Орнітоз

Орнітоз (пситакоз, папугова хвороба) - це інфекційна, природно-вогнищева хвороба птахів і ссавців, у т.ч. людини, що характеризується атиповою пневмонією, ентеритом, фібринозним перитонітом, енцефалі¬том.

Історична довідка. Вперше захворювання описане в 1874 р. німецьким ученим Юргенсоном. У 1879 р. Ріттер (Швейцарія) встановив зв'язок захворюваності людей із хворобою папуг, завезених із Південної Америки. З 1895 р., за пропозицією французького вченого Моранжа, хворобу називають пситакоз (від лат. пситакус - папуга).

Орнітоз зареєстровано в більшості країн Європи, Південної і Північної Америки, Азії тощо. Економічні збитки в птахівництві від хвороби незначні. Проте існує небезпека зараження людей від хворих птахів.

Збудник. Патогенні для птахів штами мають гемаглютинуючий антиген. Польові штами, виділені від птахів у первинних вогнищах, як правило, маловірулентні (високовірулентні штами виділяються рідко).

Збудник орнітозу добре розмножується в культурах тканин (первинно трипсинованих курячих фібробластах і перещеплюваних культурах клітин нирки великої рогатої худоби, Hela, Hep тощо) і в 5-7-денних курячих ембріонах при зараженні в жовтковий мішок. Збудник орнітозу не спричиняє в культурі клітин специфічної цитопатичної дії. Після 3-4 діб культивування його виявляють за цитоплазматичними включеннями, що розвиваються.

Збудник орнітозу стійкий у довкіллі. У воді вони зберігаються від 7 до 17 днів, у м'ясі хворої птиці - 34 дні, при нагріванні до 80°С гинуть через ЗО хв, при заморожуванні - через рік, а у висушеному матеріалі -через кілька років. Збудник чутливий до ефіру, гліцерину, ультрафіолетових променів, сульфаніламідів, антибіотиків, 0,1%-ного розчину формальдегіду, 0,5%-ний розчин фенолу інактивує його за 24-36 год. Розчин 2%-ного їдкого натрію або 3%-ного хлорного вапна швидко вбиває мікроорганізм.

Епізоотологія. Орнітоз - зоонозна інфекція, що характеризується наявністю природних та вторинних антропургічних вогнищ. До збудника чутливі качки, індики, гуси, кури, фазани, голуби, білі чаплі, чайки, канарки та папуги. Орнітозом хворіють люди, які можуть заразитися хламідіозом при контакті, догляді за хворою птицею та під час її забою,а також при проведенні лабораторних досліджень. У людей хламідії пташиних штамів викликають пневмонії і можуть навіть спричинити смерть. Збудники хламідіозів птиці належать до 2-ої групи патогенності для людини. Лабораторні дослідження дозволяється проводити лише у тих лабораторіях, які мають дозвіл на таку роботу.

Основним резервуаром інфекції у природі є дика та домашня птиця. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця (носії). Нині нараховують понад 140 видів птахів, у яких виявлено зараженість орнітозом. Більшість із птахів цих видів здатні поширювати збудник на великі відстані. Хламідії виділяються у довкілля з послідом, носовим секретом, слиною. Збудник також розповсюджується через інфіковані корми, питну воду та інвентар. Збудник інфекції передається вертикальним шляхом.

Практично птахи всіх видів сприйнятливі до орнітозу. Вважають, що дикі та свійські птахи є джерелом тяжких форм орнітозу, а папуги - порівняно легких.

В епідеміології та епізоотології орнітозу велике значення мають види птахів, у яких інфекція перебігає у латентній і хронічній формах. До таких видів, крім хвилястих папуг, належать водоплавні, а також кури і голуби. Пташенята та нестатевозрілі особини найчутливіші до збудника і гинуть від орнітозу в 30-70% випадків.

Огійкість осередків орнітозу пояснюється механізмом збереження і поширення збудника: більшість птахів, які хворіли на орнітоз, залишаються латентно інфікованими. При цьому збудник локалізується в печінці та селезінці. У гніздах від інфікованих самок заражаються пташенята, які надалі в загальній зграї інфікують здорових особин. У момент яйцекладки, а також при неповноцінній годівлі, переохолодженні, тривалих перельотах на фоні зниження загальної резистентності латентна інфекція може переходити в явну. В цілому орнітоз у птахів - кишкова інфекція, хоча збудник передається не лише аліментарним, але й аерогенним шляхом.

У передачі збудника орнітозу суттєва роль належить ектопаразитам птахів. У кліщів неодноразово виділяли збудник орнітозу. В організмі кліщів здійснюється трансфазова передача збудника інфекції. Відомо, що у пташенят, на яких вони паразитували, розвивалась орнітозна інфекція.

Великі географічні простори і різноманітність кліматогеографічних зон визначають можливість широкого контакту перелітних птахів і формування природних осередків. Такі осередки виявлено, зокрема, на Кавказі, Уралі, у Прибалтиці, Україні та в інших країнах і регіонах.

Досить поширені також вторинні осередки орнітозу, які формуються переважно у птахівничих господарствах. Інфекція може заноситись угосподарства при надходженні нового поголів'я птахів, при частому відвідуванні місць вигулу і годівлі свійської птиці синантропами.

Епізоотичний процес може підтримуватись і латентно інфікованим маточним поголів'ям, яке зовнішньо здається здоровим. Буває, що при забої клінічно здорового поголів'я качок та індичок виділяють збудник орнітозу.

Патогенез. Збудник проникає в організм тварин через слизові оболонки носоглотки та травного каналу. Інфекційний процес поширюється на всі системи організму. Про це свідчить порівняно швидка поява збудника в крові, паренхіматозних органах, а також загальна імунологічна перебудова організму. У крові стало виявляють збудник з 1-го по 8-й день захворювання, а фіксація його в органах та тканинах розглядається як захисна реакція, що перешкоджає переходу інфекції з локалізованої форми в генералізовану.

Збудник орнітозу проникає у кровоносне русло і внаслідок своєї епі-теліотропності уражує клітини мозкових оболонок, бронхів, легень, нирок і ретикуло-ендотеліальної системи. Це призводить до порушення клітинного метаболізму, інтоксикації та алергічної перебудови. Одним із головних механізмів впливу збудника орнітозу на організм є порушення клітинного метаболізму і його токсична дія. Токсини, зокрема, зумовлюють розвиток в органах деструктивних і некротичних процесів.

Організм звільняється від збудника різними шляхами. Поряд з фіксацією збудника в різних органах, значна частина його виводиться з мокротою та екскрементами. Вирішальна роль у цьому належить імунній системі. Імунобіологічна перебудова організму може сприяти остаточному звільненню організму від збудника.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 7-10, інколи - 20 днів. Перебіг хвороби гострий або хронічний, можлива латентна інфекція. При гострому перебігу, який здебільшого зустрічається у 2—14-тижневих голубів, пташенята стають млявими і погано опереними, розвивається пронос. Захворювання триває 3-5 днів і закінчується летально у 14-21-денному віці. У більш дорослих голубів хвороба характеризується одно- або двобічним кон'юнктивітом із сильною сльозотечею, світлобоязню, почервонінням кон'юнктиви. Інколи повіки зовсім склеюються серозними виділеннями. У хворих спостерігають нежить, спочатку серозний, а потім гнійний. У цьому випадку крила носа набувають брудно-сірого забарвлення. Голуби чхають і труться головою об крила. Нерідко розвивається профузний пронос, паралічі ніг і крил без видимого ураження суглобів. Майже всі хворі голуби видужують, більшість зних стають носіями збудника. Часто відмічаються респіраторні розлади, хрипи, утруднене дихання. Інколи гострий перебіг орнітозу переходить у хронічний. Одним із показників латентної інфекції вважають велику смертність пташенят віком 15-25 днів з ураженням повітроносних мішків. Захворювання індичок зареєстроване лише в США. Клінічні ознаки у дорослих птахів незгладжені. Хода стає нетвердою, спостерігаються парези кінцівок, схуднення, зниження несучості, у деяких випадках виникає пронос, інколи з домішкою крові. У дорослих курей, качок і гусей орнітоз перебігає латентно. У каченят затримується ріст, з'являється слабкість, невпевнена хода, пронос, настає виснаження. Розвиваються риніт, чхання, утруднене дихання, кон'юнктивіт, парези та паралічі крил, ніг. Частіше хворіють каченята віком 3-30 днів. Хвороба може продовжуватись 20-60 днів.

У папугових орнітоз проявляється як гостра або латентна інфекція. Гострий перебіг хвороби спостерігають, головним чином, у молодняку; у дорослих хвороба проявляється латентно. Спочатку знижується апетит, розвивається сонливість, підвищується температура тіла; потім з'являється пронос, слабкість ніг, паралічі. Захворювання триває 1-2 тижні. Більшість хворих пташенят гине. Решта видужують і стають носіями збудника. Свині, вівці, кози, телята чутливі до збудника орнітозу при внутрішньомозковому та внутрішньотрахеальному зараженні. У тварин спостерігається гіпертермія, погіршується апетит, з'являється в'ялість, потім ознаки пневмонії та ентериту. Тварини видужують на 5-8-й день після зараження. У телят із ураженням мозку розвиваються ознаки енцефаліту, іноді вони гинуть.

Патолого-анатомічні зміни. При гострому перебігу орнітозу у 2-14-тижневих голубів, індиченят і каченят виявляють помутніння слизових оболонок повітроносних мішків, відкладання на них фібрину або накопичення ексудату, запалення перикарда. Селезінка збільшена, темно-червоного кольору; у голубів і папуг інколи спостерігають розрив капсули селезінки і крововиливи в черевну порожнину. У деяких птахів збільшена підшлункова залоза, по краях якої є вогнища некрозу. На слизовій оболонці кишечнику голубів виявляють крововиливи і дрібні некротичні вогнища, у індичок і голубів - набряк легень або дифузну пневмонію. При хронічному перебігу хвороби зміни в органах малопомітні, лише у папуг виявляють збільшену селезінку. Гістологічні зміни знаходять головним чином у печінці, селезінці і кишечнику. Тканина селезінки дуже інфільтрована, містить гемосидерин і тільця-включення; в ній виявляють вакуолізацію і некроз клітин, у купферовських клітинах -тільця-включення. В міокарді спостері-гають дегенерацію м'язових волокон. Ураження кишечнику має характер десквамаційного катарального ентериту.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін та лабораторних досліджень.

Лабораторні дослідження на орнітоз птиці включають: виявлення специфічних антитіл у сироватках крові хворої птиці в РЗК (реакція зв'язування комплементу), ІФА (імуноферментний аналіз), РЗГА (реакція затримки гемаглютинації), РИГА (реакція непрямої гемаглютинації); виявлення збудника або антигенів в патологічному матеріалі методом світлової або люмінесцентної мікроскопії; виділення збудника на курячих ембріонах або лабораторних тваринах з наступною їх ідентифікацією; виявлення ДНК у патологічному матеріалі методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

У лабораторію для дослідження направляють сироватку крові, патологічний матеріал (біопсійні зразки з кон'юнктиви та клоаки, кал), трупи чи тушки вимушено забитої птиці або патологічний матеріал від них (шматочки печінки, селезінки, ексудат черевної порожнини). Патологічний матеріал для дослідження необхідно відбирати у кількості не менше 3-х зразків від однієї і тої самої особини протягом 5 діб тому, що збудник у інфікованої птиці виділяється непостійно. Сироватку крові для серологічного дослідження беруть на 5-12-й день захворювання і направляють в лабораторію в об'ємі 1-2 мл. Сироватку зберігають при температурі мінус 18-20°С. Парні сироватки досліджують одночасно. Патологічний матеріал беруть тільки одноразовими або стерильними інструментами в одноразові пластикові пробірки з кришками або стерильні пробірки (флакони) з гумовими корками, пакують в окремі пакети з номерами або написами і доставляють у лабораторію у ємності з льодом протягом 24-х год. Зберігати матеріал можна не більше 7 днів при температурі плюс 4°С та 10-12 міс. при температурі мінус 18-20°С. Трупи птиці загортають у декілька шарів марлі чи тканини, змоченої 5%-ним розчином хлораміну, поміщають у тару, опечатують і в той самий день (не пізніше 24 год після взяття) доставляють у лабораторію в спеціальному продезінфікованому та опломбованому контейнері з дотриманням заходів, що виключають розповсюдження збудника.

Діагноз вважається встановленим при наявності клінічних ознак захворювання, характерних патолого-анатомічних змін, за наступних умов: при виділенні хламідій з патматеріалу на курячих ембріонах або на культурі клітин, або на білих мишах з підтвердженням методом МФА (метод флуоресціюючих антитіл) або ІФА чи ПЛР; при серологічному дослідженні парних сироваток крові в разі отримання позитивної сероконверсії (збільшення титрів у 4 рази) та збільшення кількості реагуючої птиці; при позитивних результатах мікроскопічного дослідження патматеріалу методом світлової мікроскопії та МФА; виявлення антигену збудника методом ІФА з патматеріалу; виявлення ДНК збудника методами ПЛР.

Диференційна діагностика. При постановці діагнозу на орнітоз необхідно виключити сальмонельоз. Сальмонела легко виявляється при посівах на звичайні живильні середовища. Однак вона може бути присутня як збудник вторинної інфекції, ось чому при постановці біопроби на птахах і мишах матеріал для зараження необхідно обробляти антибіотиками.

Грип качок виключають постановкою біологічної проби на курячих ембріонах. При зараженні 10-12-денних ембріонів через 72 год навколоплідна рідина останніх аглютинує еритроцити курей в розведеннях 1:160, 1:320 і більше, чого не буває за орнітозу.

У курчат та індичок необхідно диференціювати мікоплазмоз, який клінічно нагадує орнітоз. Здійснюють посіви на середовища, специфічні для мікоплазми (Едварда, Хотінгера, Мартена тощо), і її рост підтверджує наявність мікоплазмозу. Можливі також випадки змішаної інфекції.

Лікування. Специфічна терапія орнітозу не розроблена. Хвору птицю лікувати недоцільно, тому що вона є джерелом збудника інфекції для людей та птахів.

Імунітет. У перехворілих тварин виникає нестерильний, нетривалий і слабовиражений імунітет. При орнітозі утворюються аглютиніни, ком-плементозв'язувальні та нейтралізуючі антитіла.

При природному зараженні птиці імунну відповідь (місцеву і гуморальну) на хламідійні антигени спостерігали вже на 10-14-у добу, при експериментальному - на 3-7-у добу. Незважаючи на наявність специфічних антитіл у сльозах, трахеальних змивах і сироватці, виділення хламідій відмічається у всіх первинно інфікованих та реінфікованих птахів (Van Nerom A. et al., 1998).

Профілактика і заходи боротьби. Основні заходи спрямовані на попередження захворювання людей. Голубів, що живуть на площах міст, потрібно годувати в спеціально відведених місцях. Екзотичних птахів, яких завозять у країну, слід карантину вати. При завезенні папуг у великій кількості їх необхідно досліджувати серологічно (РЗК, ІФМ) (групові проби) і при виявленні хворих знищувати всю групу.

Для профілактики захворювання птиці орнітозом керівники та спеціалісти птахогосподарств незалежно від форми власності зобов'язанісуворо виконувати заходи, передбачені Ветеринарно-санітарними правилами. При цьому необхідно організовувати захист господарства від занесення інфекції та її розповсюдження в господарстві.

У птиці що перехворіла орнітозом, розвивається нестерильний нетривалий та маловиражений імунітет. Тому засобів специфічної профілактики орнітозу не розроблено.

У господарі необхідно організувати постійні заходи щодо зни-щення гризунів- ектопаразитів і недопущення попадання дикої птиці у пташники. Осо6ливо важливо не допускати наявності голубів на території птахогосподарства.

Трупи птиці, відходи інкубації утилізують у спеціально обладнаному цеху утилізації. При цьому необхідно забезпечити повне знезараження відходів інкубації, що підлягають утилізації. Відходи утилізації дозволяється використовувати в корм тваринам усіх видів, за винятком птиці. При відсутності обладнаного цеху утилізації, трупи птиці та відходи інкубації підлягають знищенню шляхом спалювання.

На ізольованих майданчиках проводять складування посліду з наступним його знезараженням біотермічним методом.

Тару та транспорт, які використовувались для перевезення молодняку птиці, відходів інкубації, дезінфікують після кожного використання деззасобами зареєстрованими на території України згідно з інструкціями щодо їх застосування.

Працівники птахівничих підприємств повинні суворо дотримуватися санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни.

Пташник, ферму, відділення, господарство, у яких установлено захворювання орнітозом оголошують, в установленому порядку, неблагополучним і на нього накладають карантинні обмеження, при яких забороняється: переміщення птиці з неблагополучних пташників усередині господарства (відділення, ферми), вивіз інкубаційних яєць і птахів в інші господарства для комплектації стад; вивіз яєць із неблагополучних пташників у торговельну мережу; інкубація яєць із неблагополучних пташників.

У неблагополучному господарстві дозволяється ввіз у господарство інкубаційних яєць і птиці добового віку з господарств, благополучних щодо інфекційних хвороб птиці, за умови інкубації яєць в окремому інкубаторії після його санації та ізольованого вирощування отриманого молодняку.

Яйця, отримані від хворої та підозрілої у захворюванні птиці орнітозом знищують. Яйця від клінічної здорової птиці неблагополучних господарств знезаражують проварюванням (не менше 10 хв). У неблагополучному господарстві роблять перерву в інкубації та проводять санацію інкубаторію.

Птицю хвору та підозрілу у захворюванні забивають. Ветеринарно-санітарну оцінку м'яса після забою проводять згідно з Правилами передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року № 28 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 року за № 524/6812. Пух і перо знищують.

Питання про використання птиці неблагополучних пташників вирішується комісійно Державною службою ветеринарної медицини та власником господарства.

Молодняк птиці неблагополучного пташника лікують та вирощують до відповідних кондицій. При досягненні забійних кондицій їх забивають на м'ясо в забійному цеху господарства чи вивозять на м'ясопереробні підприємства. Забій птиці проводять із дотриманням правил, ветеринарно-санітарних вимог, що виключають поширення інфекції та зараження людей.

З метою прискорення ліквідації орнітозу розпорядженням головного інспектора ветеринарної медицини району за згодою керівника (власника) господарства надається дозвіл на забій усієї птиці неблагополучного пташника, відділення, ферми, господарства, не чекаючи закінчення терміну експлуатації.

Працівники птахогосподарств та забійних підприємств повинні дотримуватися Ветеринарно-санітарних правил для птахівницьких господарств і вимог до їх проектування (далі - Ветеринарно-санітарні правила), які затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 року № 53 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за № 565/5756 та Ветеринарно-санітарних правил для суб'єктів господарювання (підприємств, цехів) з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України 7 вересня 2001 року № 70 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 року за № 849/6040. Через кожні 3 години роботи, до закінчення переробки неблагополучної з орнітозу птиці, проводять вологе прибирання всього приміщення, миття підлоги та обладнання 5%-ним розчином хлораміну або 2%-ним гарячим розчином лугу з одночасним провітрюванням; екскременти птиці в місцях приймання та тимчасового утримування заливають 3%-ним розчином лугу, а потім спалюють. Використовувати його якдобриво та з іншою метою забороняється. За персоналом, який обслуговує неблагополучну щодо захворювання на орнітоз птицю, встановлюють постійний медичний нагляд з використанням клініко-епідеміологічних та серологічних методів досліджень. При встановлені захворювання на орнітоз людей на птахокомбінатах та інших птахопереробних підприємствах необхідно застосувати заходи щодо виявлення неблагополучних господарств, із яких надійшла птиця, і проводити комплекс протиепідемічних та протиепізоотичних заходів.

Після забою птиці проводять механічне очищення та ретельне миття пташників, обладнання, виробничих територій, транспорту та інших об'єктів. Дезінфікують їх розчином просвітленого хлорного вапна з 5%-ним вмістом активного хлору, 3%-ним розчином лугу, аерозольно 3%-ним розчином формаліну або іншими дезінфекційними засобами, дозволеними в Україні згідно з настановами щодо їх застосування у відповідності з Інструкцією з проведення ветеринарної дезінфекції, дезінвазії, дезінсекції та дератизації. Проводять ультрафіолетове опромінення пташників. Послід знезаражують біотермічним методом.

Обмеження з господарства, відділення, ферми, пташника знімають через ЗО днів після останнього випадку виявлення хворої або підозрілої щодо захворювання птиці та проведення заключних ветеринарно-санітарних заходів.