2. Конкретні цілі:

- Знати поняття психопатологічного симптому, синдрому та захворювання.

- Засвоїти методику клініко-психопатологічне дослідження, метода спостереження і самоспостереження.

- Вміти визначити поняття психотичного та непсихотичного розладу, органічного дефекту психіки .

3 . Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

№	Дисципліна	Знати
1.	Анатомія	Анатомія головного мозку
2.	Фізіологія	Фізіологія головного мозку
3.	Історія медицини	Знати основні етапи розвитку психіатрії та наркології, суспільного відношення до психічно хворих.
4.	Біохімія	Знати біохімічні процеси головного мозку.

Організація змісту навчального матеріалу.

3. Класифікація методів психіатричного дослідження.

4. Визначення порушення емоцій.

4. План і організаційна структура навчального заняття

№	Вид роботи	Час
1	Перевірка присутніх.	2 хв.
2	Вихідний тестовий (комп’ютерний) контроль знань. 10 тестів, оцінка Критерії: 75%-79% - 3, 80%-89% - 4, 90% і > - 5.	10 хв.
3	Усне опитування та розбір теми	30 хв.
4	Демонстрація методики обстеження хворих.	18 хв.
5	Засвоєння студентами методик обстеження хворих.	15 хв.
6	Підсумок та кінцева оцінка знань, завдання.	5 хв.
ВСЬОГО		80 хв.

Методи обстеження психічно хворих

1. Клініко-психопатологічний, який ґрунтується на бесіді з хворим, спостереженні за виразом обличчя і поведінко. Крім клініко-психопатологічного методу, існують так звані параклінічні методи обстеження у психічно хворих.

2. Експериментально-психологічні дослідження дають можливість оцінити стан інтелекту, виявити перекручування процесів узагальнення, порушення пам'яті, уваги, виявити приховану депресію, тривогу.

3. нейрофізіологічні методи: електроенцефалографія(ЕЕГ), реоенцефалографія (РЕГ), ехоенцефалографія (ехо ЕГ), комп'ютерна томограма (КТ).

4. Лабораторні методи: клінічні та біохімічні дослідження крові та сечі, дослідження спинномозкової рідини та інш.

– електроенцефалографія (ЕЕГ) – запис біострумів клітин головного мозку, я кі відображують процеси церебрального метаболізму. Це найважливіше дослідженнядля діагностик и епілепсії та епілептичних психозів;

– реоенцефалографія (РЕГ) – реєстрація особливостей кровопостачання мозку шля хом вимірювання коливань електричного опору тканин голови. Дослідженнядає змогу розпізнати пошкодження церебральних судин;

– ехоенцефалоскопія (ЕхоЕС) – дослідження мозку з допомогою ультразвуку, я ке грунтується на принципі ехолокації. Використовують за підозри, що психічний розлад пов’я заний з осередковим ураження м головного мозку, наприклад, з пухлиною, гематомою тощо.

Нейрорентгенологічні методи дослідження :

– комп’ютерна томографія голови (КТ) – автоматизоване пошарове рентгенологічне дослідження тканин мозку з аналізом показників на ЕОМ і побудовою об’ємного зображення на спеціальному екрані. Призначають з метою діагностик и мозкових пухлин, атрофічних процесів, абсцесів тощо;

– ядерно-магнітно-резонансна томографія (Я МРТ) . Це метод прижиттєвої візуалізації біологічних структур, у тому числі й головного мозку, я кий грунтуєтьсяна ефекті я дерно-магнітного резонансу (Я МР). Феномен Я МР поля гає у вибірковому поглинанні речовиною електромагнітного випромінювання внаслідок переорієнтування магнітних моментів атомних я дер і спостерігається у я дер з непарним числом протонів. Різним я драм відповідають різні частоти резонансу. Під впливом зовнішнього постійного чи перемінного поля відбувається розщепленняцих частот на багато резонансних ліній, тобто утворюється спектр ЯМР та зображення органу, що вивчається . Аналіз цих спектрів дозволя є робити висновки про хімічну структуру різних органів, проникливість мембран, ліпідний склад, стан іонів та інших частин клітин. Я МРТ – високоінформативний метод дослідженняпатогенетичних механізмів функціональних захворювань психіки, спадкової патології обміну, судинних уражень головного мозку, пухлин та інших патологічних процесів;

– позитронно-емісійна томографія (ПЕТ) – грунтується на різниці розщепленнярадіонуклідів, я кими мітя ть під час уведення в судини головного мозку глюкозу, нейромедіатори або інші препарати. Дозволя є судити про локальні зміни метаболізму мозку, нейрорецепторів, кровопостачання тощо. Отримані показникисинтез уються на ЕОМ. Один із найперспективніших діагностичних методів.

Лабораторні дослідження (загальні аналізи крові та сечі, біохімія крові та сечі, аналіз спинномозкової рідини, імунологічні дослідження ).

Генетичні методи дослідження . Сучасне вивчення спадкової схильності до психічних захворювань, а також ролі чинників середовища у вия вах психічної патології грунтується на комплексному застосуванні різних методів медичної генетики. Традиційно виділя ють такі її методи: генеалогічний, близнюковий, популяційний, цитогенетичний, біохімічний, молекуля рно-генетичний та метод моделювання .

Епідеміологічний метод . Цей метод застосовують для дослідження закономірностей виникнення , перебігу, закінчення захворювання не в поодиноких випадках, а у великій кількості. За його допомогою вивчають усю популя цію або репрезентативну групу. При цьому визначають захворюваність, хворобливість і ризик захворюваності на психічні розлади.

Отримані під час обстеження дані вносять до історії хвороби хворого, причому психіатрична історія хвороби може бути не тільки медичним, але й юридичним документом. Вона відрізняється від історії хвороби інших хворих.

СХЕМА ІСТОРІЇ ХВОРОБИ

1. Паспортні дані (відомості)

2. Скарги хворого

3. Анамнез життя (зі слів хворого)

4. Анамнез захворювання (зі слів хворого)

5. Об'єктивний анамнез (зі слів осіб, що знають хворого)

6. Стан хворого на момент обстеження:

А) соматичний;

Б) неврологічний;

С) психічний.

Психічний стан (зовнішній вигляд; особливості контакту; стан свідомості; орієнтування; розлади відчуттів і сприйняття ; розлади уваги; розлади пам’яті; розлади мислення ; розлади інтелекту; розлади емоційної сфери; розлади мотиваційно-вольової сфери).

7. Висновки за матеріалами первинного обстеження, попередній синдромологічний діагноз.

8. Дані наступного спостереження і обстеження хворого.

9. проведення диференціального діагнозу.

10. встановлення остаточного діагнозу.

11. Призначення лікування.

12. Визначення прогнозу та соціально-трудових рекомендацій.