1242 Р. Батий припинив похід на Захід і, вогнем і мечем знову пройшовши руськими землями, привів свої орди в пониззя Волги. Там монголи заснували свою державу - Орду.

Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах. значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон.

Найбільш спустошені були міста-центри економічного, політичного та культурного життя давньоруських земель.

Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті.

Крім того населення повинно було виконувати інші платежі і повинності:

" поплужне (поземельна дань від плуга),

" корм (утримання ханських урядовців),

" ям (надання транспортних засобів ханським урядовцям),

" тамга (мито),

" війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід).

Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов'язок прилюдно молитися за ханів; монголо-татарські загарбники намагались використати православну церкву в інтересах зміцнення своєї влади на Русі.

Найтяжче було князівствам, розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім - Галицькому, Волинському, Київському - було трохи легше. Вони корилися хану, хоча у внутрішньому житті мали повну волю. Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данини, хани призначали на руських землях баскаків (намісників) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту: від ханів і феодалів (князів і бояр). Руські феодали посилювали експлуатацію залежного від них населення, разом з тим перекладали на них і весь тягар монголо-татарських поборів.

Народні маси не раз повставали проти іга (1259 - в Новгороді; 1262- в містах Північно-Східної Русі; Ростові; Володимирі; Суздалі; Ярославлі; 1231 і 1327 - в Твері).

Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Карл Маркс називав владу Орди над підкореними народами кривавим брудом монгольського іга, і підкреслював, що воно не тільки гнітило, а й ображало душу народу, який ставав його жертвою. Боротьба Русі проти іга описана і в Галицько-Волинському літописі.

В 14-15 столітті Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від монголо-татарського іга.

57.

Радянська Україна (1919-1939 рр.)

Установлення радянської влади в Україні.

Протягом зими-весни 1919 р. більшовики вдруге захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд - Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Для зміцнення влади на місцях більшовики створили надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність рад, але більшості в радах більшовики поки не мали. ТРСУУ було перейменовано на Раду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет(ВУЦВК).

Процес радянізації в Україні мав такі риси:

o здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;

o відрізнявся суворою централізацією;

o провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, унаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух опору. Тим часом наступ на Україну розпочала білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ. Радянська влада в Україні знову (уже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Н. Махна.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Намагаючись урятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею. 21 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти більшовиків, відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С. Петлюрою. Як своєрідна компенсація до Польщі відходили західноукраїнські землі (Підляшшя, Посяння, Галичина, Західна Волинь, Лемківщина, Холмщина, частина Полісся по річках Збруч і Горинь), що викликало обурення серед населення Західної України.

Під час наступу польсько-українські війська 6 травня 1920 р. взяли Київ. Далі відбувся успішний контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави). У липні 1920 р. в Східній Галичині був утворений Тимчасовий радянський уряд на чолі з В. Затонським, який проіснував до відступу радянської армії у Галичину. Росія і Польща не були готові до затяжної війни і в жовтні 1920 р. уклали перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська (17 тис. осіб) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв із частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир,згідно з яким Польща визнала існування самостійної Радянської України. До Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя. Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна увійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим.

Білогвардійська армія Врангеля (150 тис. осіб), яка утримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Упродовж червня-листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши радянську владу в Криму.

Отже, у 1920-1921 рр. радянську владу в Україні було встановлено вже втретє (практично вся територія УНР опинилася під радянським контролем). Більшовики доклали максимум зусиль, щоб більше ніколи її не втратити.