Лекція 13. Домогоподарства

1. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СУБЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

2. ДОХОДИ ДОМОГОСОДАРСТВ

3. ВИРАТИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Список використаних джерел

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С.Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 138-151.

2. Макконелл К.Р. , Брю С.Л. Економікс : принципи, проблеми та політика Пер . з англ. 11-го вид. К., ХаГар, 2000. – с.105-116

Питання для самостійного роботи

1. ПОНЯТТЯ ДОМОГОСПОДАРСТВА,ЙОГО РЕСУРСИ

2. ДОХОДИ ДОМОГОСПОДАРСТВА ТА ЇХ РОЗПОДІЛ

3. КОРИСНІСТЬ, ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ, ЗАГАЛЬНА КОРИСНІСТЬ

1. Домогосподарства як субєкт ринкових відносин

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. У вітчизняній літературі не має визначення сутності держави. Це склалось не випадково, адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім’я”.

Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.

Домашнє господарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.

Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рис. 3.

Рис 3. Місце сім’ї (домогосподарства) в ринковій економіці

Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.

Функції сім’ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіо­логічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов’язано з соціальною та виховною функціями сім’ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти — члени сім’ї, а також — спожив- чі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-еко­номічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій.

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це — ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизи­тися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб’єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення — споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Такий подвійний зв’язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це «зачароване коло» можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермер­ства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, «масова ейфорія» щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібно-оптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні — глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвіт­ницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім’ї змушені були зайнятись нескінченними «вояжами» до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапить­ся постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією.