14. Загальна характеристика класу Дводольні (Magnoliopsida). Класифікація класу: принципи поділу на підкласи, основні родини, представники.

Характерні ознаки класу:

• Життєві форми: дерев'янисті трав'янисті рослини

• Коренева система стрижнева з добре розвиненим головним ко­ренем, що розвивається з первин­ного. Деякі трав'янисті рослини мають мичкувату кореневу сис­тему

• Листки прості та складні, мають різну форму, розчленовані на листову пластинку і черешок. Краї — розсічені, зубчасті, пильчасті тощо

• Листкорозміщення чергове, супротивне

• Жилкування сітчасте або перисте

• У стеблі є камбій. Характерне вто­ринне потовщення стебла

• Судинно-провідні пучки відкри­того типу (з камбієм). У флоемі с паренхіма

• Провідні пучки розташовані в ос­новному по колу

• Чітко диференційовані кора і сер­цевина

• Квітка — чотири-, п'ятичленна. Лише в деяких рослин — тричлен­на

• Для більшості рослин характерне запилення комахами

• У насінні дві сім'ядолі (лише іно­ді одна чи більше двох), що при проростанні виносяться над зем­лею

• Сім'ядолі переважно з трьома го­ловними провідними пучками

До підкласу Магноліїд входять найпримітивніші порядки Дводольних: Магнолієцвіті, Хвилівникоцвіті, Лавроцвіті, Лататтєцвіті.

До підкласу Ранункулід входить 4 порядка: Жовтецевоцвіті, Макоцвіті. Ранункуліди походять безпосередньо від Магноліід.

Підклас Гвоздиковидні включає три порядки: Гвоздикоцвіті, Гречкоцвіті і Кермекоцвіті.

Підклас Гаммеліди налічує 17 порядків, але ми вивчали лише Букоцвіті і Березовоцвіті.

До підкласу Диленііди належать порядки Вересоцвіті, Первоцвіті, Вербоцвіті, Гарбузоцвіті, Каперцецвіті, Мальвоцвіті, Кропивоцвіті, Молочаєцвіті та ін. взагалі цей підклас налічує 29 порядків і ймовірно походить від якихось древніх Магноліід.

До підкласу Розид входять порядки Ломикаменецвіті, Розоцвіті, Миртоцвіті, Бобовоцвіті, Саліндоцвіті, Рутоцвіті, Льоноцвіті, Геранієцвіті, Жостероцвіті, Маслинкоцвіті, Виноградоцвіті, Дереноцвіті, Селероцвіті, Черкасоцвіті та деякі інші. Розиди походять ймовірно від найближчих предків Диленіід.

До підкласу Ламіід входять порядки Тирличецвіті, Маслиноцвіті, Пасльоноцвіті, Березкоцвіті, Шорстколистоцвіті, Ранникоцвіті, Губоцвіті та ін. Підклас Ламіід походить наймовірніше від Розид – порядку Hydrangiales. Найближчий до останнього порядок Gentianales.

До підкласу Астерид входять порядки Дзвоникоцвіті, Складноцвіті та деякі інші. Ймовірно Астериди походять від примітивних Розид, скоріше за все від якихось древніх форм, близьких до сучасних деревних представників порядку Ломикаменевоцвіті.

15. Загальна характеристика класу Однодольні (Liliopsida). Класифікація класу: принципи поділу на підкласи, основні родини, представники.

Характерні ознаки класу:

• Переважно трав'янисті рослини

• Коренева система мичкувата, голов­ний (первинний) корінь рано від­мирає та замінюється додатковими

• Листки переважно прості, цільно краї, не мають черешка, у більшо­сті рослин — довгі. Можуть утво­рювати піхву

• Розміщення листків дворядне

• Жилкування паралельне або дугове

• У стеблі камбію немає. Вторин­ний ріст відсутній

• Судинно-провідні пучки закрито­го типу (без камбію). У флоемі немає паренхіми

• Провідні пучки переважно розкидані у стеблі

• Не диференційовані чітко кора і серцевина

• Квітка тричленна. Лише іноді — чотири- чи двочленна

• Для більшості рослин характерне вітрозапилення

• У насінні одна сім'ядоля (щиток, що прилягає до ендосперму), що при проростанні залишається під зем­лею

• Сім'ядолі з двома головними про­відними пучками

До підкласу Алісматиди входять порядки Сусакоцвіті, Жабурникоцвіті, Частухоцвіті, Рдестоцвіті та ін. Алісматиди – одна з найбільш архаїчних груп Ліліопсид (Однодольних), проте їх слід розглядати скоріше як бічну, сліпу гілку древніх Ліліопсид.

До підкласу Ліліід входять порядки Лілієцвіті, Амарилісоцвіті, Холодкоцвіті, Ситникоцвіті, Зозулинцецвіті, Осокоцвіті, Тонконогоцвіті та деякі інші. Походження ймовірно спільне з Алісматидами.

Жива диференційована рослинна клітина складається, як прави­ло, з трьох основних частин: добре вираженої і міцної полісахаридної оболонки, протопласта (живого вмісту клітини) і вакуолі (простору в центральній частині клітини, виповненого клітинним соком) (рис.-8).

Клітинна оболонка — продукт діяльності цитоплазми. Вона вкри­ває клітину, захищає її від зовнішніх впливів і регулює надходження і транспорт речовин з однієї клітини в-іншу.

До складу протопласта входить цитоплазма (безбарвний біоло­гічний колоїд), в якій знаходяться різноманітні структурні компоненти (пластиди, мітохондрії, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми, мікротільця, сферосоми, рибосоми, мікротрубочки та мікро-філаменти), що мають спільну назву — органели, або органоїди.

Протоплазматичним компонентом є також ядро — центр регуляторної діяльності клітини.

Як у протопласті, так і в клітинному соці можуть бути тимчасові компоненти — включення, до яких належать запасні поживні речовини у твердому стані (крохмальні та білкові зерна, кристали, краплини олій тощо).

процеси — синтез і дихання, проникність і ріст, подразливість і рух тощо. Цитоплазма — напіврідка прозора і в'язка гомогенна маса з таким хімічним складом: вода — 80-90%, білки — 10-12%, ліпіди — 2-3%. сахариди — 1-2%, мінеральні речовини — 1-1,5%. Відносно тонкий пристінний шар цито­плазми відмежований від оболонки клітини плазмалемою. Від внутрішніх порожнин, виповнених клітинним соком, цитоплазму відділяє тонопласт (вакуолярна мембрана). Основна маса цитоплазми знаходиться в середньому шарі, який називають гіалоплазмою (мезоплазмою).

Плазмалема і тонопласт є біологічними мембранами; вони скла­даються з упорядкованих білкових та ліпідних шарів, або білково-лі­підних асоціацій. Мембранам властива вибіркова проникність (напів-проникність) і здатність до активного транспорту речовин навіть проти градієнта концентрації.

Ендоплазматичний ретикулюм (ендоплазматична сітка).

Ретикулюм — це розгалужена і взаємозв'язана система канальців, трубочок, пухирців та плоских цистерн різного розміру і форми (рис. 9). Стінки цих трубочок і канальців сформовані мембранами, які морфологічно і функціонально зв'язані з пограничними мембранами цитоплазми, ядерною оболонкою та іншими органелами клітини. Ендоплазматична сітка являє собою зону високої фізіологічної актив­ності. В ній синтезуються ліполротеїди та інші речовини. Зокрема, пухирці, цистерни і короткі канальці, поверхня яких вкрита рибосо-

мами, здійснюють біосинтез білкових макромолекул. Вважають, що наявність ендоплазматичної сітки забезпечує клітину великою внут­рішньою мембранною поверхнею, що сприяє більш ефективному і швидкому протіканню реакцій, а також процесів внутрішньоклітинного і міжклітинного транспорту речовин.

Апарат Гольджі. Серед ультраструктур цитоплазми мембранної природи велике значення має апарат Гольджі — багатоярусна сис­тема плоских порожнистих дископодібних цистерн (диктіосом), які до периферії потовщуються і утворюють трубчасті відростки. До складу апарату Гольджі входить система дрібних пухирців, які відшнурову-ються від диктіосом і направляються до периферії клітини (рис. 10).

В 1958 р. відомий французький цитолог Р. Бюва достовірно вста­новив наявність апарата Гольджі і в клітинах рослинних організмів. У рослинних клітинах, особливо меристематичних, буває до 15 апаратів Гольджі, які беруть участь у формуванні первинної клітинної оболонки. Крім цього, апарат Гольджі здійснює накопичення і транспорт білків, жирів, вуглеводів.

У рослинних клітинах виявлено також інші субмікроскопічні мем­бранні структури — лізосоми, сферосоми та мікротільця. Всі вони є похідними цитоплазми або вакуолей і виконують специфічні функції.

Лізосоми. Лізосоми являють собою цитоплазматичні структури (розміром 0,2-0,8 мкм), вкриті одношаровою мембраною. Вони мають вигляд пухирців і містять гідролітичні ферменти, які руйнують частини клітини, що відмирають у процесі її життєдіяльності.

\!

Рис. 10. Модель просторового зображення апарата Гольджі: 1 — плоскі мем­бранні структури, 2 — сітчаста структура мембранних порожнин, 3 —пухирчасті відростки

Сферосоми. Сферосоми — дрібні сферичні утворення (діаметром 1-1,5 мкм), що часто зустрічаються в рослинних клітинах. У сферосомах виявлено ферменти ліпідного обміну (зокрема ліпазу) та значну кількість

22