39. Суспільно-політичні рухи світу другої половини хх ст.

Світовий комуністичний рух в перші післявоєнні роки досяг щонайвищого підйому. Число компартій в світі виросло з 60 в 1930 р. до 74 в 1945 р., а кількість їх членів збільшилася з 1,5 млн. до 4,8 млн. чоловік.

Проте з початку 50-х рр. в світовому комуністичному русі почали наростати внутрішні проблеми. Однією з них став крах спроби відтворити єдиний керівний центр комуністичного руху.

Провал спроб відродити, щось подібне на Комінтерн пояснюється розбіжностями усередині комуністичного руху в питанні про суть соціалізму, шляхи його побудови і дії компартій у сучасних умовах. В комуністичному русі паралельно з прорадянською течією з’явилися дві нові — маоїзм і єврокомунізм.

Маоїсти абсолютизували ідеї революції і революційного насилля Маоїзм набув поширення у кількох країнах Азії і Латинської Америки. У Європі на позиції маоїзма перейшла в 60-е рр. компартія Албанії.

Єврокомунізм сформувався в індустріально розвинених країнах. Його представники піддали критиці порушення прав людини в соціалістичних країнах, систему диктату партії над суспільством, що там склалася. Єврокомунізм став реакцією на деградацію позицій компартій на Заході в 50-70-і роки. Проте навіть перехід до єврокомунізму не зміг зупинити тотальної кризи комуністичного руху. Він почався в 80-і рр. і завершився на початку 90-х рр. крахом комунізму як ідейно-політичної течії.

Можна виділити декілька причин цього краху. Перша з них — це розклад соціальної бази комуністів, основу якої складали конвеєрні робітники «старих» галузей з низьким рівнем освіти й кваліфікації. Друга причина полягає у тому, що негативний вплив на позиції компартій зробив досвід розвитку країн «реального соціалізму», перш за все низький рівень життя й порушення прав людини. Проте найголовніша причина полягає у тому, що комуністична доктрина перестала відповідати реаліям сучасного суспільства. Її головні ідеї — повалення існуючого ладу і диктатура пролетаріату — втрачали актуальність у міру зростання життєвого рівня й розвитку демократії. Фактично сьогодні комунізм є ідеологією маргіналів, які не можуть інтегруватися в сучасне суспільство.

Соціал-демократи. Післявоєнний час став періодом подальшого зростання авторитету соціал-демократичного руху.

Своєю метою соціал-демократія оголосила демократичний соціалізм, який виступав як альтернатива капіталізму й комунізму. Головна мета такого суспільства — звільнити трудящих від будь-яких форм пригноблення, створити умови для усестороннього розвитку особи.

У післявоєнний час соціал-демократія у своїй діяльності продовжувала слідувати принципам парламентської демократії й основні зусилля зосередила на боротьбі за голоси виборців. З цією метою соціал-демократичні партії оголосили себе загальнонаціональними і прибрали з програм марксизм як єдину теоретичну основу свого руху.

Така теоретична і тактична гнучкість дозволила соціал-демократам адаптуватися до реалій післявоєнного суспільства й успішно вести в 50 — 70-х рр. боротьбу за владу з правими партіями. Проте в 80-е рр. соціал-демократія вслід за комуністами вступила в період кризи.

Профспілковий рух. Він є наймасовішим міжнародним суспільним рухом. Після війни серед профспілок виразно виявилося прагнення до єдності. У жовтні 1945 р. була створена Всесвітня федерація профспілок (ВФП), що об'єднала профцентри 56 держав. У 50 — 70-е рр. профспілки показали себе реальною силою і досягли великих успіхів у захисті інтересів трудящих. Але в 80-і рр., профспілковий рух опинився в глибокій кризі, яка виявилася в зменшенні чисельності профспілок, в падінні довіри до них із боку трудящих. Причина кризи полягає у тому, що керівництво профспілок не зуміло вчасно оцінити зміни в структурі й психології робітничого класу. Негативну роль зіграла також і надмірне залучення профспілкового керівництва в політичну боротьбу, що привело до відриву профспілок від захисту повсякденних інтересів трудящих.

Останнім часом профспілки активно шукають шляхи виходу з кризи. Вони перестали виступати проти модернізації економіки й основну увагу приділяють вимозі забезпечення трудящим можливості реальної участі в управлінні виробництвом.

Післявоєнний час характеризується появою великої кількості нових масових рухів: молодіжного, екологічного, антивоєнного, за громадянські права й ін. Усі вони носять характер громадянської ініціативи і виникли як реакція населення на низку важливих проблем, які не знаходять належної уваги з боку держави і політичних партій. Проте поява цих рухів має дуже важливе значення. У них виявилося прагнення пересічних громадян до активної участі в житті суспільства. Останнім часом виявляється тенденція до більшої організованості нових масових рухів, вони починають все більш заявляти про себе як про реальну силу. Прикладом можуть служити успіхи екологічної партії ФРН («зелених») на виборах 80 — 90-х рр. ХХ століття.