298 Історична антропологія України

а то й неможливо. Це передусім стосується печенігів, у зовнішності яких переважали південноєвропеоїдні риси. Що ж до половців, то вони визначалися своєрідним поєднанням расових прикмет, а саме: широкого високого сплощеного обличчя, властивого носіям монго­лоїдних типів, та різкого випинання носа, притаманного південним європеоїдам (А. Шевченко). Останнє вказує на те, що поява черепів з монголоїдними рисами в давньоруських некрополях Середньої Наддніпрянщини скоріше за все пов’язана саме з цією групою кочових тюркомовних племен.

Оцінюючи ступінь східних впливів на антропологічний склад давньоруської людності Поросся, звернімося до підсумків порів­няльного аналізу, проведеного П. Покасом. Він залучив до нього дві збірні краніологічні серії: поросську, куди включив черепи з мо­гильників біля сіл Миколаївка, Хутір Половецький, Яблунівка та на Замковій Горі літописного Юр’єва, та кочівницьку, яка походить з курганів Харківської та Дніпропетровської областей. Попри наяв­ність певного монголоїдного компоненту, за більшістю провідних ознак (черепний показник, вилицевий діаметр, горизонтальне про­філювання обличчя тощо) пороська вибірка схожа з іншими синх­ронними давньоруськими групами Середньої Наддніпрянщини. На­ведене застерігає від перебільшення ролі кочівницького компоненту в генофонді давньоруської людності Поросся.

У давньоруських некрополях Середньої Наддніпрянщини вияв­лені також поховання варягів, які служили в княжих дружинах. У зв’язку з цим виникає питання про роль норманського (північногер-

манського) компоненту у формуванні морфологічних рис населення даного регіону. Зауважимо, що, за даними Т Алексєєвоїпересічний германець доби середньовіччя характеризувався трохи нижчою че­репною кришкою, дещо вищим обличчям, вищими орбітами і вуж­чим носом, ніж східний слов’янин.

На особливу увагу заслуговує невелика краніологічна серія з Шестовицького могильника, звідкіля походить багато варязьких речей. На думку Г. Зіневич, вона репрезентує слов’янську групу (найімовірніше, локальну групу сіверян). Однак відносна низько- головість та високоорбітність шестовицької серії вказують на наяв­ність германського морфологічного компоненту. Торкаючись цього питання, Т. Алексеева зауважує: «Тут явно спостерігається змішу­вання норманських та слов’янських рис», хоча і не висловлює мірку­вань з приводу їхньої питомої ваги.

Аналізуючи морфологічні особливості краніологічної серії зі Ста­рої Ладоги, норманське походження якої не викликає сумнівів, санкт-петербурзькі дослідники С. Саніна та О. Козинцев залучили для порівняння з нею багато вибірок зі Східної, Західної та Північної Європи, в тому числі шестовицьку. За підсумками проведеного дослідження вони дійшли добре аргументованих висновків про близькість морфологічних комплексів середньовічних германців, на­селення Старої Ладоги та Шестовиці, основу яких складає поєднан­ня низького видовженого черепа з високими орбітами. Отже, нор­манський (германський) компонент усе ж відіграв певну роль у формуванні антропологічного складу середньовічної людності України.

Т. Алексеева зробила спробу визначити норманський компонент іще у двох давньоруських серіях — із чернігівських та київських некрополів — і в обох випадках отримала негативні результати. Дещо несподіваними виявилися підсумки вивчення сумарної київ­ської серії: за словами дослідниці, «жодних слідів [варягів] в антропологічному вигляді населення міста не виявлено». Це ж стосується й сільської людності київських земель.

Присутність варягів у дружинах київських князів безперечна — вона засвідчена численними писемними джерелами. Можливо, на висновки Т. Алексєєвої вплинула та обставина, що для висвіт­лення даної проблематики вона залучала лише середні значення краніологічних ознак у сумарній серії. Природно, що серед похо­ваних у київських некрополях переважали вихідці з південноруських земель.