- •ВІД АВТОРІВ
- •1.1. Охорона праці, її предмет, об’єкт, методологічні основи
- •1.2. Економічне та соціальне значення охорони праці
- •1.6. Основні поняття в галузі охорони праці
- •2.1. Гарантії прав на охорону праці
- •2.1.6. Особливості охорони праці жінок
- •2.1.7. Особливості охорони праці неповнолітніх
- •2.1.8. Охорона праці інвалідів
- •2.1.9.2. Міжгалузеві та галузеві акти з охорони праці
- •2.1.10. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці
- •2.2. Організаційні питання з охорони праці
- •2.1.2.Поняття управління охороною праці
- •2.2.3. Управління охороною праці на виробництві
- •2.2.3.2. Задачі управління охороною праці
- •2.2.3.4. Методи управління в СУОП
- •2.2.3.5. Управління охороною праці на підприємстві
- •2.2.3.6 .Основні функції служби охорони праці на підприємстві
- •2.2.3.7. Повноваження служби охорони праці на підприємстві
- •2.2.3.8. Комісія з питань охорони праці на підприємстві
- •2.2.4. Навчання та інструктажі з питань охорони праці
- •2.2.4.1. Навчання з питань охорони праці
- •2.2.4.2. Інструктажі з питань охорони праці
- •2.2.5. Стажування, дублювання і допуск працівників до роботи
- •2.2.6. Професійний добір та його медичне забезпечення
- •2.2.7.1. Державний нагляд за охороною праці
- •2.2.7.2. Громадський контроль за охороною праці
- •2.2.8. Економічні методи управління охороною праці
- •2.2.8.1. Фінансування охорони праці
- •2.2.9.3. Розслідування та облік нещасного випадку
- •2.2.9.4. Спеціальне розслідування нещасних випадків
- •2.2.9.6. Розслідування та облік аварій
- •3.1. Фізіологічні основи праці
- •3.1.1. Характеристика основних форм діяльності людини
- •3.1.2. Працездатність людини
- •3.1.4. Стомлення, його причини та психофізіологічні механізми
- •3.2.1. Фактори трудової діяльності та умови праці
- •3.2.2.2.Режим праці і жорсткість погоди
- •3.2.2.3. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •3.2.3.4. Засоби захисту людини від шкідливих речовин
- •3.2.4.1. Природна вентиляція та її види
- •3.2.5. Освітлення виробничих приміщень
- •3.2.5.1.Загальне уявлення про освітлення та освітленість
- •3.2.5.4. Робоче освітлення
- •3.2.6.3.Захист від електромагнітних полів
- •3.2.7.1.Інфрачервоне випромінювання
- •3.2.7.2. Ультрафіолетове випромінювання
- •3.2.7.3. Лазерне випромінювання
- •3.2.8. Іонізуюче випромінювання
- •3.2.8.2. Дія іонізуючого випромінювання на організм людини
- •3.2.8.5. Захист від іонізуючого випромінювання
- •3.2.9.1. Шум, його характеристика, види шуму
- •3.2.9.2. Вплив шуму на організм людини. Нормування шуму
- •3.2.9.3. Заходи та засоби захисту від шуму
- •3.2.9.4. Ультразвук та його нормування
- •3.2.9.5. Інфразвук та його нормування
- •3.2.10. Вібрація
- •3.2.10.1. Характеристика вібрації та її види
- •3.2.10.2. Вплив вібрації на організм людини
- •3.2.10.3. Гігієнічне нормування вібрації
- •3.2.10.4. Заходи і засоби захисту від вібрації
- •3.2.11.2. Санітарно-захисні зони
- •4.1. Поняття та об’єкт аналізу технічної безпеки
- •4.2. Безпека виробничого устаткування
- •4.3. Безпека виробничих процесів
- •4.4. Технічні засоби безпеки
- •4.4.1 Об’єктивні технічні засоби безпеки
- •4.4.2. Суб’єктивні технічні засоби безпеки
- •4.5.1. Поняття «посудини під тиском», їх реєстрація
- •4.5.2. Безпека при експлуатації котельних установок
- •4.5.3. Безпека при експлуатації компресорних установок
- •4.5.4. Безпека при експлуатації трубопроводів
- •4.5.5. Безпека при експлуатації балонів та автоклавів
- •4.6. Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах
- •4.6.3. Безпека вантажно - підіймального обладнання
- •4.6.4. Технічний огляд вантажопідіймальних машин
- •4.7. Безпека на транспорті
- •4.7.1. Безпека внутрізаводського і внутріцехового транспорту
- •4.7.2. Безпека при використанні автотранспорту
- •4.8. Електробезпека
- •4.8.3. Класифікація приміщень за рівнем електробезпеки
- •4.8.4. Електронебезпека. Напруга дотику, напруга кроку
- •4.8.5. Заходи і засоби електробезпеки
- •4.9. Захист від статичної та атмосферної електрики
- •4.9.1. Статична електрика та захист від неї
- •4.9.2. Атмосферна електрика та захист від неї
- •4.10.1. Вплив ЕОМ на стан здоров’я людини
- •4.10.2. Гігієнічні вимоги до виробничих приміщень з ЕОМ
- •4.10.6.Режим праці та відпочинку працівників ЕОМ
- •5.2. Горіння, його характеристика та різновиди
- •5.3. Здатність речовин і матеріалів до загорання
- •5.4.Розвиток пожежі. Класи пожеж.
- •5.5. Небезпечні та шкідливі фактори пожежі
- •5.8.Вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони, їх класи
- •5.10.2. Система попередження пожеж
- •5.10.3 Протипожежний захист
- •5.10.5. Первинні засоби пожежегасіння
- •5.11. Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення
- •5.12. Евакуація людей з приміщень при пожежах
- •Питання до розділу 5 «Пожежна безпека»
3.2.3.4. Засоби захисту людини від шкідливих речовин
Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є: гігієнічне нормування їх вмісту у виробничій зоні і на робочому місці, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення). Потрібно, щоб на належному рівні була забезпечена робота колективних (наприклад, вентиляція) та індивідуальних засобів захисту людей.
Адсорбція – процес поглинання газів поверхнею твердих речовин (наприклад, адсорбція газів активованим вугіллям).
Нейтралізація – це перетворення токсичних речовин у нетоксичні чи малотоксичні речовини за допомогою хімічних реакцій. Наприклад, для нейтралізації сірчаної кислоти застосовують карбонат натрію:
Н2SO4+Na2 CО3 + Na2SО4 +H2O+CO2
Для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні чи малотоксичні застосовується дожиг.
Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, пилососів, скруберів, електроприладів тощо.
Найбільш ефективним і дешевим способом зменшення кількості пилу є вологе прибирання у приміщенні та вентиляція приміщень.
Контроль за станом робочої зони при забрудненні повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів: загазованість – газоаналізаторами (ВПХР, УГ-2 та ін.); запиленість – фотометрією, мікроскопією тощо.
−До загальних заходів попередження дії шкідливих речовин на працюючих належать:
−заміна шкідливих речовин менш шкідливими;
−удосконалення технологічних процесів та устаткування;
−автоматизація і дистанційне керування технологічним процесом;
−герметизація виробничого устаткування, локалізація шкідливих викидів;
−попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють
ушкідливих умовах, профілактичне харчування;
−використання засобів індивідуального захисту.
117
3.2.4.Вентиляція виробничих приміщень
У створенні сприятливих умов праці ефективним засобом є вентиляція – процес організованої і регулярної заміни у приміщеннях забрудненого повітря на чисте і свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція буває природна і механічна (штучна).
3.2.4.1. Природна вентиляція та її види
Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природними (гравітаційними) силами. Вітер, обдуваючи споруду, попереду неї створює зону підвищеного тиску, а з протилежного боку виникає зона певного розрідження. Під дією напору вітер через фрамуги, кватирки, створи й інші отвори проникає у приміщення, а під дією розрідження забруднене повітря виходить назовні.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.
Природна вентиляція може бути неорганізованою (інфільтрація) та організованою (аерація). Обмін повітря інфільтрацією відбувається при вході і виході через випадкові й нерегульовані отвори. Обмін аерацією здійснюється через спеціально обладнані шахти, кватирки, ліхтарі. Видаляють повітря з приміщень за допомогою спеціальних ліхтарів, шахт та дефлекторів.
Ліхтарі є найбільш ефективним засобом вентиляції. Їх розміщують на даху приміщення і одночасно використовують для природного освітлення, а створи або фрамуги на них склять.
Шахти встановлюють самостійно або обладнують дефлекторами. Дефлектори – аеродинамічні пристрої, які збільшують силу тяги в шахті (каналі) за рахунок сили вітру.
3.2.4.2.Механічна вентиляція та її види. Вимоги до механічної вентиляції
Механічна вентиляція – це примусове видалення з приміщень забрудненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агре-
гатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкретного виробничого приміщення.
Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та комбінованою.
118
Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла, нормалізації хімічного складу повітря при відсутності його токсичного забруднення, а також коли неможливо використати місцеву вентиляцію.
Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і приплив- но-витяжними (комбінованими).
Вибір системи залежить від призначення виробничого приміщення, особливостей виробничого процесу, інтенсивності виділення шкідливих речовин та інших причин. Наприклад, у приміщеннях, де інтенсивно виділяються шкідливі речовини, для запобігання їх поширенню в інші приміщення застосовують витяжну систему вентиляції. Якщо у виробничих приміщеннях виділяються пари або гази з густиною, що перевищує густину повітря(пари кислот тощо), то штучна вентиляція повинна забезпечувати видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої. Якщо ж густина речовин, що забруднюють виробниче приміщення, менше за густину повітря, то потрібно видалити забруднене повітря у верхній зоні. У хімічних лабораторіях, акумуляторних цехах, де встановлені витяжні шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відповідний приплив у приміщення свіжого повітря.
При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість повітря, що надходить ззовні, не перевищувала або була на 10-15% меншою від кількості повітря, що видаляється витяжними пристроями.
Ефективність вентиляції залежить від різниці зовнішньої і внутрішньої температури, від правильного розміщення і площі поперечного перетину витяжних і припливних каналів. Припливні канали розміщуються у верхній частині поздовжніх стін на 40-45 см нижче горищного перекриття у шаховому порядку між вікнами, а витяжні – у стелі з виходом на гребінь покрівлі.
Потребу в чистому повітрі на одного працівника на годину можна визначити за формулою:
а = к /р – g,
де: а – необхідний вентиляційний об’єм повітря; к – кількість літрів вуглекислого газу, що виділяє людина за 1 годину; р – допустима концентрація вмісту вуглекислого газу в приміщенні (0,1 %) – 1,0 л в 1 м3 повітря; g – вміст вуглекислого газу в повітрі (0,03%) – 0,03 л в 1 м3 повітря.
Швидкість руху повітря має становити:
−для: видалення газів з холодних приміщень – 0,5-1 м/с, з теплих –
1,0-1,5 м/с;
−для видалення пилу – відповідно 0,8-1,5 м/с і 1,5-2,5 м/с.
119