
- •46. Місцеві органічні добрива, їх види, значення та застосування в зональних системах землеробства.
- •47. Основні принципи складання сівозмін
- •48.Вимоги до обробітку грунту в лісостеповій зоні україни
- •49.Застосування комбінованих агрегатів для обробітку грунту в зонах україни
- •50.Використання біологічного азоту в адаптивному землеробстві
- •51. Основні види ерозії і методи боротьби з її проявами
- •52. Види альтернативного землеробства, розвиток біологічного землеробства в україні
- •53. Еколого-економічне застосування добрив у землеробстві
- •54. Біологічний захист рослин.
- •55.Принципи та задачі ведення альтернативного землеробства.
- •56. Основні задачі та вимоги до вирощування екологічно-чистої продукції.
- •57. Забруднення грунтів хімічними елементами та важкими металами.
- •58. Система ведення біологічного землеробства в зонах України.
- •59. Агрономічні основи сівозміни.
- •60. Захист рослин за порогом шкодочинності.
- •61. Боротьба зі шкідниками та бур’янами в адаптивному землеробстві.
- •62. Охорона земель України від забруднення.
- •63. Застосування добрив в альтернативному землеробстві.
- •65. Мінімалізація обробітку грунту
- •66. Значення добору адаптованих сортів і гібридів
- •67. Значення адаптивної азотфіксації у живленні рослин
- •68. Система захисту рослин в адаптивному землеробстві, побудована на чергуванні культур.
68. Система захисту рослин в адаптивному землеробстві, побудована на чергуванні культур.
Чергування культур зменшує можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці - зараження іржею, картоплі - фітофторою, нематодою тощо.
Заселені шкідниками й заражені збудниками хвороб рослинні рештки, що залишаються в ґрунті та на його поверхні після збирання культури, є одним із основних джерел поширення шкідників і хвороб у майбутньому році. Установлення оптимальної концентрації культур у сівозміні та вибір кращих попередників забезпечують не тільки високу врожайність, а й обмежують нагромадження шкідливих організмів. Тому при встановленні оптимальної концентрації кожної культури в сівозміні треба виходити з плану виробництва продукції та враховувати біологічні особливості культури, ґрунтово-кліматичні умови, а також ступінь ураження рослин патогенами.
Виходячи з цих вимог, наукові установи встановили оптимальне насичення сівозмін різними культурами. Наприклад, для районів достатнього зволоження, оптимальна концентрація зернових і зернобобових у десятипільній сівозміні може досягати 70, а озимої пшениці - 40%. У районах недостатнього зволоження (Степ та південна частина Лісостепу), за даними Інституту зернового господарства УААН, насичення зерновими не повинно перевищувати 60-65%, а в районах нестійкого зволоження - 60-70%. При порушенні цих вимог доводиться розміщувати культури не після кращих попередників і сіяти їх повторно на одному й тому самому полі. За цих умов, як правило, різко погіршується фітосанітарний стан в агроценозі.