272 Історична антропологія України

У IV — на початку III тис. до н. е. у Дніпровському Правобе­режжі та в деяких лівобережних районах Середньої Наддніпрянщини мешкали землеробсько-скотарські племена трипільської культури, у лісостеповій і, частково, степовій зонах Лівобережжя — середньо- стогівської культури, у степовому Причорномор’ї та в Криму — кемі-обинської культури.

Трипільська культура, яка сформувалася на початку IV тис. до н. е., проіснувала близько 1500 років. В її розвитку простежують три основних етапи: ранній (4—3,6 тис. до н. е.), середній (3,6—3,1 тис. до н. е.) та пізній (3,1—2,5 тис. до н. е.).

Ранній та середній етапи трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями в межах поселень (Лука-Устин- ська, Солончени II, Верем’є, Незвіско, Ліпкани), з яких походять здебільшого фрагментарні матеріали. Заданими Г.Дебецята М. Гера­симова, черепи із Незвіско та Солонченів II характеризуються рисами протоєвропеоїдного типу — масивною будовою мозкового відділу, широким обличчям тощо.

Більш репрезентативними є краніологічні та остеологічні серії, що походять з пізньотрипільських могильників: Вихватинського, Більче-Злоте та Чапаєвського.

Під час розкопок Вихватинського могильника, розташованого на березі Дністра поблизу м. Рибниця (Молдова), було виявлено понад 60 кістяків, щоправда, досить поганої збереженості. Дослідження показали, що люди, поховані тут, характеризувалися середнім зрос­том (165,5 см у чоловіків і 157,7 см у жінок), помірним розвитком м’язового рельєфу, доліхокранною формою черепа, гарно профі­льованим обличчям з невисокими орбітами й середнім за шириною носом, що виразно видається з площини лиця. Подібне сполучення ознак загалом властиве південним європеоїдам — представникам західного варіанта давньосередземноморського типу, що був досить поширений серед енеолітичної людності Балкан та деяких регіонів Центральної Європи. Поряд із цим у морфології «вихватинців» прос­тежується й вплив протоєвропеоїдного компонента.

Цікаві спостереження у процесі дослідження вихватинської серії зробила М. Великанова: на її думку, чоловічі черепи належать до давньосередземноморського, а жіночі — до «пом’якшеного» варіанта протоєвропейського типу, поширеного серед східних сусідів трипіль­ців. Ці розбіжності помітні і в будові скелета: кістки чоловіків порівняно тендітні, жіночі ж — відносно масивні. З цього можна зробити висновок, що між трипільськими племенами та їхніми сусідам и-скотаря ми існували не лише господарські, а й шлюбні зв’язки.

Черепи з печери Більче-Злоте характеризувалися рисами давньо- середземноморського типу.

Найдавніша людність території України

Що ж до пізньотрипільського Чапаєвського могильника поблизу Києва, то отримані там матеріали свідчать про наявність двох морфологічних складників — масивного протоєвропейського та грац-ильнішого давньосередземноморського (С. Круц),

Чоловік і жінка із пізньотрипільського могильника поблизу с. Вихватинці (реконструкція м. Герасимова)

Отже, фізичний тип носіїв трипільської культури, чисельність яких в окремі періоди перевищувала 400 тис. осіб, був неоднорід­ним, склавшись у процесі взаємодії кількох морфологічних компо­нентів.

У середині IV тис., до н. е. Дніпровське Лівобережжя та басейн Сіверського Дінця замешкували скотарські племена середньостогів- ської культури, в межах якої нині часто виділяють кілька археоло­гічних культур. Середиьостогівці, що їх багато сучасних дослідників розглядають як перших індоєвропейців на теренах України, частково асимілювали, а частково відтіснили на північ дніпровсько-донецьку людність.

Найчисленніша краніологічна серія середиьостогівської культури (12 черепів) походить із грунтового Олександрійського могильника на р. Оскол. Цим знахідкам притаманні значний розвиток м’язового рельєфу, доліхокранія, дуже широке, середньої висоти, гарно профі­льоване обличчя, тобто риси протоєвропейського типу (Т. Сурніна). Що ж до нових матеріалів з могильника Ігрінь, то вони засвідчують наявність в антропологічному складі людності даної культури тен­дітнішого морфологічного компоненту (/. Потєхіна).