223 Антропологічна структура населення земної кулі

лопарі (саами). Характерними рисами цієї невеликої етнічної групи, що займає схід Скандинавії та Кольський півострів, є світла шкіра із смуглявими відтінками, м’яке, пряме або широкохвилясте темне волосся, здебільшого темне забарвлення очей (змішані відтінки їх складають приблизно ЗО— 40 %), слабкий розвиток третинного во­лосяного покриву, великі розміри голови, низьке обличчя, короткий ніс із широкими крилами, низький зріст (у середньому 155— 156 см), приземкуватість, короткі ноги й довгі руки. Своєрідність зовнішньо­го вигляду лопарів — нащадків дуже давнього населення Північної Європи — настільки вразила Франсуа Берньє, що він надав їм ранг великої раси. Нагадаємо, що й Бюффон дотримувався схожих поглядів.

Представник балкано-кавказької раси

Лопар

В антропологічній літературі можна також натрапити на опис так званої палеоєвропейської раси, осередки котрої розкидані на Бри­танських островах (особливо в Ірландії), в Бельгії, Центральній Німеччині, Скандинавії та в інших регіонах. Носіям цього комплек­су властиві високий зріст, широкі плечі, розвинута грудна клітка, висока голова, широкий і високий лоб із сильно розвинутим над­брів’ям, дещо сплощене обличчя із середнім або великим носом (його спинка має пряму або ввігнуту форму), широкою й високою нижньою щелепою з випнутим підборіддям. Третинний волосяний покрив на обличчі й на тілі розвинутий середньо. Очі світлі (нерідко із блакитним відтінком) або змішаного забарвлення. Колір шкіри дуже світлий, із веснянками.

Схожі морфологічні риси, більшість яких була властива верхньо- палеолітичному й мезолітичному населенню Європи, представлені також у гірських регіонах Балкан (особливо в Чорногорії), Кавказу, рідше — Карпат, де вони відрізняються темнішою пігментацією й опуклою спинкою носа. За даними палеоантропології, ще в III- II тис. до н. е. вони були поширеними серед скотарсько-земле­робських племен степової зони Євразії.

Азія

Населення цього величезного континенту нині включає представників усіх трьох великих рас, однак чисельно пере­важають монголоїди. Палеоантропологічні знахідки свідчать про те, що антропологічні типи основного ареалу великої монголоїдної раси (Центральна та Східна Азія) загалом склалися принаймні в добу неоліту. Помічено, що в міжгруповому розподілі деяких ознак люд­ності Азії простежуються певні закономірності. Так, забарвлення волосся темнішає із заходу на схід, а пігментація шкіри посилюється в напрямі екватора. На півдні Азії частіше трапляється хвилясте волосся й рідше — сплощені обличчя та епікантус.

Більшість сучасних дослідників розрізняють дві гілки “класич­них” монголоїдів: тихоокеанську, яка охоплює далекосхідну й південноазійську раси, та північну (північноазійська та арктична раси).

Далекосхідна раса переважає серед китайців і корейців. Вона характеризується прямим жорстким дуже темним волоссям, темним забарвленням очей, високим плескатим середнім за шириною обличчям, досить довгим носом із прямою спинкою, який слабко або помірно виступає з площини обличчя, розвинутою складкою верхньої повіки, наявністю епікантуса (який властивий близько 70 % дорослих осіб), високим мезокефальним черепом, середнім розвит­ком третинного волосяного покриву й середнім зростом. Особливий варіант далекосхідної раси представлений серед японців. їм прита­манні сильніший розвиток третинного волосяного покриву, хвилясте волосся, товсті губи, менший зріст. Це дає підстави вважати, що у формуванні їхнього антропологічного типу брали участь морфоло­гічні компоненти тихоокеанського походження (А/. Левін).

Південноазійська раса поширена на півдні Китаю (південні китай­ці, мяо, яо та ін.), в Індокитаї (в’єтнамці, сіамці тощо), на Зондських островах (яванці, зондці та ін.) і в суміжних регіонах. Вирізняється темнішим кольором шкіри, ніж попередня. Череп невеликих розмірів, відносно широкий, лоб опуклий. Обличчя досить низьке, менш плескате, епікантус трапляється рідше (15—50 %), губи

Антропологічна структура населення земної кулі

товстіші, ніс ширший, зріст невисокий. Деякі фахівці (зокрема Я. Рогінськиіі, А/. Левін) вважали, що південноазійська раса є перехідною між монголоїдними та австралоїдними типами.

Представник далекосхідної раси Представник південноазійської раси

ішшжмжнішаштжтжшвжііштшшттшшіїштші#

Північні монголоїди займають величезну територію від Єнисею на заході до арктичного й тихоокеанського узбережжя на сході, однак їхня загальна чисельність є невисокою.

Північноазійська мала раса представлена багатьма корінними на­родами Сибіру, Монголії, Північного Китаю: евенками, якутами, бурятами, халха-монголами та ін. Її риси: пряме жорстке, іноді — досить м’яке волосся чорного або темно-русявого кольору, світліша, ніж в інших монголоїдів, шкіра, темне, нерідко — світло-каре забар­влення райдужної оболонки ока, дуже плоске, високе й широке обличчя. Ніс здебільшого вузький, із низьким переніссям; розріз очей вузький, що пов’язано із сильним розвитком складки верхньої повіки й епікантуса (50— 80 %); губи тонкі. Зріст середній або невисокий. Дуже цікавим є поєднання різних ознак у представників байкальського варіанта цієї раси — північних евенків, юкагирів та ін. З одного боку, вони характеризуються яскраво вираженими монголоїдними рисами будови обличчя, з іншого — мають найсвіт­лішу серед монголоїдів пігментацію (світла шкіра, до 40— 50 % мішаних відтінків забарвлення райдужини очей).

Арктична раса в Азії поширена на Чукотському півострові та в деяких суміжних регіонах серед чукчів, ескімосів, коряків та ін. До її характеристик належать пряме жорстке темне, як у тихоокеанських

8^м™