Ринок капіталів

Ринок капіталів (інвестиційних ресурсів) – це ринок, на якому підприємства і громадяни надають і отримують позики для використання у виробництві. Основним елементом цього ринку є позиковий капітал.

Ринок капіталів поділяється на:

а) кредитний ринок:

• комерційний кредит – надається підприємцями один одному як відстрочка платежу за товари чи послуги (вексель);

• банківський кредит – надається банками підприємствам або громадянам; оформлюється спеціальною угодою;

• споживчий кредит – надається лише приватним особам у вигляді грошових позик, як правило, для купівлі товарів тривалого користування або будівництва житла; оформлюється угодою між банком і позичальником;

• іпотечний кредит – позика під заставу нерухомого майна або інших цінностей;

• державний кредит – надається державою підприємствам під цільові програми;

• міжнародний кредит – надається іншими державами, як правило, для проведення економічних реформ і структурної перебудови народного господарства.

б) ринок грошей;

в) ринок цінних паперів:

• облігації (державні, комунальні, іпотечні, промислові);

• акції (іменні, на пред’явника, звичайні, привілейовані).

До цінних паперів також належать:

• векселі;

• чеки;

• депозитні сертифікати (обігові і приватні);

• боргові зобов’язання державної скарбниці.

4. Структура ринку.Механізм регулювання ринку

Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків.

Конституючими факторами ринку є попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

П опит – це ринкова потреба в товарах, яка обумовлена суб’єктивними бажаннями споживача та його платоспроможністю, що має вираз у грошовій формі. Закон попиту наголошує: при інших рівних умовах ціна товару і величина попиту на нього мають зворотну (негативну) залежність. Графічно зазначена залежність виглядає як спадна крива.

Рис. 2.1 Крива попиту

До головних факторів попиту відносять такі:

• рівень цін на даний товар;

• рівень цін на супутні товари, які заміняють або доповнюють даний;

• рівень грошових доходів;

• кількість споживачів на ринку;

• уподобання, смаки й переваги споживачів;

• державне регулювання, наприклад, податки або субсидії;

- природно-кліматичні умови.

Суть закону попиту полягає в тому, що зниження цін на товари і послуги призводить до підвищення попиту на них, а при рості цін попит зменшується. Реакція попиту на зміну ціни визначає еластичність попиту. Еластичним він буває, коли розмір попиту змінюється на більший процент, ніж ціна; нееластичним — коли платоспроможна потреба покупців не реагує на зміну цін. Крім ціни, на динаміку попиту впливають такі нецінові фактори: зміна смаків та уподобань споживачів, зміна числа покупців, зміна доходів споживачів та їх очікувань щодо цін і доходів та ін.

П ропозиція – обсяг продукції, що постачається на ринок для продажу. Закон пропозиції наголошує: при інших рівних умовах ціна і пропозиція товару мають пряму (позитивну) залежність. Графічно це має вигляд висхідної кривої.

Рис. 2.2 Крива пропозиції

До основних факторів пропозиції включають наступні:

• рівень цін на даний товар;

• рівень цін на чинники виробництва;

• якісні характеристики виробничих чинників;

• мода, традиції та інші суб’єктивні моменти;

• природно-кліматичні та географічні особливості;

• кількість виробників(продавців) на ринку;

• вплив держави на виробничу діяльність (податки, субсидії, пільги).

Сутність закону пропозиції полягає в тому, що підвищення цін за інших рівних умов збільшує пропозицію товарів. Вища ціна призводить до зростання норми прибутку, що створює сприятливі умови для розвитку і вдосконалення виробництва. Зниження цін діє в зворотному напрямі — веде до зменшення пропозиції. Пропозиція еластична, коли вона змінюється більшою мірою, ніж ціна. Пропозиція нееластична, якщо ступінь її зміни (в процентах) менше за рівень зміни ціни. До нецінових факторів, що впливають на динаміку пропозиції, належать зміни: цін на ресурси; податків і субсидій; цін на інші товари; числа виробників; структури пропозиції.

Еластичність попиту – це відносна (відсоткова) зміна його величини при зміні іншого чинника ( власної ціни, ціни супутнього товару, доходу) на одиницю (один відсоток).

Еластичність пропозиції – це відносна (відсоткова) зміна її величини при зміні іншого чинника, насамперед, власної ціни товару, на один відсоток.

Між попитом і пропозицією існує складна взаємозалежність, яка у підсумку описується категорією кон’юнктура ринку, тобто певна комбінація величин пропозиції та попиту в трьох якісних формах: ринкової рівноваги, дефіциту і перевиробництві.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру. При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації:

1. Попит перевищує пропозицію. Причини: ріст грошових при­бутків, виробництво непотрібної продукції, штучне зниження цін. Наслідки: криза недовиробництва, ріст цін, спекуляція. Вихід: стримування зростання доходів, збільшення виробництва, підвищення цін на дефіцит.

В даному разі на ринку виникає надлишок продукції, бо її більше, ніж покупці можуть купити (Q₂ > Q₁). Ціна товару починає знижуватись, відповідно знижується пропозиція товару, а попит зростає. Ситуація на ринку прямує до точки рівноваги А з ціною Р₃ і кількістю Q₃.

2. Пропозиція перевищує попит. Причини: зайве виробництво, штучне підвищення цін, невисока якість товарів, дефіцит грошей та ін. Наслідки: затоварення (криза надвиробництва). Вихід: зниження цін.

В даному випадку на ринку виникає дефіцит продукції, бо її кількість менша, ніж кількість, яку хочуть купити покупці (Q₁ < Q₂). Ціна товару починає збільшуватись відповідно збільшується і пропозиція, а попит зменшується. Ситуація прямує до точки рівноваги А з ціною Р₃ і кількістю Q₃.

3. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробниц­тво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Попит дорівнює пропозиції

Ринкова рівновага - рівність величин зазначених параметрів.

Рис. 2.3 Ринкова рівновага

У цьому випадку кількість продукції, яку продавці готові продати і кількість продукції, які покупці здатні купити, – рівні. На ринку не існує ні надлишку, ні дефіциту.

Перевищення попиту над пропозицією має назву дефіциту, а перевага пропозиції над попитом є перевиробництвом.

Якщо в одній системі координат побудувати обидві лінії, ми отримуємо ринкову рівновагу в точці перетину з визначенням рівноважної ціни й рівноважного обсягу.

Ціна – грошовий вираз вартості. Проте ціна є грошовим виразом вартості, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються іншими причинами. Тому ціна – це грошова сума, яку сплачують чи одержують за конкретний товар.

А. Вартісні фактори:

1. Величина вартості.

2. Продуктивність.

3. Інтенсивність.

4. Складність праці.

Б. Фактори співвідношення попиту і пропозиції

В. Психологічні фактори.

Г. Державне регулювання.

На ринку розрізняють ціну попиту, ціну пропозиції і рівноважну ціну.

Ціна попиту – це гранично-максимальна ціна, яку покупці згідні платити за товар.

Ціна пропозиції – це гранично-мінімальна ціна, за яку продавці згідні продати свій товар.

Ринкова рівновага може бути стійкою або нестійкою з коливанням цін чи величин попиту і пропозиції. Під час дефіциту виникає тенденція до підвищення цін, а при перевиробництві – до їх зниження, що врешті решт встановлює рівноважні показники.

На практиці використовують різні методи формування цін. Найбільш поширеним є метод “витрати плюс”, коли до величини витрат додають певний відсоток планового прибутку. Крім того, існують методи залучення показника цінової еластичності попиту, коли визначають діапазон коливання цін залежно від змін обсягу виробництва. Метод експертних оцінок застосовують для цінової політики на непередбаченому ринку. Основними видами ринкових цін є базові, номінальні (довідкові, біржові котирування), фактурні, виробничі, оптові, роздрібні, вільні ринкові, монопольні, світові та ін.Треба відзначити специфічні назви цін: курси валют і цінних паперів, тарифи на послуги, ціни чинників виробництва (зарплата, процент, рента).

Конкуренція (to concurred – зіштовхуватись) – економічна боротьба, суперництво між суб’єктами ринкового господарювання за ліпші умови виробництва, купівлі та продажу товарів і послуг. Конкуренція – економічна боротьба між відособленими виробниками продукції, робіт, послуг за задоволення своїх інтересів, що пов’язані з продажем, виконанням робіт, послуг одним і тим самим споживачам.

ЛЕКЦІЯ 7 . ЧИСТИЙ КАПІТАЛІЗМ. КРУГООБІГ ДОХОДІВ ТА РЕСУРСІВ

1. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

2. ІНШІ ОЗНАКИ ВЛАСТИВІ ІНШИМ ЕКОНОМІЧНИМ СИСТЕМАМ

3. МОДЕЛЬ КРУГООБІГУ ДОХОДІВ ТАРЕСУРСІВ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Кэмбелл Р. Макконелл , Стенли Л. Брю Экономикс : принципы, проблемы и политика. Пер. с анг. 11-го изд. К. ХаГар, 2000. – 51-61с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОБОТИ

1. ПОЯСНІСТЬ ЯКИМ ЧИНОМ РИНКОВА СИСТЕМА СЛУГУЄ ЗАСОБОМ ОБМІНУ ІНФОРМАЦІЄЮ ПРО РІШЕННЯ ПО ПРОЗПОДІЛУ РЕСУРСІВ

2. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

3. ПОЯСНІТЬ ПРОЦЕС ФУНКЦІОНУВАННЯ ЧИСТОГО НА ПРИКЛАДІ МОДЕЛІ КРУГООБІГУ РЕСУРСІВ, ПРОДЖУКТІВ ТА ДОХОДІВ

1. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

Капіталістичний лад охоплює наступні інститути й принципи:

1)ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ

В умовах капіталістичної системи матеріальні ресурси становлять власність приватних осіб і приватних інститутів, а не держава. Приватна власність, поряд з волею укладати зобов'язуючих партнерів юридичні контракти, дозволяє приватним особам або підприємствам за своїм розсудом здобувати, контролювати, застосовувати й реалізувати матеріальні ресурси. Інститут приватної власності підтримується протягом століть правом заповіту, тобто правом власника власності призначати спадкоємця цієї власності після своєї смерті.

Нема чого й говорити, що існують широкі юридичні обмеження цього права приватної власності. Наприклад, використання яких-небудь ресурсів для виробництва наркотиків заборонено законом. Існує також і державна власність. Навіть при чистому капіталізмі зізнається той факт, що для забезпечення ефективного використання ресурсів важливу роль може зіграти державна власність на деякі "природні монополії".

2) СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦТВА Й ВИБОРУ

Тісний зв'язок із приватною власністю має свобода підприємництва й вибору. Капіталізм покладає на тридцятилітні його економічні одиниці відповідальність за вибір певних рішень, які враховуються й стають економічно ефективними за допомогою вільних ринків.

Свобода підприємництва означає, що при чистому капіталізмі приватні підприємства вправі здобувати економічні ресурси, організовувати процес виробництва яз цих ресурсів товару або послуги по власному виборі й продавати цей товар або послугу на ринках на вибір самої фірми. Ніякі штучні перешкоди або обмеження, установлювані державою або іншими виробниками, не заважають підприємцям вирішувати вступити в яку-небудь конкретну галузь або вийти з її.

Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використовувати або реалізувати ці ресурси за с воїм розсуду. Вона означає також, що працівники вправі зайнятися будь-яким видом праці, на який вони здатні. Нарешті, вона означає, що споживачі вільні в межах своїх грошових доходів купувати товари й послуги в такому наборі, що вони вважають найбільш підходящим для задоволення своїх потреб. Свобода споживчого вибору виявляється самої широкої із цих воль. Споживач займає в капіталістичній економіці особливе стратегічне положення; у певному змісті споживач має суверенітет. Межі волі вибору постачальників людських і матеріальних ресурсів обумовлюються споживчим вибором. В остаточному підсумку споживач вирішує, що повинна провадити економіка, а у встановлених тим самим рамках постачальники ресурсів можуть робити свій вільний вибір. Таким чином, у дійсності постачальники ресурсів і підприємства зовсім не "вільні" провадити товари й послуги, яких споживачі не бажають.

Крім того, у реалізації всіх цих форм вільного вибору існують досить широкі юридичні обмеження.

3) РОЛЬ ОСОБИСТОГО ІНТЕРЕСУ

Оскільки капіталізм являє собою індивідуалістичну систему, не дивно, що головна рушійна сила такої економіки бачиться в стимулюванні особистого інтересу; кожна економічна одиниця прагне робити те, що вигідніше їй самої. От чому підприємці ставлять своєю метою максимізацію прибутків своїх фірм або — як варіант — мінімізацію своїх збитків. А власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються одержати можливо більше високі ціни при продажі або здачі в оренду цих ресурсів. За дану кількість і тягар затрачуваного ними праці постачальники живої робочої сили також прагнуть одержати можливо більший дохід. У свою чергу й споживачі, купуючи певний продукт, намагаються придбати його по найнижчій ціні. Коротше кажучи, капіталізм припускає, що особистий інтерес формує фундаментальний образ дій різних економічних одиниць, коли вони реалізують свій вільний вибір. Мотив особистого інтересу надає напрямок і впорядкованість функціонуванню економіки, що без такого інтересу виявилася б надзвичайно хаотичною.

Варто помітити, що дотримання особистого економічного інтересу не слід змішувати з егоїзмом. Акціонер, що одержує дивіденди від корпорації, може внести частину їх на будівництво Латиноамериканської магістралі або заповісти в спадщину онукам. У свою чергу місцевий церковний діяч може прискіпливо зіставляти ціни і якість різних зразків при покупці нових меблів для церкви.

4) КОНКУРЕНЦІЯ

Воля вибору, що реалізується у формі прагнення кожного одержувати для себе особисто грошовий дохід, є основою для конкуренції, або економічного змагання, як корінної властивості капіталізму. Конкуренція, як вона представляється економістам, означає наступне:

1. Наявність на ринку великого числа незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного продукту або ресурсу.

2. Волю для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках або залишати їх.

Спробуємо коротко розглянути ці два взаємозалежних аспекти конкуренції.

Велика кількість учасників ринкових угод. Сутність конкуренції укладається в широкому розосередженні економічної влади усередині тридцятимільйонну економіку двох головних сукупностей - підприємств і домогосподарств. Коли на конкретному ринку перебуває велика кількість покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може пред'явити попит або пропозиція на таку кількість продукту, якого було б досить, щоб помітно вплинути на його ціну. Розглянемо цю тезу з боку продажів, або пропозиції, на товарному ринку.

Всі ми з вами зауважували, що, коли продукту виявляється незвичайно мало, ціна на нього підвищується. Наприклад, мороз не по сезоні у Флориді може серйозно скоротити врожай цитрусових і різко підвищити ціну на апельсини. Точно так само, якщо одиничний виробник або діюча воєдино маленька група виробників здатні якимсь образом регулювати або обмежувати загальний обсяг пропозиції продукту, тоді ціна може бути підвищена до вигоди продавця. Регулюючи пропозицію, виробник здатний у власних інтересах маніпулювати ринком. Однак сутність конкуренції укладається в тім, що на ринку є така велика кількість продавців, при якому кожний з них, забезпечуючи майже мізерну частку загального обсягу пропозиції, практично не в змозі впливати на пропозицію, а отже, і на ціну продукту.

Тут важливо наступне положення: широке розсіювання економічної влади, що становить основу конкуренції, регулює використання цієї влади й обмежує можливості зловживання нею. Економічне змагання перешкоджає економічним одиницям заподіювати один одному руйнівний збиток, коли вони намагаються збільшувати свою особисту вигоду. Конкуренція встановлює межі для реалізації покупцями й продавцями їхнього особистого інтересу. Конкуренція являє собою основну регулюючу чинність при капіталізмі.

Вступ у галузь і вихід з її. Конкуренція припускає також, що виробникові дуже просто вступити в якусь конкретну галузь або покинути її; не існує штучних юридичних або інституціональних перешкод, що не допускає розширення або скорочення окремих галузей. Цей аспект конкуренції обумовлює гнучкість, що життєво важлива для того, щоб економіка із часом, зберігала свою ефективність. Воля вступу в галузь необхідна, щоб економіка могла належним чином адаптуватися до змін смаків споживачів, технології або пропозиції ресурсів. Ця тема буде докладно розглянута в главі 5.

5) РИНКИ Й ЦІНИ

Основним координуючим механізмом капіталістичної економіки служить ринкова система, або система ціноутворення. Капіталізм — це ринкова економіка. Рішення, прийняті покупцями й продавцями, реалізуються через систему ринків. Справді, по визначенню ринок - це просто механізм або пристосування, що здійснює контакт між покупцями, або пред'явниками попиту, і продавцями, або постачальниками товару або послуги. Ресторани "Макдональд", автозаправні станції, бакалейно-гастрономічні супермаркети, аукціон творів мистецтва "Сотби" - все це лише деякі з незліченної безлічі прикладів. Переваги продавців і покупців ураховуються цими агентами пропозиції та попиту на багатьох ринках, а результат їхніх рішень утворить систему цін на продукти й ресурси. Ці ціни служать орієнтирами, керуючись якими власники ресурсів, підприємці й споживачі роблять і коректують свій вільний вибір, що забезпечує особистий інтерес. Так само як конкуренція служить регулюючим механізмом, система ринків і цін відіграє роль основної організуючої чинності. Ринкова система являє собою багатоскладову систему зв'язків, за допомогою якої незліченні індивідуальні, вільно обрані рішення враховуються, підсумуються й взаємно врівноважуються. Ті, хто треба диктату ринкової системи, винагороджуються, а тих, хто його ігнорує, система карає. Через ці системи зв'язків капіталістичне суспільство виносить свої рішення про те, що економіка повинна провадити, як ефективно організувати виробництво і як варто розподіляти плоди продуктивної праці між економічними одиницями.

Ринкова система служить не тільки механізмом, за допомогою якого суспільство виносить рішення щодо того, як розподіляти свої ресурси й вироблену з них продукцію, але саме з її допомогою ці рішення здійснюються на ділі. Тут, однак, необхідно зробити застереження. Економічні системи, що базуються на ідеологіях соціалізму й комунізму, також залежать від ринкових систем, але не в такому ступені й не через такий механізм, як чистий капіталізм. Соціалістичні й комуністичні господарства використовують ринки й ціни головним чином для здійснення рішень, повністю або частково прийнятих центральним плановим органом. При капіталізмі ринкова система функціонує одночасно як механізм обліку незліченних рішень вільних індивідів і підприємств і як механізм для практичного виконання цих рішень.

6) ОБМЕЖЕНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ

Вважається, що конкурентна капіталістична економіка сприяє високому ступеню ефективності використання або розподіли своїх ресурсів. От чому передбачається, що немає скільки-небудь реального нестатку у втручанні держави у функціонування такої економіки, за винятком відзначеної вище ролі держави у встановленні самих загальних юридичних обмежень для здійснення індивідуального вибору рішень і використання приватної власності. Концепція чистого капіталізму в якості саморегулюючої й економіки, що самокоректується, виключає скільки-небудь значну економічну роль держави. Однак, як ми побачимо р яд обмежень і потенційно небажаних наслідків, пов'язаних з капіталізмом і ринковою системою, привели до того, що держава стала відігравати активну роль в економіці.