5.Розвиток когнітивної, емоційно-вольової і особистісної сфери дитини в період дошкільного і молодшого шкільного віку

Розвиток емоційно-вольової сфери дошкільника

Внаслідок розширення засобів взаємодії дошкільника з дорослими та ровесниками, засвоєння моральних цінностей, які регулюють взаємини між людьми, збагачується емоційний світ дитини. Завдяки слову вона усвідомлює власні переживання («Я образився», «Мене скривдили», «Я радію», «Мені прикро» тощо); диференціюється емоційне ставлення до іншого та етична оцінка вчинків: «Я з тобою дружу, а ти мене обманюєш»... Старшому дошкільнику властиві амбівалентні (суперечливі) переживання (наприклад, ревнощі). Усвідомлюються почуття, які переходять одне в інше («Мамо, я тебе такою не люблю...»). Серед соціальних емоцій, які мають вирішальне значення для формування моральності дошкільника, просоціальної поведінки (вміння домовлятися, узгоджувати дії, поступатись, допомагати та ін.), значне місце посідає емпатія (співчуття). Вона виявляється в здатності поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію його очима, відчути і пережити його стан, врахувати їх у своїй поведінці. Це саме той матеріал, з якого формується особистість дошкільника і в якому лежать джерела мотивації майбутньої навчальної діяльності та моральної поведінки.

Старший дошкільник вчиться опановувати свої переживання завдяки формуванню волі: стримувати їх зовнішній вияв або розряджати їх (особливо негативні емоції — гніву, наприклад) в необразливій формі для оточуючих. Завдяки сформованим «внут­рішнім етичним інстанціям» дитина стає здатною керувати своїми діями у відповідності до поставленої мети, яка допомагає переборювати труднощі, докладати зусилля. Формуються вольові риси особистості: наполегливість, самостійність, цілеспрямованість, здатність до саморегулювання та ін. Внутрішніми спонуками до цих виявів стають соціальні мотиви, власні обіцянки, почуття обов'язку тощо.

Важливим досягненням розвитку дитини дошкільного віку є поява емоційної децентрації: здатність її враховувати в своїй поведінці бажання, інтереси, прагнення, переживання інших людей. При цьому емоційний відгук виникає раніше, ніж дитина набуває вміння оцінювати ситуацію з точки зору іншої людини (згадати розвиток емоційної уяви).

Особливості емоційного розвитку дошкільника можна подати у вигляді таблиці.

 

Розвиток особистості

Дошкільний вік, за О. М. Леон­тьєвим, — це період первинного фактичного складу особистості. Неабияку роль у цьому відіграє ігрова діяльність, яка має колективний характер. Психологи бачать у грі узагальнену модель формування самозвеличення («самості»), збирання дитиною свого «Я». Колективна гра не тільки реалізує поведінкові потенції дитини, але й полегшує їй усвідомити саму себе, свої власні якості. Тому гру ще називають «особливою школою індивідуальності» (О. Г. Асмолов). У грі дитина вільно поводиться із значеннями та смислами предметів, поширюється поле свідомості та самосвідомості, зміцнюється впевненість у собі, віра в свої можливості та сили. До шести років виникає особистісна самосвідомість.

Формується самооцінка:

• у молодших дошкільників — самооцінка відображає оцінки дорослих: «Мама каже, що я гарна дівчинка»;

• у старших дошкільників — оцінка себе спирається на конкретні результати: «Я себе не можу поставити на першу сходинку, бо у мене не все вийшло добре».

(Результати дослідження В. О. Горбачевої, М. Й. Борішевського та ін.)

Для молодших важливе схвалення дорослого незалежно від успіху.

У старших спостерігається «феномен гіркої цукерки» (О. М. Леонтьєв), коли їх розхвалюють незаслужено.

У дошкільників розвивається самолюбство: претензія на повагу, на виконання їх бажань.

У старших з'являється прагнення до самоствердження: домагання престижних ролей у грі; діти перебільшують свої сили, можливості, приписують собі позитивні якості, досягнення.

Для розвитку об'єктивної само­оцінки важливо порівнювати себе з іншими, оцінювати своїх друзів, їх вчинки. Гра, казки, оповідання — важливе джерело для набування досвіду об'єктивної оцінки. Даня — 5,6 років — «А Іванушка-дурень хороший чи поганий?»

Оцінюючи інших, дитина вчиться оцінювати себе: з'являється об'єктивна оцінка спочатку своєї тієї чи іншої діяльності, своєї поведінки. Важливою складовою самооцінки є здатність фізично адаптуватись до оточуючого світу, що пов'язано з почуттям автономії (образ «Я-фізичний»). Якщо дитина більш самостійна, більш допитлива, більш удачлива, у неї більш висока й самооцінка. З'являється перше уявлення про своє майбутнє, наприклад, про свої успіхи в школі. Одночасно визначаються й межі дозволеного, межі реального буття («Не все знаю», «Я повинен цього ще вчитися» тощо).

Виникає питання: «Як дитина повинна ставитись до себе: позитивно, критично, негативно?»

Психологи пропонують поділити ставлення до себе на самооцінку (ставлення як до носія певних якостей) та на самосприйняття себе в цілому.

Позитивне ставлення до себе в цілому як до особистості треба всіляко підтримувати. Але виховувати об'єк­тивне ставлення до своїх досягнень у тій чи іншій діяльності та поведінці. Самооцінка не повинна торкатися самосприйняття. Те, що у дитини щось не виходить як слід, не означає, що вона погана, невміла. Наявність загальної позитивної оцінки себе дозволяє дитині спокійно вислуховувати критичні зауваження на свою адресу і не губити надію на досягнення кращих результатів. Виховного ефекта з дітьми цього віку можна досягти, якщо довести до свідомості дитини, що його позитивна оцінка себе («Я хороший, як Буратіно») не відповідає його конкретному вчинку («Я зараз вчинив, як Карабас»). Виникає осмислене орієнтування у власних переживаннях, які пов'язані з діяльністю або поведінкою. Моральні мотиви (одержати схвалення) виявляються найбільш сильними, і це робить можливим розвивати мимовільну моральну саморегуляцію («Я не буду так робити, бо мама буде сердитись», — каже хлопчик, стримуючи своє бажання).

Таким чином, у дошкільному віці робиться значний внесок у загальну історію розвитку людини. Деякі з досягнень цього розвитку мають самостійне значення: засвоєння сенсорних еталонів, розквіт образних форм пізнання (перцептивні дії, образне мислення, образна па­м'ять, уява), розвиток мовленнєвого спілкування тощо.

Інші досягнення слугуватимуть умовами для подальшого ступеня розвитку, для оволодіння новою навчальною діяльністю, наприклад, пізнавальні інтереси, основи логічного мислення, символічна функція, довільна поведінка, об'єктивна самооцінка.

В цілому самооцінка дітей дошкільного віку висока; це допомагає їм оволодівати новими видами діяльності, включатись в нову справу, ризикувати. Така самооцінка допоможе дитині активно оволодівати і новою навчальною діяльністю.

Розвиток особистості молодшого шкільника

Рефлексія як новоутворення цього віку змінює не тільки пізнавальну діяльність учня (вона стає осмисленою), але й становлення до самого себе й до оточуючих людей. Суттєво змінюється характер самооцінки. В першому-другому класі вона була відображенням оцінки вчителя на основі результатів навчальної діяльності. А далі вона зазнає коректування з боку товаришів, вміщує позанавчальні характеристики, ті, що виявляються у спілкуванні з товаришами. Загострюється критичне ставлення до себе, збільшується кількість негативних самооцінок. Важливо, щоб у цей період збереглося загальне позитивне ставлення до своєї особистості в цілому, що залежить, у першу чергу, від оцінок дорослих. Але одночасно наростає критичне ставлення до дорослих, тут має значення компетентність учителя, його авторитет.

Посилюється значення спілкування з ровесниками, розвивається сус­пільна думка, взаємна оцінка як до особистості — це крок до особистісної самооцінки. Виникає суспільна сприятливість школяра, інтерес до справ класу, намагання зайняти в колективі певну соціальну позицію. Відбувається диференціація особових ставлень до товаришів, що визначається вимогами до їх особистості.

Наявність самооцінки молодшого школяра в пізнавальній сфері забезпечить можливість формування самооцінки в моральному плані в підлітковому віці.

Від успіху оволодіння навчальною діяльністю багато в чому буде залежати успіх переходу на нову навчальну мотивацію на наступному етапі розвитку.