Павукоподібні

Павукоподі́бні, або арахніди, клас типу членистоногих, який включає павуків, скорпіонів, косарикиів і кліщів. Вони відрізняються від інших членистоногих, оскільки мають тільки дві частини тіла: голову, об'єднану з грудною кліткою (головогруди), і черевце.

Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, які походять від водяних членистоногих, які спочатку заселяли моря. Щоб пристосуватися до наземного способу існування, павукоподібні повинні були: здійснити зміну органів дихання; максимально зменшити випаровування води з поверхні тіла; перейти на нові об'єкти живлення.

Основні особливості організації, що забезпечили пристосування павукоподібних до життя на суходолі:

- поява «легенів» і трахей — органів дихання атмосферним киснем;

- воскові виділення кутикули, які перешкоджають випаровуванню води;

- зменшення розмірів тіла для обмеження числа линьок;

- розвиток копулятивних органів і внутрішнього запліднення.

Зовнішня будова:Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди вкриті щільною кутикулою і включають шість сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. У павуків на кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сегмента — педипальпи — виконують функцію утримання здобичі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сегментів — ноги — беруть участь у пересуванні, плетінні павутини (павуки), викопуванні нірок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори. На відміну від ракоподібних обидві антени у павуків редукуються, фасеткові очі відсутні.

Черевце з'єднується з головогрудьми за допомогою сьомого сегмента, який не несе кінцівок. Кінцівки черевця, які несуть «зябра», перетворюються на «легені». Кінцівки десятого й одинадцятого сегментів утворюють у павуків павутинні бородавки.

Характерною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей й черевця. У примітивніших (фаланги) обидва відділи ще зберігають сегментацію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втратили навіть поділ тіла на головогруди і черевце.

Внутрішня будова: Нервова система характеризується подальшою концентрацією нервових вузлів. У павуків у передньому відділі головогрудей виникає єдине скупчення нейронів — головогрудна нервова маса. З органів чуттів розвинені дотик (чутливі волоски на тілі та кінцівках) і нюх. Зір дуже слабкий, є декілька пар простих очок.

Травна система: Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до живлення напіврідкою їжею. Травлення у багатьох павукоподібних відбувається в два етапи: 1) зовнішнє, 2) внутрішнє (кишкове). Спіймана здобич убивається отрутою, покриви жертви розриваються і всередину вводяться травні соки. Потім розріджений вміст жертви всмоктується. Для цього слугує забезпечена м'язами глотка, яка переходить у тонкий стравохід і далі, — у сисний шлунок.Продовжується травлення в шлунку і кишечнику. Вирости кишівника утворюють печінку, клітини якої виділяють травні ферменти.

Дихальна система: Усі павукоподібні мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, дихають атмосферним повітрям. Дихальна система представлена «легенями» або трахеями. Ті й інші відкриваються назовні отворами — стигмами на боках члеників. У легеневих мішках розташовані численні листкоподібні складки, в яких є кровоносні капіляри. Легені павукоподібних гомологічні зябрам ракоподібних. Трахеї —це система розгалужених трубочок, які підходять безпосередньо до всіх органів, де і здійснюється тканинний газообмін. «Легені» павукоподібних недосконалі, випаровують багато води, тому легеневі форми (деякі павуки, скорпіони) змушені жити в місцях, насичених вологою,— у підстилці тропічного лісу, ґрунті, норах. У вищих павуків виникають трахеї (за ступенем розвитку вони примітивніші за трахеї комах). Деякі павуки мають і «легені», і трахеї. Кліщі завдяки малим розмірам пристосувалися до поглинання кисню всією поверхнею тіла.

Кровоносна система найскладніша у скорпіонів і павуків, у яких дихання легеневе. У цих тварин кровоносна система подібна до такої в ракоподібних, тобто незамкнена. На спинному боці головогрудей розташоване серце, від якого відходять великі кровоносні судини.Простіша будова кровоносної системи у павукоподібних, які дихають трахеями. Найпростіша кровоносна система у кліщів: у них її може не бути зовсім або вона складається з мішкоподібного серця і пари остій (отворів).

Видільна система: Система виділення представлена мальпігієвими судинами — сліпими виростами кишківника. У їхніх клітинах накопичуються екскрети. Речовини, що виділяються, заздалегідь зневоднюються, щоб уникнути втрати води. У деяких примітивних павукоподібних як органи виділення збереглися рудименти метанефридіїв. Шкідливі речовини з гемолімфи надходять у мальпігіэві судини і по них потрапляють у кишечник звідки виводяться через анальний отвір.

Статева система: Павукоподібні роздільностатеві. Запліднення в більшості випадків внутрішнє. Сперма виробляється в сім'яниках самців і доставляється в статеві шляхи самиці за допомогою педипальп, які утворюють копулятивний орган. Яйця містять багато жовтка, розвиток прямий. Виняток становлять кліщі, у яких є личинкова стадія.

Систематика та різноманітність

Клас об'єднує 60 тисяч видів, згрупованих у декілька рядів, найчисленніші з яких Павуки (27 тис.) і Кліщі (25 тис.). Скорпіони (близько 700 видів) — найдавніший ряд серед наземних членистоногих, що зберіг безліч примітивних рис, властивих водним предкам.

КЛІЩІ

Кліщі — дрібні членистоногі тварини, підклас класу Павукоподібні (Arachnida).

Морфологічне та екологічне різноманіття

Звичайні розміри кліщів — 0,5—1 мм. Через малі розміри більшість видів кліщів (а їх нараховується сотні тисяч видів) невідомі пересічній людині. Недобру репутацію мають кровососи — іксодові кліщі, розмір яких до 5 мм, а дорослі самиці, харчуючись на теплокровних тваринах, можуть розростатися до 2 см.

Рідко зустрічаються в наш час дрібні (до 0,5 мм) кліщі, що паразитують під шкірою тварин та людини — коростяний свербун.

Чисельні види кліщів живуть в ґрунті та прілому листі та відіграють важливу роль у вторинній переробці органічної рослинної речовини. Багато видів проживають на рослинності, в траві, на деревах. Ці кліщі створюють особливі угрупування. Частина видів рослиноїдна, харчується соком рослин, інші види хижі, їх жертви — рослиноїдні кліщі та інші дрібні тварини.

Біологічні особливості

На відміну від деяких інших членистоногих, кліщі мають тіло з однієї частини, не поділене на видимі частки. Голова, тулуб та черевце можна тільки умовно виділити, здогадуючись про їх межі за характерними поперечними рядами щетинок, щитами, що додатково армують поверхню тіла, розташованими на спині, недалеко від передньої частини тіла, очами тощо.

Так само, як найближчі родичі павуки, деякі кліщі виділяють павутину та можуть формувати захисні пологи над колонією, використовують слину як отруту для полювання та для зовнішнього переварювання їжі.

Для циклу розвитку кліщів характерна невелика кількість стадій, від одної до іншої кліщ переходить линяючи та покидаючи свою зовнішню хітинову оболонку. Здебільшого кліщі відкладають яйця, з них вилуплюються личинка, яка, підростаючи, проходить одну, дві або три стадії німфи, після чого линяє у дорослого кліща — самицю чи самця.

Наука, що вивчає кліщів, називається акарологія.