелюванню клінічних проявів і створюють умови для повної соціальної адаптації таких осіб. Статистичні дані щодо поширеності граничної розумової відсталості досить суперечливі й мають широкий діапазон: від 2 до 12 %. Це зумовлено тим, що немає чітких клінічних критеріїв діагностики цієї патології. Як відомо, інтелектуальний показник не може в повному обсязі визначити рівень психічного недорозвинення, тим більше, що нерідко суттєву роль у цьому відіграє соціальний критерій.

Гранична розумова відсталість у дітей стає помітною в 6-річному віці в період підготовки дітей до школи й остаточно виявляється в молодшому шкільному віці.

Клінічна класифікація:

1. Дизонтогенетичні форми, за яких недостатність зумовлена механізмами затриманого або перекрученого психічного розвитку дитини.

2. Енцефалопатичні форми, в основі яких лежить органічне ушкодження мозкових механізмів на ранніх етапах онтогенезу.

3. Інтелектуальна недостатність, пов’язана із дефектами аналізаторів та органів чуття (дія сенсорної депривації).

4. Інтелектуальна недостатність, пов’язана із дефектами виховання та дефіцитом інформації з раннього дитинства.

Рання діагностика граничної розумової відсталості га своєчасна медико-педагогічна корекція сприяють редукції симптомів психічного недорозвинення, у результаті чого інтелектуальний рівень наближається до нижньої границі норми. У той самий час препубертатна та пубертатна кризи можуть ускладнити наявну патологію невротичними га патохарактерологічними розладами. Кінцеві стани граничної розумової відсталості багато в чому залежать від етіологічного чинника та наявності або відсутності медико-педагогічних корекційних заходів. За сприятливих умов можливе прискорення розвитку психічних функцій в осіб із затримкою психічного розвитку.

Лікування дітей із граничною розумовою відсталістю повинно включати лікарські препарати, дія яких спрямована на поліпшення гемодмнаміки та біохімічних процесів головного мозку, та корекцій ні заходи педагогічного рівня. Діти з різними клінічними формами вимагають індивідуального підходу та спеціальних програм для навчання. Має значення виховний підхід оздоровлення соціального середовища хворої дитини.