Загальна характеристика хламідій
Хламідіози - це група етіологічно споріднених зоонозних інфекцій, їх спричиняють патогенні облігатні внутрішньоклітинні збудники родини Chlamydiaceae.
Згідно із сучасною класифікацією відмінності між видами хламідій ґрунтуються на фенотипічних, морфологічних і екологічних характери¬стиках, запропонованих K.D. Everett: et. al. (1999) і F.R. Rugangirva et al. (1999). Автори провели секвенування геному цих збудників і за до¬помогою філогенетичного аналізу, який ґрунтувався на наявності 16S і 23S рРНК, запропонували наступну класифікацію. Порядок Chlamy-diales включає чотири родини облігатних внутрішньоклітинних бакте¬рій, які інфікують хребетних і амебоподібних: Simkaniaceae, Рага-chlamydiaceae, Waddiaceae, Chlamydiaceae. Родина Chlamydiaceae у свою чергу розподіляється на два роди: Chlamidia і Chlamydophyla. Рід Chlamidia містить: С. trachomatis (людина), С. suis (свині), С. muri-darum (хом'яки, миші). Рід Chlamydophyla містить С felis (коти), С. caviae (морські свинки), С. psittaci [(серовари: А (папуги, людина); В (довгохвості папуги, індики, качки); С (качки, індики, куріпки, людина); D (індики, чайки; хвилясті папужки, людина); Е (людина, качки, голуби, страуси); F (довгохвості папуги); М56 (ондатри, зайці); WS (корови)], С. abortus (вівці, кози, корови, коні; кролі, морські свинки, миші, свині), С. ресогит (корови, вівці, кози, коала, свині); С. pneumoniae (біовари: TWAR (людина), Koala (коала), Equine (коні).
Морфологія і біологічні особливості. Морфологія хламідій своєрідна: інфекційною формою є заокруглені елементарні тільця розміром 200-400 нм. Вони нерухомі, за Грамом фарбуються негативно, при по¬фарбуванні за Маккіавелло мають переважно червоний колір, за Рома-новським-Гімза - червоно-фіолетовий. Колір пофарбованих хламідій залежить від стадії розвитку.- Під звичайним світловим мікроскопом цитоплазматичні форми мають вигляд краплинних утворень. Елементарні тільця мають двошарову оболонку (нуклеоїд) в центрі, яку оточує світлий периферичний шар, рибосоми містять РНК і ДНК.
Хламідії переважно культивують у курячих ембріонах шляхом зараження в жовтковий мішок або в клітинних культурах: диплоїдних клітинах, курячих фібробластах, амніоні людини, нирках ембріона корови (збудник хламідійного аборту у великої рогатої худоби), тестикулах ягнят, Нер-2 (збудник хламідійного аборту овець).
Встановлено, що в культурі клітин можна отримувати 18-20 генерацій хламідій без пересівання. Використовувалися культури, які мали тривалий термін переживання - 40-45 діб. Цикл розмноження однієї генерації триває до 48 год. У ВІЕВ внаслідок таких дослідів було отримано персистентно інфіковану лінію клітин, яка є стабільним продуцентом хламідій, що накопичуються в титрі 8,5-9,0 ЕЛД5о/0,2 см3 (Караваев Ю.Д., Маркин Ю.Н., 2003).
Хламідії- це мікроорганізми, яким притаманні особливості, важливі з точки зору діагностики цих інфекцій: передусім вони, як віруси, - внутрішньоклітинні паразити, не розмножуються поза клітинами людини і тварин (табл. 2); структурно хламідії близькі до грамнегативних бактерій, містять обидва типи нуклеїнових кислот ДНК і РНК, мають цитоплазматичну мембрану і клітинну стінку. У них повністю відсутній пептидоглікановий шар, вони також, як і грамнегативні бактерії, чутливі до антибактеріальних препаратів широкого спектру дії; мають унікальний цикл розвитку; формуючи в цитоплазмі клітини включення, у процесі репродукції використовують ферментну систему клітини-господаря; не здатні до самостійного синтезу АТФ.
Основні етапи циклу розвитку:
контакт елементарного тільця з поверхнею чутливої клітини;
проникнення його у цитоплазму шляхом ендоцитозу;
перетворення ретикулярних тілець через проміжні форми в елементарні тільця нового покоління.
Елементарні тільця концентруються у вакуолях цитоплазми. У них же вони перетворюються у великі ретикулярні (сітчасті) форми до 80U-1000 нм у діаметрі. Ці форми не інфекційні, розмножуються шляхом бінарного ділення, перетворюючись у дрібні ущільнені тільця. В оДн^мУ цитоплазматичному включенні можуть знаходитися хламідії різних стадій розвитку - великі, дрібні і дуже великі заокруглені утворення (1-12 мкм) або мікроколонії, які розпадаються, звільняючи сотні елементарних тілець:
Проте, незважаючи на біологічну подібність, у хламідій і рикетсій є суттєві відмінності. Хламідії розвиваються більш інтенсивно в клітині з великим рівнем метаболізму. У хламідій не виявлені власний енергетичний метаболізм і система перенесення електронів.
Стійкість. Хламідії гинуть при нагріванні до 56°С через 5 хв, ДО 100°С - протягом 1 хв. Уф-промені вбивають хламідій протягом 3-4 хв. Різні дезінфікційні речовини: 0,1%-ний розчин формальдегіду, 0,5%-нии розчин фенолу, а також 2%-ні розчини хлораміну, лугу, спирту, ефіру, йоду, КМnO4 та кислот вбивають хламідій за 1-30 хв. У присутності білкових речовин стійкість хламідій підвищується, вони тривалий час зберігаються при мінус 70°С. Ліофільне висушування інфікованих жов¬тків з додаванням 5% сахарози - найкращий спосіб тривалого зберігання хламідій (до 3-х років).
При обробці патологічного матеріалу слід пам'ятати, що хламідії нечутливі до стрептоміцину, ристоцедину, вантоміцину, канаміцину, гентаміцину, але чутливі до антибіотиків тетрациклінового ряду (доксиниклін, морфоциклін, біоветин, дибіоміцин, окситетрациклін, тетрокси ЛА),макролідів (еритроміцин, вільпрофен, рокситроміцин), азалідів (сумамед), фторхінолонів (ципрофлоксацин, енрофлокс, байтрил, байонокс, таривід) (Бурова А.А. и др.; 1999).
Пеніцилін інгібує розвиток хламідій і сприяє утворенню L-форм.
Патогенність. У природних умовах збудники хламідіозів проявляють патогенність щодо диких та свійських птахів різних видів (понад 140) і дещо менше - щодо ссавців. Серед свійських птахів переважно хворіють качки, індики, гуси, кури і голуби. Молодняк чутливіший за дорослих птахів, які у більшості випадків видужують, але залишаються хламідіоносіями. До хламідій сприйнятлива і людина.
Для тварин найбільш небезпечні хламідії, які спричинюють масові аборти. Збитки при хламідіозах складаються з недоотримання приплоду внаслідок абортів, мертвонароджень і загибелі молодняку після народження у перші 15-30 діб, збільшення частоти захворювань і падежу дорослого поголів'я, порушення племінної і селекційної роботи, збільшення витрат на лікування хворих тварин і проведення карантинно-обмежувальних заходів.
Від хворих і перехворілих тварин (головне джерело збудника) хламідії потрапляють у довкілля в період народження приплоду або аборту. Зараження відбувається здебільшого при поїданні інфікованих кормів. Збудник хвороби виділяється в довкілля протягом місяця до аборту й у наступні 30-45 днів. При зараженні хламідіями благополучного стада абортують 40-60% тварин. Кількість абортів зростає при скупченості і антисанітарному стані приміщень. Тварини залишаються носіями хламідій протягом 2-3-х років. На наступний рік аборти реєструють у нових, ввезених, інтактних тварин або у тварин першої вагітності.
Хламідії можуть також передаватися через інфіковану сперму при природному чи штучному осіменінні, протягом тривалого часу вони виділяються з сечею і молоком.
Інкубаційний період триває від декількох місяців до року. Це залежить від часу зараження тварин у період вагітності і патогенних властивостей збудника. Аборти хламідійної етіології, як правило, реєструють у другій половині вагітності. В одному випадку ензоотія проявляється у вигляді ма¬сових абортів, народженні нежиттєздатного молодняку, в іншому - у вигляді поодиноких абортів. При латентній інфекції відбуваються зовні нормальні роди, але приплід від таких тварин є носієм хламідій (Обухов И.Л., Яковенко М.В., 2000; Караваев Ю.Д., Маркин Ю.Н, 2003).
З лабораторних тварин до зараження хламідіями сприйнятливі білі миші, морські свинки, курчата (їх використовують для визначення вірулентності штамів, виділених від птахів) і дещо менше - кролі, білі щури, хом'ячки.
Антигенна будова. Елементарні тільця хламідій мають груповий комплементозв'язувальний антиген (беруть участь у РЗК), загальний для збудників орнітозу, аборту великої рогатої худоби і овець, ензоотичної пневмонії свиней та хламідій інших видів (цей термостабільний антиген не руйнується при кип'ятінні і автоклавуванні); і видоспецифічний термолабільний антиген, який інакгивуєіься при нагріванні до 60°С, вступає в реакцію з сироватками, специфічними щодо окремих видів хламідій. Перший з цих антигенів можна виявити в РЗК, РА, реакції преципітації в гелі, Р1Ф (Обухов И.А. и др., 1996); другий - в РН, РЗК, РП. Крім того, в елементарних тільцях знаходять гемаглютинін, що має зв'язок із групоспецифічним антигеном, який виявляють у РГА, РЗГА, РИГА (Достоєвський П.П. та ін., 1998).
Діагностика. Діагностика хламідіозів грунтується на вивченні епізоотичної ситуації, урахуванні клінічних ознак та патолого-анатомічних змін і лабораторних методах досліджень. Саме останні мають вирішаль¬не значення при виявленні хламідійних інфекцій.
Нині запропоновано широкий спектр методів лабораторної діагностики хламідійної інфекції, хоча до цієї пори не склалося єдиної думки про їхню чутливість.
Лабораторна діагностика при хламідіозах грунтується на прямому виявленні збудника і його антигенів та антитіл до нього, а також серологічних даних.
Для серологічної діагностики використовують методи РЗК або РТЗК, радіоімунопреципітацію (РІП), імунофлуоресценцію (ІФ), імуно-ферментний аналіз (ІФА) тощо.
До молекулярно-біологічних методів лабораторної діагностики належать всі варіанти полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Цей високочутливий метод дозволяє виявляти хворобу при його широкому використанні для скринінгового обстеження через відсутність хибнопозитивних результатів. Висока чутливість методу (10-1000 хламідійних клітин у пробі достатньо для встановлення інфекції) дозволяє виявляти хворих тварин на ранніх стадіях захворювання при латентному перебігу та хламідієносіїв (Настенко В. та ін., 2001).
Важливим етапом діагностики є доставка патологічного матеріалу в лабораторію ветеринарної медицини. Матеріал доставляють не пізніше 2 год після загибелі тварини, час транспортування не більше 24 год і застосування спеціального середовища, яке являє собою збалансований сольовий розчин, білковий стабілізатор, вуглеводи й амінокислоти з ви-значеним рН. Середовище повинне мати у своєму складі антимікробні й антигрибкові компоненти.