270 Історична антропологія України

більшого дуже стерті, що свідчить про систематичне вживання грубої їжі. Багатьом черепам властивий «східчастий» прикус.

Чолосік із неолітичного могильника біля с. Вільнянка (реконструкція Г. Лебединської)

Більшість учених відносять південну групу племен дніпровсько- донецької культури до особливого варіанта протоєвропейського типу — вовнизького (В. Бунак), чи надпорізько-приазовського (І. Гохман). Ще в середині 50-х років Г. Дебець висловив припущен­ня, що його витоки слід шукати на півночі Європейського конти­ненту. «Кісткові рештки людей пізнього палеоліту та мезоліту Схід­ної Європи належать, принаймні у своїй більшості, людям півден­ного походження, — писав він, — люди ж дніпровсько-донецької культури є переселенцями з північних областей або їхніми безпосе­редніми нащадками». Час підтвердив справедливість цієї тези.

За даними сучасних досліджень, антропологічні та археологічні аналоги носіїв дніпровсько-донецької культури простежуються в мезолітичних (Ведбек) та неолітичних (Ертебеле) могильниках Захід­ної Балтії. Поява північних європеоїдів у Наддніпрянщині пояс­нюється міграціями мисливсько-рибальських племен, які розпо­чалися приблизно 8 тис. років тому (Л. Залізняк). Просуваючись на схід та південний схід, вони досягли Подоння (Ракушков Яр), По­волжя (С’єзжеє) і навіть Приаралля (Тумек-Кичеджик).

Київська дослідниця /. Потєхіна переконливо показала, що антропологічний склад племен дніпровсько-донецької культури склався переважно за участю двох морфологічних компонентів: доліхокранного, з широким, різко профільованим обличчям, та ме- зокранного (мезобрахікранного), з іще ширшим, дещо сплощеним

обличчям. Перший з цих складників, генетично пов’язаний з місце­вими мезолітичними племенами, переважав на ранніх, а другий — на пізніх етапах формування даної історичної спільноти. Очевидно, прибульці з півночі поступово витіснили або асимілювали своїх попередників.

Природно, що між місцевою та прийшлою людністю відбувалися збройні сутички, які засвідчуються численними ушкодженнями на скелетах з неолітичних некрополів. Наприклад, на черепі № 16 із Василівки II зберігся слід від удару списа чи стріли; на черепі № 18 — округла ум’ятина від удару тупим предметом тощо. На черепі № 64 з Ясинуватки є пролом овальної форми, в середині якого збереглися ушкоджені кістки, що трохи зрослися. На деяких черепах зафіксо­вані сліди прижиттєвого хірургічного втручання — штучної трепа­нації, наявність чого свідчить про досить високий рівень медичних знань. Так, вивчення^- трепанаційного отвору діаметром 14 мм на черепі № 54 з Вовнигів показало, що він був зроблений швидкими обертами свердла, вістря якого мало напівокруглу чи кулеподібну форму. Така форма унеможливлювала провалювання свердла все­редину черепа й пошкодження мозку (/. Гохман). Цікаво, що після цієї операції людина жила принаймні ще два роки.

Очевидно, серед неолітичних племен України були поширені не лише протоєвропейський, а й інші антропологічні варіанти. За ана­логією з сусідніми регіонами можна припустити, що племена тиської, бузько-дністровської культур та культури лінійно-стрічкової кераміки характеризувалися рисами давньосередземноморського типу. Що ж до культури ям ко во-гребінчастої кераміки, то її носіям, мабуть, була властива певна монголоїдна домішка.

Енеоліт (IV— III тис. до н. е.)

Наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. деякі племінні групи, які жили на території України, освоїли мідь, усвідомивши її переваги перед традиційними матеріалами. Поява металевих виробів, що мали сталі форми, ознаменувала початок нової, перехідної історичної епохи — енеоліту, або мідно-кам'яного віку. На думку вчених, визначальними рисами енеоліту є подальший розвиток ранніх форм відтворювального господарства — землероб­ства- та скотарства, підвищення продуктивності праці, створення умов для регулярного міжплемінного обміну. Починається розклад первіснообщинного ладу, спостерігається майнове розшарування, виділяється родоплемінна знать. Змінюються вірування, поховальні обряди та звичаї, виникають нові форми первісного мистецтва.