Лекція 5

ТЕМА: ПРОЦЕС НАВЧАННЯ, ЙОГО ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

План.

1. Суть процесу навчання.

2. Методологічна основа процесу навчання.

3. Рушійні сили процесу навчання.

4. Основні функції процесу навчання.

5. Компоненти процесу навчання.

6. Структура процесу засвоєння знань.

7. Види навчання.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Баранов С.П. Сущность процесса обучения.- М.., І981.

2. Бабанський Ю.К. Оптимізація процесу навчання.- М.,1977.

3. Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня (в описании их авторов и исследователей) / Редактор-составитель Е.И. Соколова. Под общей редакцией доктора педагогических наук Н.Л. Селивановой. – М.: Педагогическое общество России, 1998.

4. Кукушин В.С. Дидактика. – Ростов-на-Дону: Март, 2003..

5. Лотар Клинберг, Проблема теории обучения. - М., 1964.

6. Дьяченко В. К. Сотрудничество в обучении.- М.., 1991.

7. Щукина Г. И. Роль деятельности в учебном процессе. - М., 1966.

8. Маркова А.К. Формирование мотивации учения. - М., 1990.

(1) Процес навчання охоплює взаємодію учителя та учня. Навчальний процес на відміну від процесу навчання охоплює не лише взаємодію учителя та учнів, а й всі компоненти навчання: методи, форми, засоби, прийоми навчання.

Процес навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у ході якої здійснюється навчання, виховання і розвиток дітей.

Процес нав-ня - процес організації діяльності дітей під керівництвом вчителя, в рез-ті якого вчитель і учень набувають нових знань. У процесі навчання формуються пізнавальні, практичні вміння і навички, відбувається розвиток і виховання учнів. Навчаючи треба вих-ти і розвивати дитину.

Викладання — діяльність викладача в процесі нав-ня, під час якої він ставить перед учнями пізнавальні завдання, він повідомляє нові знання, організує спостереження, лабораторні, практичні заняття, керує їх сам. роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок. Результативність залежить від умінь і старань педагога від старань учня, щодо засвоєння знань, тобто від ефективності учіння.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні учіння є оволодінням суспільним досвідом з метою його використання в житті.

(2) Методологія – це наукове знання про шляхи, способи і методи наукового пізнання; це фундамент, основа, база, з позиції яких пояснюються різні явища, процеси. Пізнання – праця вченого-дослідника. Навчання – різновид процесу пізнання. Методологічною основою процесу навчання є теорія пізнання (гносеологія).

Основні положення гносеології:

а)існують речі незалежно від нашої свідомості;

б)відчуття – це відображення в свідомості об’єктивно існуючих речей дійсності; суб’єктивний образ об’єктивного світу;

в)ніякої різниці між явищем і "річчю в собі" немає;

г)пізнання є вічним наближенням до істини;

д)пізнання проходить такі етапи: від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього - до практики.

Співвідношення процесів пізнання і навчання

Спільні ознаки:

а)визначаються потребами суспільства;

б)здійснюються за схемою: живе споглядання – абстрактне мислення – практика.

Відмінності:

а)пізнання має справу із об’єктом пізнання, а навчання може мати справу із наочним, словесним його зображенням;

б)у пізнанні відкривається щось об’єктивно нове; у навчанні пізнається вже щось відкрите наукою;

в)у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки;

г)обов’язковим компонентом навчання є формування умінь та навичок застосування знань на практиці; у науці лише відкривають істину.

(3) Рушійними силами процесу навчання є протиріччя, або суперечності. Суперечність – певна перешкода, невідповідність, яку треба подолати, щоб досягти успіху, мети.

Протиріччя процесу навчання:

а)між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і станом цього процесу, що потребує постійного вдосконалення;

б)між досягнутим рівнем знань, умінь і навичок та тими знаннями, уміннями і навичками, потрібними для вирішення нових завдань;

в)між фронтальним викладанням матеріалу вчителем та індивідуальним характером його засвоєння;

г)між особистим досвідом і науковими знаннями;

д)між розумінням матеріалу вчителем та учнями ("лінгвістичний бар’єр");

е)між теоретичними знаннями і умінням застосовувати їх на практиці. Уміння – свідомий рівень. Навички – рівень підсвідомий, що формується внаслідок багаторазового повторення.

(4) Функції навчання

Освітня:

а)оволодіння учнями знаннями;

б)повторення, закріплення, узагальнення, систематизація знань;

в)формування умінь та навичок застосування знань.

Виховна:

а)формування у дітей наукового світогляду, моральної свідомості, моральних норм поведінки, виховання у дітей моральних якостей, культури розумової праці;

б)на уроці повинні виховувати: особистість вчителя (культура мовлення, тактовність, міміка, манери); зміст уроку; інтер’єр кабінету; методи і засоби навчання; форми організації навчання; характер пізнавальної діяльності дітей.

Розвиваюча:

а)розвиток інтелекту (розуму) у дітей: пам'яті, уваги, мислення, мовлення, уяви, сприйняття; розумових здібностей (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація, висновки);

б)розвиток загальнонаукових здібностей (конспектувати, складати план, тези, готувати доповіді, реферати, виступи тощо);

в)розвиток предметних здібностей, зумовлених специфікою предмета;

г)розвиток сенсорної сфери (органів чуття);

д)розвиток емоційно-вольової сфери: почуття та емоції відіграють дуже важливу роль у навчанні і вихованні;

е)розвиток мотиваційної сфери.

Мотив – внутрішній збудник, конкретизована потреба.

Мотиви навчання: соціальні (користь суспільству); моральні (бути вихованою людиною і знати, як себе поводити в різних життєвих ситуаціях); пізнавальні (відкривати щось нове, бути ерудованим); професійні (гарна професія, добре забезпечення); спонукальні (з примусу); меркантильні (корисливі). Провідний мотив у навчанні – пізнавальний інтерес.

Дидактична, розвиваюча та виховна ф-ї реалізуються через такі чинники:

1. Викор-ня змісту нав-го матеріалу - для реалізації цих фун-ій викладач викор-ує основний матеріал нав-их дисциплін доповнюючи його цікавою додатковою інформацією;

2. Добір форм, методів і прийомів нав-ня — здійснюється з таким розрахунком, щоб вони заохочувати до самостійного здобування знань;

3. Забезпечення порядку і дисципліни на уроці — повноцінне навчання можливе лише за умови високої дисципліни.

4. Використання оцінок — аналіз відповідей і мотивація оцінок, які виставляє викладач.

5. Особа викладача його поведінка ставлення до учнів, студентів — ерудований. тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку.

Роль учителя в навчальному процесі. Центральною фігурою в навчальному процесі є вчитель. Він передусім виступає як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і продуктивніше вчитися. Контролюючи нав-ня, він повинен бути готовим допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, моральний, духовний і фізичний розвиток учнів. Він повинен глибоко, на сучасному науковому рівні знати предмет і знання із суміжних наук. Для успішного викл-ня вчителю слід добре знати особливості учнів, яких він навчає. Діяльність учителя в процесі викладання складається з планування своєї діяльності (тематичного й поурочного), нав-ої роботи, орг-ії діяльності, стимулювання активності учнів, поточного контролю за нав-им процесом, його регулювання, коригування, аналізу рез-ів своєї діяльності. Тому, яким би досвідченим не був учитель, кожен урок - є першим у його діяльності.

(5) Компоненти навчання:

а)цільовий (вчитель визначає цілі уроку);

б)стимулюючо-мотиваційний (заохочення);

в)змістовий (вчитель до кожного уроку добирає зміст матеріалу з логічним стрижнем, що сприяв би встановленню міжпредметних зв’язків, з'ясуванню міжпредметних зв’язків, вихованню та розвитку учнів);

г)операційно-діяльний (добір вчителем найефективніших методів навчання);

д)контрольно-регулюючий (контроль і корегування з боку вчителя, самоконтроль учнів);

е)оцінно-результативний (оцінка з боку педагогів і самооцінка учнів).

Усі компоненти взаємозумовлені, і якщо випадає хоча б один із них, то навчальний процес порушується, ефективність його зменшується.

(6) Етапи засвоєння знань:

1. Сприйняття. В результаті сприйняття формується уявлення – це відображення в свідомості зовнішніх ознак того, що вивчається.

Щоб учні добре сприймали, треба викликати інтерес, потребу, позитивні емоції та почуття у дітей: діалогова взаємодія, суб’єктивний рівень спілкування з учнями, наочність на уроці.

2. Осмислення і розуміння (усвідомлення). У результаті осмислення у дітей з‘являється поняття – це відображення в свідомості внутрішніх ознак, властивостей, причинно-наслідкових зв’язків. Вони виражаються у правилах, законах, теоріях. Мисленнєві операції: аналіз, синтез, співставлення, порівняння, узагальнення, систематизація. Узагальнення – виділення властивостей певного класу предметів, перехід від одиничного до загального. Систематизація – знання, зведені до певної системи з чіткою структурою, послідовністю.