
- •1. Давньоєгипетська держава як приклад східної деспотії.
- •2. Проблеми античного рабства в сучасних історичних дослідженнях.
- •3. Культура Греції класичного періоду.
- •4. Виникнення християнства та його рання історія.
- •5. Боротьба Риму за світове панування.
- •6. Велике переселення народів: причини, сутність, наслідки.
- •7. Виникнення і розвиток середньовічних міст в країнах Західної Європи.
- •8. Причини, хід і наслідки хрестових походів.
- •9. Виникнення та розвиток станово-представницьких інституцій в країнах Західної Європи в період середньовіччя /Англія, Франція, Іспанія/.
- •10. Великі географічні відкриття та їх історичне значення.
- •11. Реформація та Контрреформація в Європі: загальні риси та національні особливості.
- •12. Англійська революція XVII ст.: основні етапи, історичне значення.
- •13. Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність та утворення сша.
- •14. Французька революція xviiі ст.: основні етапи, вплив революції на Європу, історичне значення.
- •15. Боротьба Франції з коаліціями європейських держав наприкінці xviiі – початку хіх ст. Наполеонівські війни.
- •16. Віденський конгрес держав /1814-1815 рр./. Система післявоєнного миру в Європі.
- •17. Об'єднання Італії і Німеччини. Порівняльна характеристика.
- •18. Громадянська війна в сша і Реконструкція Півдня.
- •19. Міжнародні відносини наприкінці хіх – на початку хх ст. Перша світова війна.
- •20. Основні проблеми внутрішньополітичного життя Англії, сша, Франції, Німеччини в останній третині хіх – на початку хх ст. /політичний лад, система політичних партій, основні політичні реформи/.
- •21. Тенденції соціально-економічного розвитку старих /Англія, Франція/ і нових /Німеччина, сша/ держав світу в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •22. Реформи XVIII ст. В Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.
- •23. Польща наприкінці XVIII – на початку хіх ст.
- •24. Народи Росії в період революції, іноземної інтервенції і громадянської війни (1917-1920 рр.).
- •25. Суспільно-політичний і економічний розвиток срср в другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Розпад Радянського Союзу та утворення Співдружності Незалежних Держав.
- •26 .Основні тенденції розвитку міжнародних відносин між двома світовими війнами. Сутність та історичне значення Версальсько-Вашингтонської системи.
- •30. Друга світова війна: причини, характер, періодизація. Перебіг війни на основних театрах бойових дій.
- •31. Сучасні оцінки історії антигітлерівської коаліції. Міжнародні конференції 1941-1945 рр. Створення оон.
- •32. Етапи розвитку міжнародних відносин у другій половині хх ст. Сучасний стан вивчення “холодної війни”.
- •33. Тенденції політичного розвитку країн “великої сімки” другої половини хх ст.
- •34. Основні тенденції соціально-економічного розвитку країн “великої сімки” у другій половині хх ст. Нтр. Структурні кризи. Постіндустріальне суспільство.
- •35. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку великих держав Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі) в другій половині хх ст.
- •36. Китай у другій половині хх ст.: підсумки громадянської війни, комуністичні експерименти Мао Цзедуна і реформи “прагматиків”.
- •37. Особливості процесу деколонізації країн Азії та Африки. Проблема вибору шляху постколоніального розвитку.
- •38. Етапи розвитку країн Східної Європи у другій половині хх ст. Сутність і форми демократичних революцій 1989 р. Посткомуністичне суспільство.
- •39. Суспільно-політичні рухи світу другої половини хх ст.
- •40. Світ на початку ххі ст. Глобальні проблеми людства.
4. Виникнення християнства та його рання історія.
Складність цього питання полягає в тому, що воно тривале в часі (І ст. до н. е. – IV ст. н. е. ), і майже всі писемні джерела були написані після страти Ісуса Христа, тому ми можемо лише відносно визначити коли і де з’явилося християнство.
Спочатку слід згадати соціально – економічну та політичну кризу римської республіки у ІІ – І ст. до н. е., яка не могла не позначитися на ідеологічному житті. Змучене безкінечними громадянськими війнами, населення держави намагалося знайти бодай якусь віддушину в цьому світі, де життя людей було геть знецінене. Криза старих духовних цінностей вимагала соціально – психологічного їх заміщення. Бідні плебеї та люмпени більше симпатизували кінікам – обірваним довговолосим філософам, які з торбою ходили по світу, збирали милостиню і в всіх бідах звинувачували багату знать. Вони учили, що багатство щастя не дає, а лише скромність та невибагливість дають його.
На Близькому Сході поширюються месіанські ідеї про прихід в майбутньому рятівника людства. Месія (грецькою Христос) у перекладі означає “помазаний богом в царі” чи посланець бога. І саме в І ст. в Італії поширюється культ іудейського бога Яхве – монотеїзм, який розповсюджували єврейські купці, воїни та ремісники.
Повстання в Іудеї 66 р., грізно придушене Віспасіаном, призвело до ще більшого погіршення становища іудеїв та розселення їх по світу, де вони поширювали месіанські ідеї.
2. Джерела та давня історіографія християнства. З історії християнства збереглись різноманітні джерела: власне християнські твори, повідомлення античних авторів, різні релігійні канонічні збірки, пам’ятки археології.
Найбільшим і найважливішим джерелом є Біблія, а саме Новий Завіт, який складається з 27 творів: чотирьох Євангелій, Дій апостолів і 21 послання. Вчені встановили, що першим було написане “Євангеліє від Марка”, десь у 70 –х роках. Воно ж і найкоротше. Тут починається розповідь про те, як Іоанн Хреститель охрестив Ісуса водами Йордану. Про його вчення говориться мало, більше про протистояння з фарисеями та чудеса, про страту Ісуса та його воскресіння. В 70 –90 –х роках були написані Євангелія від Матвія і від Луки. В них з’являються багато афоризмів і притч про походження Ісуса. Дуже відрізняється від трьох попередніх Євангеліє від Іоанна. У ньому події відбуваються не в Галілеї, а в Єрусалимі. Якщо в перших трьох Ісус постає як людина, син Божий, то у Іоанна підкреслюється його божественна природа. Особливе місце серед новозавітних книг займає Апокаліпсис Іоанна, складений в кінці 60-х років. Твір приписують апостолу Іоанну, який розповідає про свої бачення під час заслання на о. Пафос, що в них яскраво передаються картини приходу месії, Страшного суду над грішниками і встановлення тисячолітнього царства Божого.
З Новозавітним каноном тісно пов’язана апокрифічна література, яка не визнана церквою священною: близько 50 Євангелій, близько 30 Дій апостолів та 15 послань. У руслі ранньої християнської традиції написані твори древніх отців церкви, автори “Апологій”, в яких християнство захищалось від критики язичників (Юстин, Татиан ін.). Важливу інформацію з даного питання можна отримати з канонів інших релігій: Талмуду, Тори.
Таким чином, джерела підтверджують історичну реальність Ісуса, але ще і досі продовжуються наукові дискусії щодо часу, місця його народження і іншим моментам. Точно виявлено те, що першими його проповіді слухали галілейські бідняки, що він прийняв хрещення з рук Іоанна Хрестителя, чим продемонстрував свою прихильність до есхатологічних ідей; що створив свою общину, мав 12 учнів і оголосив про прихід месії; що був страчений у 33 роки римською владою і єрусалимськими духівниками.
Основні положення християнства та його поширення в Римській імперії. Основоположником християнства був Ісус (рим.), чи Ієшуа (євр.), названий його наступниками Христосом (Спасителем). Народився він в 30 рік принципату Августа у Віфліємі, хоча джерела називають і Назарет. Десь у віці 30 років Ісус повернувся до Палестини в Галілею і прийняв хрещення з рук Іоанна Хрестителя. Відтоді сам почав проповідувати християнство, допомагали йому 12 учнів – апостолів, з якими 3 роки Ісус подорожував по Іудеї. Він творив чудеса, зціляв, воскресав мертвих, критикував єрусалимське жрецтво і фарисеїв.
Найважливішими моральними догмами християнства є 10 заповідей та принципи Нагорної проповіді Ісуса
Перші християнські общини складалися з плебеїв і рабів.
Християни збиралися на молитву вночі або ранком у закритих місцях (хлівах, катакомбах, склепах), де співали гімни, слухали повчання. Наприкінці був спільний обід: їли білий хліб і пили червоне вино. Керував зборами пресвітер, допомагали йому диякони. З часом великими общинами стали керувати єпископи.
Іконографія Христа з’явиться лише в ІІ ст. й матиме вигляд доброго пастиря, що несе на плечі вівцю, яка заблукала чи симпатичного молодого чоловіка з довгим волоссям і бородою в рожевій туніці і голубому плащі. Ще пізніше з’являться зображення Діви Марії з дитиною на руках.
Християнська община з секти перетворилася на важливу суспільну силу, яка примусила уряд Імперії звертати на себе увагу.
Дехто з імператорів ототожнював християн з євреями (іудеями) і мстив їм за повстання. І остання причина та, що на ІІІ ст. християнська церква була дуже багатою, тому деякі імператори намагалися конфіскувати її багатство. Імператори Децій, Валеріан громили християнські общини, а майно конфісковували. Найбільші ж переслідування були за часів Діоклетіана.
Щоб уникнути погромів, християни намагалися виправдатись перед імператорами, відмежуватися від іудеїв. З’явились публіцисти Арістид, Юстин, Оріген, які писали християнські полемічні твори.
Гоніння нітрохи не ослабили, а лише зміцнили християнські общини. У ІІІ ст. оформляється культ святих мучеників, які постраждали за віру. Християнська церква настільки зміцнилась, що перетворилась на державу в державі. Християнство отримало перемогу над старим світоглядом, стало новим, яке несло звільнення особи, хоч і носило односторонній характер - морального вдосконалення людини, її відповідальність за гріхи. Християнство не можна було зупинити ніякою силою. Тому імператор Костянтин у 313 р. легітимізував християнство. За його правління у 325 р. у м. Нікеї відбувся Вселенський собор який розробив символ віри християн, догматику та впорядкував церковну ієрархію.