46. Місцеві органічні добрива, їх види, значення та застосування в зональних системах землеробства.

Органічні добрива - це різною мірою розкладання органічні сполуки рослинного, тваринного, промислового та побутового походження.

Місцеві органічні добрива – це добрива, що одержують на місцях їх використання, в самих господарствах або біля них.

Види місцевих органічних добрив: гній, гнойова рідина, торф, фекалії, пташиний послід, компости, сапропель, різні господарські відходи, відходи міст, зелене добриво і т. д. Всі ці речовини називаються місцевими добривами, так як господарства як правило, не завозить їх (за винятком органічно відходів міст), а накопичують (гній, гнойова жижа, фекалії, пташиний послід), або ж вирощують (зелене добриво) на місці, тобто в самому господарстві.

Пташиний послід відноситься до числа дуже цінних органічних добрив. Це повне швидкодіюче місцеве добриво, що містить у своєму складі N — 0,5—1,6%, Р₂0₅ — 0,5—1,5%; К₂0 — 0,6-0,9 %. 

Гноївка. Швидкодіюче органічне добриво, що містить: N — 0,20, Р205 — 0,05, К20 — 0,40 %. 

Сапропель — донні відкладення прісноводних водойм. Вміст N — 0,6—4,6%, Р₂0₅ — 0,17—0,30% і К₂0 — 0,20—0,30 % (залежно від родовища).  

Торф. Залежно від виду і типу рослинності, з якої він утворився, торф містить: N — від 0,8 до 3,3%, Р₂0₅ — 0,06-0,50 %, К20 — 0,10—0,15 %. 

Компост містить: N — від 0,3 до 3 %, Р205 — 0,2—1,2 %, К20 — 0,1—1,5 % залежно від компонентів, з яких вони складаються

Фекалії. міститься: N — 1,0—1,1%, Р205 — 0,26%, К20 — 0,22 %. 

Через великий відсоток вологи органічні добрива не перевозять на великі відстані, а застосовують на місці отримання. Центральне місце в системі удобрення господарства повинен займати план накопичення і зберігання гною, гноївки, торфу, пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив.

Зональні системи землеробства — системи землеробства, які враховують ґрунтово-кліматичні умови, передбачають ефективне використання усіх без винятку сільськогосподарських угідь. При правильному використанні добрива позитивно впливають на ріст, розвиток рослин і в кінцевому підсумку на урожай і якість продукції, тому необхідно вносити лише рекомендовані дози добрив попередньо зробивши аналіз грантів.

47. Основні принципи складання сівозмін

Існують такі принципи побудови сівозмін:

1.Принцип адаптивності. Передбачає відповідність культур, що обробляються в сівозміні, місцевим грунтово-кліматичних умов і перспективній структурі посівних площ конкретного господарства.

2.Принцип періодичності. Передбачає необхідність дотримання часу повернення однієї і тієї ж культури на колишнє місце обробітку.

3.Принцип плодозміни: передбачає щорічну зміну культур з різних господарсько-біологічних груп. Повною мірою цей принцип реалізується при структурі посівних площ, в якій зернові займають 50%, просапні - 25, багаторічні трави - 25%.

4.Принцип сумісності ті самосумісності: передбачає розміщення культур по попередниках з однієї і тієї ж господарсько-біологічної групи або обробітку повторної культури. Наприклад, попередником ярих зернових можуть бути озимі та ярі інших видів, картоплю можна вирощувати на одному місці 2 роки поспіль (повторні посіви).

5.Принцип спеціалізації вказує на можливість насичення сівозміни до науково обґрунтованого рівня однією або декількома культурами з близькою біологією і технологією обробітку. Реалізується для побудови спеціалізованих зернових, бурякових, лляних, картопляних та інших сівозмін.

6.Принцип ущільненості посівів Передбачає включення в сівозміну проміжних культур з метою збільшення коефіцієнта використання ріллі.

7.Принцип економічної та біологічної доцільності передбачає введення в сівозміну чистого або зайнятого пару, вивідного поля, враховує вибір найбільш оптимального терміну використання багаторічних трав і т. д.