Зразковий баланс активів і пасивів комерційного банку

I. АКТИВИ
1	2
1. Каса
2. Кошти па поточні рахунки в центральному банку
3. Рахунки банку у банках-кореспондентах
4. Дебітори банку
5. Кредити, видані клієнтам: короткострокові; середньострокові; довгострокові
6. Кредити, надані іншим банкам
7. Цінні папери, паї і акції, придбані банком
8. Будинки, спорудження й інші основні засоби
Баланс
II. ПАСИВИ
1. Статутний фонд
2. Резервний фонд

Продовження табл. 11.1

1	2
3. Розрахункові і поточні рахунки підприємств, організацій і кооперативів
4. Строкові вклади і депозити підприємств, організацій і кооперативів у тому числі терміном понад 1 рік
5. Внески громадян
6. Кредити, отримані у інших банків в тому числі у центральному банку
7. Прибуток
Баланс

Тому що активи в безпосередньо ліквідній формі складають відносно незначну частину позикових засобів і не завжди можуть поповнюватися за рахунок нових внесків, визначену частину позикових засобів комерційні банки повинні розміщати таким чином, щоб при необхідності їх можна було легко і без утрат перетворити в готівку, тобто визначена частина банківських активів повинна бути легко ліквідною.

З усіх зайнятих активів найбільш ліквідними є позички до запитання, облік векселів і короткострокові позички. Повернення позичок до запитання банк може зажадати в будь-який час. Облік векселів здійснюється банками щодня, і тому що векселі є короткостроковими зобов'язаннями (в основному з термінами платежу до трьох місяців), те щодня настають терміни платежу по раніше врахованих векселях. Крім того, векселя легко можна переврахувати в центральному банку. Як і по векселях, щодня настають терміни платежу по короткострокових позичках. Тому всі ці статті банківських активів поряд зі знову надходячими внесками, при недоліку останніх, служать джерелом засобів для повернення внесків. Розмір засобів, поміщених у легко ліквідні статті активів, банки визначають самі чи вони встановлюються законом.

Найменш ліквідними статтями активів комерційних банків виступають середньо- і довгострокові позички, а також інвестиції в цінні папери. Останні теоретично можуть бути завжди перетворені в готівку, однак практично таке перетворення не завжди здійснюється без утрат. Реалізація ж цінних паперів за цінами нижче цін придбання, може привести до банкрутства банку.

Ліквідність банківських активів і їхня прибутковість взаємно протилежні. Активи в безпосередньо ліквідній формі (готівка в касі і засобу на поточному кошторисі в центральному банку) зовсім не приносять прибутки, а найбільш ліквідні зайняті актини (позички до запитання) приносять найменший доход. Найбільш дохідні довгострокові позички й інвестиції в цінні папери є менш усього ліквідними статтями активів. Прагнення банків максимум засобів помістити в найбільш дохідні статті активів веде до погіршення їхньої ліквідності, що може привести до банкрутства. Банкрутство банків підриває довіру до них вкладників і тим самим ще більше ускладнює функціонування банківської системи, що представляє свого роду нервову тканину всього народного господарства. Тому, у розвитих країнах у XX в. спостерігається усе більш активне втручання держави в банківську сферу по підтримці ліквідності банківських активів. Це втручання здійснюється у формі різного роду заходів:

• уведення системи державного страхування депозитів;

• заборона інвестицій в акції й облігації промислових і торгових корпорацій;

• законодавче встановлення мінімальної норми легко ліквідних статей активів стосовно пасивів банків.

Цю же ціль переслідує і встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків у центральному банку.