142 Походження людини

Homo habilis були першими істотами на Землі, які перейшли до систематичного виготовлення штучних знарядь із каменя, кістки та інших матеріалів. Ці знаряддя належать до олдувайськоі, або олдо- ванської, археологічної культури, носії якої жили 2,5— 1,5 млн років тому.

Характерною рисою олдувайської культури є наявність базових стоянок, де члени первісних колективів ділили між собою їжу, виготовляли знаряддя праці. Більшість розкопаних стоянок були розташовані поблизу джерел питної води. На думку Дж. Кларка, це пояснюється кількома обставинами, а саме: відсутністю засобів для транспортування і збереження води; сприятливішими умовами полювання, оскільки тварини також трималися біля води; необхід­ністю постійно вгамовувати спрагу, викликану регулярним уживан­ням сирого м’яса. Крім того, густий рослинний покрив на берегах водоймищ захищав Homo habilis від спеки та хижаків. На одній із стоянок у першому шарі Олдувайськоі* ущелини виявлені сліди найдавнішого житла — майже чотириметрове у діаметрі коло із каменів, що колись підтримували гілки, на яких трималася хижина. Ці необроблені камені — манупорти — також могли слугувати для захисту їстівних припасів під час нападів хижаків. Цікаво, що навіть шимпанзе намагається захиститися від леопардів, кидаючи палиці або каміння.

Під час розкопок базових стоянок в Олдуваї було виявлено багато примітивних штучних знарядь, виготовлених із гальки, кварциту, вулканічної лави, а саме: чопери (галька з однобічним оббиванням), чопінги (камінь або галька, оббиті з обох боків, що мали загострений край), скребки з відщепів, відщепи з кількома сколами, сфероїди — оббиті з усіх боків камені округлої форми, які слугували для метан­ня. Вважають, що кам’яні знаряддя олдувайського типу використо­вувалися для свіжування та розтину туш тварин, різання м’яса,

роздроблювання кісток і видобування мозку. Крім того, ними могли заточувати палиці, за допомогою яких відкопували їстівне коріння або руйнували нори дрібних тварин під час полювання на них. У найдавнішому шарі Олдувайської ущелини виявлені також окремі кістки з боріздками та відшліфованими поверхнями, які утворюють­ся під час шкребіння шкіри або копання землі. Подібні кістки знайдені й у Стеркфонтейні (Південна Африка). Що ж до кам’яних знарядь олдувайського типу, то їх виявлено також на стоянках Ното habilis у Марокко, Тунісі, Кенії, Ефіопії; знаряддя, близькі до них за формою та способом обробки, віднайдені на території Південної Азії; штучно оброблені камені, схожі на олдувайські, походять з окремих стоянок Якутії, Туви, Китаю, Закавказзя.

Очевидно, колективи Homo habilis (первісні стада) складалися з кількох сімей, які включали самиць і дітей, та трьох-чотирьох самців. Такі колективи, як і спільноти людиноподібних мавп, не мали постійного складу і були відкриті для чужаків. Самиці доглядали за дітьми та підлітками (тривалість дитинства “людини вмілої”, вихо­дячи зі строків прорізування зубів, була майже такою ж, як і сучас­ної), передаючи їм навички, необхідні для життя в колективі, та готуючи до самостійного існування. Крім того, самиці збирали рослинну їжу в околицях базової стоянки, використовуючи для її перенесення шматки кори та шкіри. Самці та бездітні самиці брати участь у колективному загінному полюванні на дрібних та середніх тварин — молодих антилоп, свиней, ящірок, що їх вбивали або голими руками, або за допомогою палиць чи каменів (до речі, так і досі полюють бушмени пустелі Калахарі). Вважають, що Homo habi­lis уживали також м’ясо загиблих великих тварин. Підставою для такого припущення є знахідка у верхній частині найдавнішого шару Олдувайської ущелини кістяка слона гарної збереженості в супроводі 123-х кам’яних знарядь. Крім того, на деяких базових стоянках виявлено окремі розрізнені кістки великих тварин. Це свідчить про те, що Homo habilis приносили сюди вже розчленовані шматки туш І розподіляли здобич серед членів стада. Життєспроможність ко­лективів перших представників роду Ното значною мірою залежала від використання знарядь праці та від передання наступним поко­лінням навичок обробки природних матеріалів.

Проблема грані між людиною і твариною

Гострі суперечки вчених довкола місця Homo habilis в еволюційній історії людства спричинили й дискусію стосовно морфологічної грані між людиною та твариною, під час якої були висловлені такі погляди: