167 Неоантроп: антропологічна характеристика

згодом сформувалися сучасні расові комплекси). Так, на одній із ділянок Верхньої печери в місцезнаходженні Чжоукоудянь виявлено кісткові рештки трьох осіб: чоловіка зрілого віку, череп якого мав деякі монголоїдні ознаки, та двох жінок — старшої, що характеризу­валася наявністю меланезійського (австралоїдного) компонента, та молодшої, якій були притаманні деякі північноазійські (ескімоські) риси. На думку Ф. Вайденрайха, тут були поховані члени однієї родини: чоловік та дві його дружини — вихідці з різних регіонів Азії. Однак ці висновки викликали критичні зауваження інших дослід­ників.

На стоянці Афонтова Гора поблизу Красноярська (Сибір) знай­шли фрагмент лобової кістки й носового відростка, будова яких свідчить про сплощеність обличчя — ознаку, властиву сучасним монголоїдам; з печери Міногава в Японії походить череп, що має риси схожості з синантропом.. На особливу увагу заслуговують кісткові рештки жінки 15 — 17 років з печери Ніа на півночі о. Калімантан (Індонезія), які датуються 40— 38 тис. років тому. За деякими ознаками вона була схожою з сучасними папуасами — представниками австралоїдної меланезійської раси. Що ж до черепів з Вадьяка на індонезійському острові Ява, то в їхній будові (значні розміри обличчя, верхня частина якого сплощена, сильний розвиток надбрівних дуг, альвеолярний прогнатизм тощо) переважають австралоїдні та деякі “нейтральні” риси, що їх неможливо пов’язати з сучасними расами.

Добою верхнього палеоліту датуються також окремі черепи, виявлені на території Австралії (стоянки Тальгай, Когуна, Кейлор), яким також притаманне поєднання “нейтральних” та австралоїдних ознак.

Деякі американські археологи датують верхньопалеолітичним часом черепи зі стоянок Лагоа-Санта і Санта (Бразилія), Пунін (Еквадор), котрим властиві високе склепіння черепа, помірний роз­виток рельєфу, прогнатизм. Однак ці дати викликають серйозні заперечення, і питання про фізичний тип найдавнішої людності Америки залишається відкритим.

Доба верхнього палеоліту характеризується значними досягнен­нями в розвитку матеріальної та духовної культури первісних людей. У цей час постали нові технічні прийоми обробки кременю, а саме: виготовлення заготовок за допомогою “посередника” із кістки чи рогу, віджимне ретушування, так звана техніка пікетажу (обробка каменю шляхом численних ударів по його поверхні) та ін. Кам’яний інвентар став значно різноманітнішим — аж до 100 типів знарядь: різців, скребачок, скребел, наконечників тощо. Дедалі ширше вико­ристовувалися кістка, ріг, бивень мамонта. З них виготовляли нако­нечники списів, гарпуни, шила, проколки, голки, шпильки, тесла,