2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

№	Дисципліна	Знати
1.	Анатомія	Анатомія головного мозку
2.	Фізіологія	Фізіологія головного мозку
3.	Основи загальної психології	Психічні стани , емоційно- вольова діяльність, стрес, стан фрустрації.
4.	Неврологія	Вплив неврологічних захворювань на розвиток та течію невротичних розладів.
5.	Фармакологія	Принципи лікування захворювань нервової системи. Препарати з груп транквілізаторів, антидепресантів, нейролептиків, ноотропів, антихолінестеразних тощо.

3. Організація змісту навчального матеріалу.

Загальна характеристика.

Гострі реактивні психози: фугіформна реакція, гострі істеричні психози, паморочний стан, реактивна сплутаність, реактивний ступор, параноїдна реакція.

Затяжні реактивні психози, загальні клінічні ознаки, критерії Ясперса. Реактивна депресія, реактивний параноїд, індукований параноїдний психоз, марення глухуватих, затяжний реактивний ступор.

Вікові особливості, наслідки.

Терапія реактивних психозів, їх експертиза, профілактика, реабілітація.

4. План і організаційна структура навчального заняття

№	Вид роботи	Час
1	Перевірка присутніх.	2 хв.
2	Вихідний тестовий (комп’ютерний) контроль знань. 10 тестів, оцінка Критерії: 75%-79% - 3, 80%-89% - 4, 90% і > - 5.	10 хв.
3	Усне опитування та розбір теми	30 хв.
4	Демонстрація методики обстеження хворих з реактивними психозами	18 хв.
5	Засвоєння студентами методик обстеження хворих з реактивними психозами	15 хв.
6	Підсумок та кінцева оцінка знань, завдання.	5 хв.
ВСЬОГО		80 хв.

Реактивні (психогенні) психози — це психічні порушення психотичного рівня, що виникають після сильного психотравмувального впливу, що перевищує адаптаційно-компенсаторні можливості особистості, за яких хворі втрачають здатність критично оцінювати оточуючих і самих себе. Відмінною рисою їх є оборотний характер порушень.

Загальні закономірності клінічних проявів психогенних захворювань К. Jaspers (1923) сформулював у вигляді тріади:

1) захворювання розвивається внаслідок психічної травми;

2) фабула психопатологічної симптоматики відбиває зміст психотравмівного чинника;

3) регрес психопатологічної симптоматики залежить від завершення психотравмівної ситуації.

Реактивні психози - тимчасові оборотні різноманітні по клінічній картині психічні хвороби, що протікають у формі потьмарення свідомості, марення, афективних і рухових розладів; виникають в результаті психічної травми.

У розвитку реактивних психозів визначальне значення має характер психічної травми і конституціональні особливості хворого. До сприяючих чинників відносять патологічні зміни, зумовлені перенесеними інфекційними хворобами, інтоксикаціями, черепно-мозковими травмами, а також періоди вікових кризів.

За особливостями виникнення і перебігу виділяють:

1) гострі (шокові),

2) підгострі і затяжні реактивні психози.

Клінічна класифікація реактивних психозів

1. Афективно-шокові реакції.

2. Істеричні психози.

3. Реактивні депресії.

4. Реактивні параноїди.

5. Реактивні паранояльні стани.

Гострі (шокові) реактивні психози (психогенний шок) виникають під впливом раптової надсильної психічної травми, що представляє загрозу існуванню (наприклад, раптовий напад злочинців, землетрус, повінь, пожежа), або пов'язаною з несподіваним звісткою про непоправну втрату найбільш значущих для особистості цінностей (смерть близького, втрата майна, арешт і т.д.)

При гіпокінетичній формі раптово розвивається ступорозний стан; хворий немов би ціпеніє від жаху, він не в силах зробити жодного руху, вимовити жодного слова.

Гіперкінетична форма характеризується раптовою появою хаотичного рухового збудження. У деяких випадках спостерігається зміна гіперкінетичної форми гіпокінетичною. Обидві форми супроводжуються сутінковим потьмаренням свідомості, повної або частковою амнезією, вегетативними розладами (наприклад, тахікардією, рідкісними перепадами артеріального тиску, профузним потом); тривають протягом декількох хвилин або годин.

Підгострі реактивні психози зустрічаються найбільше часто, особливо в судово-психіатричній практиці.

До них відносять психогенну депресію, істеричні психози, психогенний параноїд, психогенний ступор. Для психогенної депресії характерні: пригнічений або пригнічено-тривожний настрій, який поєднується зазвичай зі слезливостью (слізлива депресія), дратівливістю, невдоволенням, запальністю (дисфоричного депресія). Наявність в клінічній картині експресивно-театрального поведінки, прагнення привернути до себе увагу, викликати співчуття, жаль, нерідко з демонстративними суїцидальними спробами, може свідчити про іншому типі депресії - істеричної. Нерідко в одного хворого спостерігаються прояви, властиві різним типам депресії, наприклад дисфорические і істеричної. У всіх випадках при психогенної депресії зміст переживань хворих пов'язано з психотравмуючої ситуацією. При її вирішенні симптоми депресії часто зникають відразу, рідше вони існують і протягом декількох тижнів. Іноді психогенна депресія, в першу чергу істерична, може ускладнюватися більш важкими розладами: маячноподібними фантазіями, пуерілізмом, псевдодеменція.

До реактивним істеричним психозів відносять:

- Синдром маячноподібних фантазій,

- Синдром Ґанзера,

- Псевдодеменція (псевдодементний синдром),

- Пуерілізм,

- Синдром регресу поведінки (синдром здичавіння).

Психогенний параноїд проявляється образним маренням, зміст якого являє собою загрозу життю хворого. Характерні тривога, страх, рухове збудження, нерідко у формі імпульсивних дій (втеча, пошуки захисту, в ряді випадків - напад на уявних ворогів), розгубленість. Виникає в незвичайній ситуації, наприклад при іншомовному оточенні, в умовах тривалого переміщення, що вимагає очікування, зміни транспорту, недосипання. Може розвинутися під впливом психогенно-травмуючих переживань у судово-слідчої ситуації, а також в період відбування покарань. При цьому психогенний параноїд часто має відповідний зміст. Хворі кажуть, що їх переслідує міліція, що їх справа сфабрикована, що за ними стежать з метою провокацій і т.п. В інших випадках роль переслідувачів переноситься на осіб з найближчого оточення хворих. Вони «шепочуться», «перезираються», «замовкають» при наближенні хворого, «натяками або прямо говорять про необхідність його знищення». При зміні обстановки, особливо в умовах психіатричної лікарні, психогенний параноїд нерідко швидко проходить, хоча критичне ставлення до перенесеного психозу може бути відсутнім протягом тривалого часу. При психогенних параноїдах, що виникають у судово-слідчої ситуації, можливий рецидивуючий перебіг.

У частині випадків психогенний параноїд супроводжується сенсорними розладами, тобто виникає галюцинаторно-маячний стан. Зазвичай з'являються вербальні галюцинації осуджуючого або загрозливого змісту, здатні досягати інтенсивності галлюциноза. Значно рідше, як правило, на тлі справжніх вербальних галюцинацій, виникають окремі симптоми ідеаторного автоматизму - почуття внутрішньої розкритості, ментизм, «уявні» розмови зі своїми переслідувачами. У частині випадків провідне місце в клінічній картині отримує образний сценоподобнимі вербальний галюциноз, що відображає психотравмуючу ситуацію, в той час як маячні ідеї залишаються рудиментарними. Окремі страхітливого змісту зорові галюцинації можуть виникати частіше по вечорах і вночі.

Психогенний ступор характеризується мовної і рухової загальмованістю, звичайно поєднується з вегетативними розладами. Він супроводжується істеричними, значно рідше депресивними, галюцинаторними або маячними симптомами.

Залежно від цього виділяють кілька варіантів психогенного ступору. Частіше відзначається істеричний ступор, який може виникнути гостро, безпосередньо після психічної травми. Зазвичай він розвивається поступово і являє собою кульмінаційне розлад при ускладненні інших істеричних психозів - істеричної депресії, псевдодеменции, пуерілізма. При істеричному ступорі відсутня відчуженість від навколишнього. Незважаючи на загальмованість міміка і пантоміміка завжди виразні, постійно супроводжуються окремими симптомами, властивими псевдодеменция або пуерілізму. У деяких випадках хворі бувають неохайні. Їх фізичний стан, незважаючи на часті відмови від їжі, зазвичай задовільний. Ступорозние явища зникають раптово або поступово. Іноді при їх регресі відзначаються такі істеричні симптоми, як заїкання, тремор, явища астазии-абазии та ін

Депресивний і галюцинаторно-маревний ступор зустрічаються рідко: вони виникають на висоті розвитку відповідних синдромів. У змісті переживань хворих завжди відбивається психотравмуюча ситуація.

Затяжні реактивні психози характеризуються маячноподібними фантазіями, істеричної депресією, псевдодементно-пуерільними порушеннями. Ці розлади в найбільш сприятливих випадках залишаються в незмінному вигляді протягом року і навіть довше. Менш сприятливий перебіг мають ті затяжні реактивні психози, при яких первісна симптоматика ускладнюється минущими ступорозними розладами. Найбільш несприятливо протікають затяжні реактивні психози, при яких зникає початкова істеричної симптоматики, а стан хворих починає характеризуватися психомоторним гальмуванням з прогресуючим фізичним виснаженням.

Діагноз ґрунтується на особливостях клінічної картини, даних про виникнення захворювання в умовах психотравмуючої ситуації, а також характерною динаміки психопатологічних розладів. Важливе значення має зникнення або виражене ослаблення хворобливих проявів при сприятливому вирішенні психотравмуючої ситуації. Диференціальний діагноз частіше проводять з шизофренією.

Лікування здійснюють в психіатричному стаціонарі. Призначають психотропні засоби: після зникнення симптомів у всіх випадках показана психотерапія. Прогноз, як правило, сприятливий.

Перша психіатрична допомога, подібно іншим видам першої медичної допомоги в НС, виявляється у вогнищі катастрофи або на його кордоні:

- В порядку само- та взаємодопомоги в перші ж години катастрофи, населенням або рятувальниками - парамедиками;

- В порядку долікарської (фельдшерській) допомоги по прибуттю в район лиха середнього медичного персоналу;

- В порядку першої лікарської допомоги, на догоспітальному етапі та при евакуації - в стаціонарі-ізоляторі.

Перша психіатрична допомога являє собою комплекс заходів не по підтриманню функцій органів життєзабезпечення, а з попередження заподіяння потерпілим шкоди (збитків) оточуючим і самому собі і, таким чином, спасіння життя.

Для надання першої психіатричної допомоги в порядку взаємодопомоги, а так само в порядку долікарської і лікарської допомоги необхідний навик розпізнавання і медичного сортування за ознакою гостроти та тяжкості психічного порушення. Перша психіатрична допомога повинна надаватися при наявності у постраждалого психозу.

Перша психіатрична допомога може бути представлена як суворо обмежений набір дій, спрямованих на благополучну ізоляцію і евакуацію постраждалих, з гострими психічними порушеннями, з доставкою їх у спеціалізовані стаціонари, де вони будуть отримувати психіатричну допомогу.

Названий набір включає:

- Заходи по медичній сортуванні та евакуації (транспортування або супроводження до стаціонару-ізолятора, ізоляція, евакуація до спеціалізованого стаціонару);

- Іммобілізацію і суворе спостереження в стаціонарі-ізоляторі (фіксування постраждалих ременями без заподіяння шкоди для транспортування або супроводження до стаціонару - ізолятора);

- Застосування стандартного набору психофармакологічних засобів (шприц-тюбика із стандартної укладання) з метою заспокоєння постраждалого.

Застосування психофармакологічних засобів із стандартних укладань є переважним методом першого психіатричної допомоги на догоспітальному етапі. Засобом вибору є внутрішньом'язове введення препарату з ряду транквілізаторів - бензодіазепінів - "діазепам" в дозуванні 2 - 4 мл (в ампулі і шприц - тюбику міститься 2,0 мл). Внутрішньовенно вводити цей препарат при першій психіатричної допомоги не рекомендується так як при цьому може розвиватися анафілактичний шок. Препарат "феназепам" на догоспітальному етапі застосовувати також не рекомендується, так як його дія супроводжується різким падіння артеріального тиску, що буде ускладнювати рятувальні роботи.

Профілактика психогений в екстремальних умовах

Важкі стихійні лиха і катастрофи, не кажучи вже про можливі масові санітарних втратах під час війни, - важке випробування для багатьох людей. Психічна реакція на екстремальні умови, особливо у випадках значних матеріальних втрат, загибелі людей, може надовго позбавити людину здатності до раціональних вчинків і дій, незважаючи на «психологічний захист», сприяючу запобігання дезорганізації психічної діяльності та поведінки. Група американських дослідників (Fullerton S., Ursano R. Et al., 1997) на основі узагальнення власних даних прийшли до висновку, що превентивна медична допомога в передбаченні психічної травми, під час надзвичайної події та під час подолання його наслідків може розглядатися в наступних трьох напрямках.

I. Первинна профілактика

• Інформування про те, чого можна очікувати.

• Навчання навичкам контролю та оволодівання.

• Обмеження впливу.

• Гігієна сну.

• Заповнення психологічної потреби в підтримці і відпочинку.

• Інформування та навчання близьких для посилення «природної підтримки».

II. Вторинна профілактика

• Відновлення безпеки і роботи громадських служб.

• Навчання наданню первинної допомоги.

• Сортування хворих і поранених.

• Рання діагностика поранених.

• Діагностика соматизації як можливого психічного дистресу.

• Навчання викладачів ранньої дезактивації дистресу.

• Збір інформації.

• Психотерапія та необхідне медикаментозне лікування.

III. Третинна профілактика

• Лікування коморбідних розладів.

• Підвищена увага до сімейного дистресу втрати і деморалізації, насильству над близькими або дітьми в сім'ї.

• Компенсація.

• Дезактивація процесів «відходу» і соціального уникнення.

• Психотерапія та необхідне медикаментозне лікування.