Морфологія і біологічні властивості

Рикетсії - велика група плеоморфних бактерій, які подібні за будовою, містять РНК і ДНК, цілий ряд інших властивостей. Основна їх відмінність від бактерій - це внутрішньоклітинний паразитизм. Розрізняють чотири основні морфологічні типи рикетсій: 1 – кокоподібна, монозернисті розміром 0,3-1 мкм; 2 – паличкоподібні, біполярні (гантелеподібні, бізернисті) розміром 1-1,5 мкм (спостерігаїоться при активному розвитку рикетсіозу); 3 -бацилярні, подовжені, тетразернисп, як правило, зігнутої форми, розміром 3-4 мкм (виділяються в початковому періоді хвороби, слабовірулентні); 4-ниткоподібні, полізернисті рикетсії розміром 10-40 мкм (їх виділення є раннім симптомом рикегсіозу).

Кокоподібні рикетсії фарбуються за Романовським-Гімза і Цілем-Нільсеном у червоний колір; паличко - і ниткоподібні - У червоно-блакитний (зерна-гранули червоні, цитоплазма між ними блакитна), за Здродовським - у червоний колір. Відмічаються також і дуже дрібні - що проходять через бактеріальні фільтри і невидимі У звичайний світловий мікроскоп форми рикетсій, які є ранньою стад, стадією внутрішньоклітинної репродукції збудника хвороби. Рикетсії нерухомі, спор і капсул не утворюють, за структурою подібні до бактерій - мають оболонку завтовшки 7-8 нм; ядрова речовина розміщена дифузно або у вигляді гранул. У цитоплазмі знаходять нуклеоїд, який має спіралеподібну аоо гра¬нулярну структуру, а також ДНК і РНК, рибосоми- Дихальна система рикетсій аналогічна прокаріотам.

Оскільки рикетсії не ростуть на штучних живильнИх середовищах, то в умовах лабораторії їх культивують в оболонці жовткового мішка курячих ембріонів, у культурах клітин або в організмі лабораторних тварин. Розмножуються рикетсії шляхом бінарного Ділення.

Стійкість. У навколишньому середовищі стійкість Рикетс,и (за винятком рикетсій Бернета) невисока. При нагріванні У вологому середовищі до 50°С більшість рикетсій гине через 5-30 хв, при 70°С - через 1 З хв. Рикетсії Бернета (збудник Ку-гарячки) стійкі до тривалого (30-90 хв) нагрівання при 60-63°С і повністю гинуть лише при кип'ятінні. Низькі температури не вбивають, а лише консервують їх.

Рикетсії Бернета, на відміну від інших видів, можуть зберігати життєдіяльність у висушених фекаліях кліщів до 48 міс, на шерсті - до 16, у глині (при 15°С) - до 2 міс. У кефірі, молоці, сирі, м'ясі вони зберігаються до 30 діб, в солоному м'ясі - до 90 діб.

Розчини фенолу (3-5%-ні), 2%-ні хлораміну і формальдегіду, 10%-ні перекису водню чи гідроокису натрію знищують рикетсії протягом 5 хв, а 1%-ний розчин хлорного вапна через 10 хв.

Рикетсії чутливі до тетрацикліну, дибіоміцину, сумамеду, синтоміцину, енрофлоксацину, левоміцетину і деяких інших антибіотиків.

Лабораторна діагностика рикетсіозів у тварин і людини грунтується на результатах мікроскопії, а також серологічних досліджень (ретроспективне); реакції мікроаглютинації, реакції зв'язування комплементу, непрямої гемаглютинації, нейтралізації, реакції дифузної преципітації в гелі, реакції імунофлуоресценції, імуноферментного методу. В усіх реакціях використовують специфічні рикетсіозні антигени. Для індикації збудника використовують Р1Ф, РІА, ІФА, ПЛР (Васильченко А.А. та ін., 1993; Тітов М.Б. та ін., 1995).

Рикетсіози це група специфічних інфекційних хвороб тварин і людини, що викликаються рикетсіями. їх спостерігають у диких ссавців (переважно гризунів) і птахів. У період рикетсіємії дрібні дикі ссавці стають джерелом збудника інфекції для бліх і кліщів, через яких рикетсіози можуть поширюватися серед тварин і людей. Із рикетсіозів найчастіше зустрічаються гідроперикардит інфекційний, Ку-гарячка, рикетсі-озний кератокон'юнктивіт тощо (Васильченко А.А. та ін., 1993; Тітов М.Б. та ін, 1995; Достоєвський П.П. та ін, 1998; Борисов Л.Б, 2002).