Отже, морфофізіологічне різноманіття людства зумовлене взає­модією багатьох біологічних та соціальних чинників. З біологічної точки зору вид Homo sapiens, який налічує близько 10 000 поколінь, є молодим, і расотворчі процеси ще дуже далекі від свого завершен­ня. Попри етнічну, культурну, релігійну, кастову розпорошеність людей, расові відмінності поступово нівелюються. “Якщо стосовно людської еволюції щось і ясно, так це те, що процес диференціації людей, який відбувається в локальних групах, хоча значною мірою й обумовлює нашу біологічну різноманітність, та все ж згасає, — так оцінює перспективи расотворчих процесів генетик Р. Левонтін. — Уніфікуючі сили міграції й загального добору, які діють у спільному середовищі й спільних культурних умовах, сильніші, ніж будь-коли”.

Наука проти расизму

Зародження расистських поглядів. Расизм і работоргівля

Расизм — це сукупність антинаукових концепцій, в основі яких лежать уявлення про фізичну і психічну нерівноцінність рас людини. Всі без винятку різновиди расистської ідеології містять поло­ження про вирішальну роль расових відмінностей у розвитку людсь­кого суспільства та про наявність “вищих” та “нижчих” рас. Расистські схеми є засобом розпалювання шовінізму й міжнародної ворожнечі.

Відомо, що расизм є породженням капіталістичної доби. Однак думки про “природжену неповноцінність” окремих груп людства зародилися ще на ранніх етапах рабовласницького ладу. Тісно пов’язані з ідеями соціальної нерівності людей, вони слугували ідеологічним виправданням поневолення сусідніх племен та наро­дів — основного джерела рабської праці. Наприклад, у давній Греції ще в V ст. до н. е. був поширений погляд на варварів (так спочатку називали людей, які розмовляли незрозумілою для греків мовою) як на істот нижчого гатунку — потенційних рабів. Схожі думки обсто­ював на сторінках свого філософського трактату “Політика” ідеолог рабовласницького ладу Арістотель. Він ототожнював поняття “раб” і “варвар”, доводячи, що останній самою природою створений для тяжкої підневільної праці. Виходячи з цих міркувань Арістотель радив Александру Македонському піклуватися про еллінів як про своїх близьких, а на варварів дивитися як на тварин чи рослини.

Подібних поглядів на варварів дотримувалися й деякі давні китайські автори. Так, історик Бань Гу (І ст. н. е.) писав про те, що “в них обличчя людей і серця диких звірів. Вони ... мають інші звичаї та звички .... розмовляють незрозумілою мовою. А тому мудрий правитель ставиться до варварів як до диких тварин”. Ці уявлення за певних обставин спричинювали криваві політичні акції. Так, у середині IV ст. на півночі Китаю виникло кілька державних утворень на чолі з чужоземцями. Правитель царства Джао, за свідченням хронік, був вихідцем із Західного краю, населеного людьми, що мали європеоїдні риси: “високі носи, глибокі очі, густі бороди”. Під час повстання проти чужоземців були поголовно знищені всі, хто рисами обличчя відрізнявся від китайців. Наслідки цього вибуху расової ненависті вразили навіть літописців-китайців.

Погляди античних мислителів на варварів як на істот нижчого гатунку в епоху пізнього середньовіччя використали іспанські конкістадори й теологи для “теоретичного” й морального обгрунту­вання колоніальних загарбань і масового знищення індіанців Америки. В найвиразнішій формі докази “законності” поневолення корінного населення Американського континенту сформулював під час релігійних диспутів 1550— 1551 рр. богослов X. Гінеє де Сельпуве- да. Він твердив: індіанці такою ж мірою відрізняються від іспанців, як “жорстокі істоти відрізняються від добрих або мавпи від людей”.

Розвиток капіталізму покликав до життя цілу низку псевдонау­кових теорій про поділ людства на “вищі” й “нижчі” раси. Прагнучи виправдати рабство й работоргівлю, ідеологи буржуазії XVIII ст. активно обстоювали тезу про “біологічну неповноцінність” “жовтих” азійських, “червоних” американських і особливо “чорних” африкан­ських народів. Наприклад, в Англії — одній з найстаріших колоні­альних держав світу — навіть був опублікований спеціальний трак­тат священика Т. Томпсона під дуже красномовною назвою — “Як торгівля чорними рабами на узбережжі Африки узгоджується з принципами гуманності й релігійного прозріння” (1772), де “закон­ність” невільництва обгрунтовувалася посиланням на Святе Письмо. Велику допомогу теоретикам від расизму надала праця відомого нідерландського природознавця П. Кампера (1791), яка містила помилковий висновок про схожість анатомічної будови обличчя темношкірих африканців і людиноподібних мавп (орангутан і в). У 1799 р. британський лікар Ч. Baum опублікував спеціальну працю, де йшлося про фізичні й розумові переваги європейців над людністю інших континентів.

У першій половині XIX ст. головним осередком расистських теорій стали Сполучені Штати Америки, що спричинилося загост­ренням боротьби між рабовласниками й аболюціоністами — при­хильниками звільнення негрів. Прагнучи зміцнити свої економічні