4.2. Визначення потреби в капіталі

4.2.1. Зміст та види потреби в капіталі

Перш ніж здійснювати заходи щодо залучення фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та мате­ріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1. витрати, пов’язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);

2. витрати, пов’язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

До першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний для фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

Витрати другої групи пов’язані з оплатою праці персоналу та придбанням предметів праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію в поточному виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі. Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції. Види потреб у капіталі унаочнює рис. 4.2.

Рис. 4.2. Види потреб у капіталі

Фінансовий капітал — важлива складова економічної потужності підприємства. Загалом економічна потужність включає в себе два основні компоненти: виробничу (технологічну) та фінансову потужність. Показник технологічної потужності характеризує обсяг продукції, який можна виробити на наявних у підприємства основних фондах. Фінансова потужність підприємства показує, який обсяг виробництва товарної продукції здатне профінансувати підприємство. Технологічні потужності фінансуються за рахунок інвестиційного, а фінансова — за рахунок оборотного капіталу. Загалом технічна та фінансова потужність є взаємозалежними величинами і визначаються можливостями збуту продукції. Цю взаємозалежність можна простежити на такому прикладі:

_Приклад. Проаналізуємо чотири різні комбінації трьох показників технологічної та фінансової потужності підприємства, а також можливостей ринків збуту продукції, в яких зазначені показники не збігаються. Оцінимо, як такі розбіжності можуть позначитися на фінансово-економічному стані підприємства (див. нижченаведену табл.; усі дані — у штуках вироблюваної продукції).

Технологічна потужність	Фінансова потужність	Можливості збуту продукції	Оцінка
1000	800	800	Зайві потужності (зниження рентабельності)
1000	1200	1000	Надлишок фінансових ресурсів (по­рівняно з першим варіантом рентабельність вища)
800	1000	1000	Дефіцит виробничих потужностей (проблеми з фінансуванням та придбанням обладнання)
1000	800	1000	Дефіцит фінансування (проблеми з мобілізацією додаткових фінансових ресурсів)

Випадок 1. У підприємства зайві виробничі потужності, і тому вони частково не завантажені. Рентабельність підприємства знижується через те, що підприємство здійснює витрати на утримання й обслуговування потужностей, які не дають належної віддачі.

Випадок 2.Наявний оборотний капітал перевищує необхідний його розмір. Це створює умови для використання оборотних коштів не за призначенням, що призводить до нагромадження надмірних запасів сировини й матеріалів, відволікання коштів у дебіторську заборгованість. Усе це призводить до зниження рентабельності та ліквідності підприємства. Проте зайві фінансові ресурси можна розмістити на фінансовому ринку й одержати доходи у вигляді процентів. Рентабельність підприємства, таким чином, буде вищою, ніж у випадку 1.

Випадок 3. У підприємства дефіцит виробничих потужностей, тобто існують труднощі технологічного характеру. У такому разі виробничу потужність слід збільшити на 200 одиниць. Проблеми можуть виникнути за відсутності на ринку обладнання, здатного підвищити виробничу потужність саме на 200 одиниць продукції. Може бути пропозиція обладнання з більшою потужністю, що може призвести до випадку 1 (зайві виробничі потужності). Окрім того, можуть виникнути фінансові проблеми, оскільки збільшення виробничих потужностей зумовлює потребу в інвестиційному капіталі. При цьому в жодному разі не можна наявні ліквідні засоби спрямовувати на здійснення реальних інвестицій, оскільки зменшиться фінансова потужність підприємства. Обсяг виробництва перевищуватиме фінансові можливості підприємства (див. випадок 4).

Випадок 4.У підприємства відчувається дефіцит фінансового капіталу, що є наслідком порушення фінансової рівноваги. Це може призвести до втрати ліквідності та платоспроможності. Слід вжити заходів щодо поповнення капіталу.

Розглянутий приклад підтверджує важливість правильного визначення потреби в інвестиційному та оборотному капіталі. Неузгодженість показників виробничої потужності, забезпечення підприємства фінансовими ресурсами та потребами ринку в продукції призводить до погіршення фінансово-економічного стану суб’єкта господарювання. Це слід ураховувати, визначаючи шляхи фінансування санації підприємств.