3. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості.

У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:

• визначаються склад і структура позичкових засобів;

• розшифровується поточна кредиторська заборгованість;

• визначається розмір простроченої заборгованості й оціню­ються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

• вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додат­кових позик.

Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи.

1. Найбільш термінові зобов’язання (П1) — до них слід віднести кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк.

2. Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова заборгованість за відрахуванням найбільш термінових зобов’язань.

3. Довгострокові пасиви (П3) — довгострокові кредити та позики.

4. Постійні пасиви (П4) — власний капітал.

Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка дов­гострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звер­тають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами — виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних знижок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

У процесі санаційного аудиту за даними аналітичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксуванням дати її виникнення та суми.

Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором до відповідного бюджету не пізніше 10 числа місяця наступного після закінчення строку позовної давності. За несвоєчасне перерахування заборгованості до бюджету стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Аудитор має також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства стосовно випуску облігацій (якщо він був), а також визначається ефективність використання коштів, залучених у результаті емісії.

4. Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності.

Оцінка ліквідності активів значно полегшиться із введенням в дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщені за принципом зростання ліквідності згори донизу.

На цьому етапі аудиту вирішуються такі основні завдання:

• аналізуються оборотні активи;

• визначається рівень ліквідності активів;

• оцінюється платоспроможність підприємства;

• визначається, як виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.

Активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їх участі у виробництві, так і щодо оцінки їх ліквідності. Ліквідність означає здатність окремих елементів активів трансформуватися в грошові кошти.

Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства називається його спроможність здійснювати платежі наявними засобами або такими, що безперервно поповнюються за рахунок його діяльності.

Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному плануванні та координуванні виплат за борговими зобов’язаннями з огляду на грошові надходження на рахунок підприємства.

Активи залежно від швидкості перетворення їх на грошові кошти поділяють на чотири групи.

1. Найбільш ліквідні активи (А1) — грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному та інших рахунках, а також короткострокові фінансові вкладення.

2. Активи, які можна швидко реалізувати (А2), — дебіторська заборгованість та інші активи третього розділу балансу за відрахуванням найбільш ліквідних активів.

3. Активи, які повільно реалізуються (А3), — статті дру- гого розділу активу за відрахуванням витрат майбутніх пе- ріодів.

4. Активи, що важко реалізуються (А4), — переважно статті першого розділу активу балансу.

Зрозуміло, що таке групування є досить умовним, оскільки окремі об’єкти основних фондів досить часто можуть бути набагато ліквіднішими, ніж окремі позиції дебіторської заборгованості чи запасів і витрат. Окремі активи можна віднести також до категорії неліквідних, наприклад дебіторську заборго­ваність, яка має ознаки безнадійної, деякі види застарілого обладнання і т. ін.

Поточна ліквідність балансу підприємства визначається порів­нянням окремих груп пасивів та активів. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі нерівності:

A1  П1;

А2  П2;

А3  П3;

А4  П4.

Невиконання цих нерівностей означає, що на підприємстві порушена фінансова рівновага. Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, висунутих до підприємства з боку кредиторів, та виконання зобов’язань перед бюджетом, то такий суб’єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним.

У разі, коли підприємство не здатне виконати грошові зобов’язання протягом трьох місяців після настання строку їх погашення, кредитори можуть звернутися до арбітражного суду із заявою про оголошення боржника банкрутом.

Для дослідження фінансової рівноваги застосовують групу показників ліквідності та платоспроможності, що є пріоритетними під час визначення глибини фінансової кризи та оцінювання санаційної спроможності підприємства. Перелік цих показників та порядок їх розрахунку ілюструє табл. 3.2 (КФВ — короткострокові фінансові вкладення).

Таблиця 3.2