1. Огляд літератури

Рослиноїдні риби самостійно в ставках не розмножуються, що й зумовило необхідність створювати цілу технічну систему і відповідну посуху, яка призвела максимально реалізувати велику потенційну продуктивність і таким чином збільшити виробництво цінної дієтичної рибної продукції.

Успішні роботи по штучному риборозведенню цінних промислових видів риб виконанні українськими вченими.

Штучне розведення риб дозволило не тільки перейти від монокультури коропа до полі культури коропа і ряду інших видів риб, відтворення яких здійснюється штучно перевіривши цей процес із нерестових ставів в інкубаційні цехи.

Для вирішення питання штучного риборозведення в Україні плідні результати мав тісний зв'язок науки і виробництва, що дозволило в складних умовах забезпечити динамічний розвиток напрямку протягом останніх десятиліть. Очевидно, що подальші дослідження в галузі штучного розведення риб в умовах становлення ринкових відносин повинні бути збережені.

Розведення риб досить специфічне, що обумовлено їх видовою різноманітністю, яка поєднується з постійною дією абіотичних і антропогенних факторів. При цьому перша і друга група можуть впливати на риб безпосередньо, а третя група - антропогенні фактори, можуть діяти на риб безпосередньо, так і опосередковано через зміни кількісних і якісних характеристик умов існування і розмноження риб.

В зв'язку нарощенням господарської діяльності людини в глобальному масштабі змінюються гідрологічний режим, фізико-хімічні показники континентальних і морських вод, що негативно впливає на вид видовий склад, численність і біомасу гідро біонтів, зокрема риб.

Розмноження риб має специфічні особливості, характерні для водних тварин і обумовлені життям у воді. На відміну від теплокровних наземних тварин, що мешкають у воді, у абсолютній більшості риб запліднення

яйцеклітини відбувається поза материнським організмом, в зовнішньому середовищі —воді. Ікра і молочко до запліднення деякий час знаходиться у воді і проходить проникнення сперматозоїдів в яйцеклітину і формування зиготи, що свідчить про запліднення.

Розглядаючи розмноження риб і формуючи уявлення про предмет і складають цей виключно важливий процес у життєвому циклі всього живого і риб зокрема.

На думку А,П. Іванова, сюди потрібно віднести розвиток і формування статевих залоз, нерест, запліднення, ембріональний і постембріальний розвиток. Щодо відтворювальної системи костистих риб то у самців цих риб сім'япроводи із тканини сім'яника і виводяться через сім'япроводи в зовнішнє середовище.

Овуляція і сперміація - складні процеси, що мають нейрогуморальне управління. Знання механізму цих процесів має важливе значення при штучному розведені риб.

Овуляція і сперміація характеризуються певними послідовно замінюючи ми один одного цитологічними процесами. В плані фізіології ці процеси є не що інше, як функціональний метаморфоз тканини під дією гармонів. Фолікулярна тканина розпадається, видавлює із себе овоцити і спермії.

Загальна кількість сперми за репродуктивний період, може перевищувати масу її сім'яників. Тому самці можуть багаторазово приймати участь в нересті. З крупних плідників товстоболобиків можна отримати за один раз до 25 мл сперми. В сім'яниках спермії нерухомі. їх активізація відбувається лише при позбавлені секретом придатка сім'яника.

Різні види риб стають статевозрілими в різному віці. Більш раннє дозрівання характерне для видів з коротким життям. Білий товстолобик дозріває в три-чотирирічному віці, білий амур -в 6-7 років, на півдні України -в п'ятирічному віці.

Кожна статева клітина в процесі свого дозрівання повинна пройти кілька послідовних стадій. Перший період досить тривалий і пов'язаний з віком досягнення статевої зрілості. Другий, значно коротший, але різний за тривалістю залежно від виду риби.

Згідно з даними А.П. Іванова, для коропових і окуневих існують шкали зрілості, запропоновані СІ. Кулієвим.

В неретовий період яєчники самок містять статеві продукти 4-ї стадії зрілості. В процесі підходу до місць нересту, під дією гонодатропного гормону гіпофізу вони зазнають змін і приходять овуляція.

Немалий інтерес, пов'язаний з нерестом, мають дослідження Н.Л. Гербільського, який встановив існування специфічної нейрон-гуморальної регуляції процесу нересту.

Для нересту риби вибирають такі місця, умови яких відповідають їх біологічним особливостям в період запліднення і розвитку ембріонів.

Варто зазначити, що поняття термінів "осіменіння" і "запліднення" не тотожні (І.М. Шерман, М.В. Гринжевський, 1.1. Грициняк, 1999).

Осіменіння - це стикання сперми з ікрою (сперматозоїда з яйцеклітиною). Суть цього процесу залишається незмінною, вона не залежить від того, чи сперму виділяє самець на ікру, яка викинута самкою у водоймі, чи рибовод в умовах штучного риборозведення забезпечує контакт яйцеклітини і сперматозоїдів. Таким чином осіменіння може бути натуральним і штучним.

Запліднення - це злиття жіночих і чоловічих статевих клітин, що дає зиготі, яка в свою чергу дає початок новому життю. Цей процес не може бути штучним. Це природній процес, суть якого зводиться до наступного: сперматозоїд через мікропілє проникає в середину яйцеклітини, де проходить злиття чоловічих та жіночих статевих клітин. В результаті цього утворюється зигота, яка несе в собі чоловічий і жіночий початок. Вона, шляхом складних поділів в процесі ембріогенезу, перетворюється в багатоклітинний зародок, або ембріон.

Потрапивши у воду, ікринки досить швидко втрачають здатність до запліднення. Для більшості видів риб цей період не перевищує 2-3 хв.

Для сперміїв риб характерна відсутність таксису, тобто вони не здатні до пошуку яйцеклітини. При контакті з водою рухова активність сперміїв зростає, максимум спостерігається через 50-150 секунд, а потім поступово знижується.

Ікра, яка овулювала, може деякий час зберігати здатність до запліднення, якщо її тримати в тілі виловленої риби. Ікра коропових не втрачає цю здатність на протязі декількох годин (Шерман І.М., Гринжевський М.В., Гриценяк І.І.).

Таким чином, осіменіння і запліднення у рибою відбувається в воді, поза материнським організмом. Така форма осіменіння і запліднення отримала назву зовнішнього.

Після запліднення ікринки і утворення зиготи починається процес розвитку ембріона. На тривалість ембріогенезу суттєво може впливати температура води.

Випльовування ембріона з оболонки відбувається завдяки зниженню її міцності, що досягається дією спеціального ферменту.

Передличинки фітофільних риб мають "цементний" орган, який дозволяє їм фіксуватись на субстраті і утримуватись в поверхневих шарах води, де є умови оптимального кисневого режиму.

Рослиноїдні риби, до яких належать типовий макрофітофаг - білий амур і типовий фітоплантофаг - білий товстолобик, є основними компонентами полі культури в рибних господарствах.

Щодо строкатого товстолобика і чорного амура, то вони не є класичними рослиноїдними рибами тому, що перший живиться фіто- і зоопланктоном, а другий - молюсками.

Необхідно зазначити, що в процесі акліматизації ареал поширення рослиноїдних риб зазнав суттєвих змін, і ці риби стали екологічно пластичними, що дало їм можливості досить успішно пристосовуватись в різноманітних екологічних нішах.

Значний матеріал, що характеризує онтогенез риб накопичив В.В.Васніцов, який розробив теоретичні основи етапності розвитку риб.

Основною концепцією запропонованої ним теорії є те, що незалежно від виду, на протязі онтогенезу розвиток риб відбувається не тільки поступово і безперервно, але і переривчасто та стрибкоподібно, наглядно демонструючи філософську категорію переходу кількості в якість.

В овогенезі риб виділяють такі періоди:

• ембріональний личинковий;

• мальковий;

• період статевої зрілості.

Для кожного періоду характерна якісна специфіка. Для ембріогенезу властиве ендогенне живлення за рахунок поживних речовин жовткового мішка. Личинкам властиве екзогенне живлення, тобто організмами, що живуть в навколишньому середовищі. Хоча повне екзогенне живлення наступає тоді, коли у личинки повністю зникає жовтковий мішок і личинка становить мальком (Шерман І.М., Гринжевський М.В., Гриценяк І.І.).

На сучасному етапі розвитку рибництва раціональне використання кормових засобів, починаючи з годівлі мальків, є складовою частиною у технології вирощування і годівлі риб.

При цьому варто зазначити, що мова йде про такі якісні і кількісні параметри кормів, які б повністю забезпечили нормальний перебіг фізіологічних процесів з урахуванням вікової і видової специфіки культивованих риб.

Одним з найважливіших елементів раціонального використання кормів є нормування годівлі риб, яке ґрунтується на забезпеченні постійного споживання рибою повноцінного корму для підтримання її нормального фізіологічного стану, максимального утворення продукції, формування повноцінних статевих продуктів у ремонтних груп і плідників риб.

Недостатня і надмірна годівля риби шкідлива і негативно впливає на результативність вирощування, є збитковою для рибних господарств.

У першому випадку знижуються показники приросту маси і плодючість, послабляється резистентність організму, зростає сприйнятливість до захворювань.

У другому випадку виникає ожиріння, порушуються обмінні процеси, що негативно впливає на показники продуктивності і систему відтворення.

У зв'язку з вищезазначеним годівля риб за науково обґрунтованими нормами є одним із засобів організації національного рибництва.

На понятті "норма годівлі" ґрунтується концепція нормування годівлі риб, тобто годівля риб за нормами, які передбачають комплексну оцінку раціонів.

У зв'язку з розвитком наукового напряму щодо нормування годівлі риби, визначено певні терміни і термінологію, стосовно головних понять норм і нормованої годівлі. До цих понять належать такі: раціон, рівні загального, протеїнового, амінокислотного, енергетичного, вітамінного і мінерального живлення.

Досить важливим елементом організації нормованої годівлі риби є кількість годівлі у продовж світлової частини дня. Наука і практика рекомендують загодовувати добову норму за один або два прийоми протягом дня. Зазвичай у рибницьких господарствах рибу годують двічі: зранку до 9 год. та після обіду до 16 год. Відомо, що швидкість проходження корму залежить не тільки від активності ферментних систем, поверхні всмоктування поживних речовин, але й від температурного фону, на якому відбуваються ці біохімічні процеси. Наприклад, підвищення температури води з 10-15 до 20-28°С збільшує швидкість проходження корму по кишечнику риби відповідно з 18-17 до 7-4 годин.