4. Методи і техніка штучного осіменіння.

Практика штучного осіменіння с. – г. тварин використовує такі методи:

• піхвовий – сперму вводять у піхву самки (застосовується тільки для осіменіння молодих овець і телиць з вузьким тазом).

• цервікальний – сперму вводять в канал шийки матки (для осіменіння жуйних).

• матковий – сперму вводять безпосередньо в матку (для осіменіння кобил, свиней).

• трубний – сперму вводять в яйцепроводи (для птахів).

• інтроабдомінальний – сперму вводять через прокол черевної стінки (в наукових дослідженнях).

При цервікальному осіменінні, як правило використовують три способи: мано -, ректо -, візо і епі-цервікальний, техніку яких будемо вивчати на практичних заняттях.

Всі тварини з ознаками статевого збудження проходять гінекологічне обстеження для виключення хворих і вагітних, а також для визначення оптимального часу і способу осіменіння. Тварини осіменяються в манежі на пунктах або в польових умовах з використанням «Портативного комплекту для роботи оператора в польових умовах» КОІТ – 2.

Осіменяти можна тільки клінічно здорових корів – в першу після охоти (18...28-а доба). Жива маса телиць повинна бути не нижче ¾ стандарту породи.

Після осіменіння тварин витримують в стійлі до припинення охоти. Якщо через 12 годин вона не припиняється – проводять друге осіменіння. Ветеринарно обстежуються також корови які не прийшли в охоту через 30...45 діб після отелення.

На 19-ту добу після осіменіння в молоці або крові тварин досліджують концентрацію прогестерону імуно – ферментним методом, а через 60-75 діб проводять ректальне дослідження на тільність. Тварин які не запліднилися лікують, їм призначають відповідну годівлю і утримання. Також 2 рази на рік (восени і навесні) проводять диспансеризацію всього поголів'я. Комісія оцінює відтворювальну здатність кожної корови і бракує непридатних до відтворення тварин.

Тема: «Штучне запліднення тварин методом трансплантації ембріонів».

План.

1.Історія розвитку методу та інтенсифікація селекції.

2. Технологія трансплантації ембріонів.

3.Визначення та регуляція статей у ссавців.

Література:

М. П. Журавель, В. М. Давиденко. Технологія відтворення сільськогосподарських тварин. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – с.281 – 301.

1. Історія розвитку методу та інтенсифікація селекції.

Поряд зі штучним осіменінням в скотарстві, свинарстві і вівчарстві з успіхом використовується метод штучного запліднення тварин (трансплантація ембріонів), при якому в організм самки пересаджується ні сперма, а готовий плід – зародок.

Спочатку об’єктом трансплантації були запліднені яйцеклітини (зиготи), але з розвитком не хірургічної трансплантації почали пересаджувати морули та бластоцисти (фази розвитку ембріонів).

Трансплантація зигот вперше була здійснена англійським вченим Хiппом у 1880 році на кролях. Понад 50 років цією проблемою займались Д. Деріво, Ф. Ектор. Але масштабні системні і всебічні дослідження трансплантації зигот ведуться з 40-50 років 20 століття.

Останнім часом вченими пропонується використовувати для трансплантації овоцити: дозрівання їх в культурі in vitro з послідуючим заплідненням, що відкриває перспективу отримання необмеженої кількості ембріонів, а тривале збереження овоцитів в замороженому стані – використання генотипу цінної матки багато років і після її смерті.

Метод трансплантації зародків дозволяє більш ефективно використовувати генетичний потенціал самки і проводити селекцію гамет та зигот на основі оцінки за якістю нащадків, як самців – плідників, так і самок – донорів жіночих статевих клітин. Це дозволяє фактично в 1,5 рази прискорити селекційний процес і підвищити продуктивність стад на 15...20% за рік.

Прикладом ефективного використання цієї системи селекції може бути Оснабрюккський центр по розведенню голштинської худоби, яка має назву МОЕТ (множинна овуляція і ембріотрансплантація).

Рис. 1. Система селекційного процесу при використанні методів штучного осіменіння і штучного запліднення худоби, що використовується в центрі Оснабрюкке Гердбух (Німеччина)

А – первістки селекційного ядра, щорічно до 10 тис. гол; Б – перша селекція – відбір 100 донорів; В – трансплантація ембріонів 100 донорам; Г - перевірка відібраних 70 корів – донорів; Д – друга селекція.

1 – перша тільність; 2 – ембріотрансплантація; 3 – сперма кращих бугаїв у світі; 4 – народження телят – трансплантатів; 5 – друга тільність корів - донорів; 6 – заключна оцінка бугаїв для штучного осіменіння; 7 – 300 телят, що народилися від 70 донорів; 8 – 70 відібраних корів – донорів; 9 – жіноче потомство; 10 – чоловіче потомство; 11 – сини від кращих корів – донорів для оцінки за якістю нащадків.

Згідно цієї системи (рис.1) з кожних 10 тис. нетелів (віком 28 міс.) щорічно відбирають 100 кращих первісток, яких у 31 місяць піддають суперовуляції і осіменяють спермою кращих у світі бугаїв-лідерів. Від відібраних з цієї групи 70 донорів (віком 40 міс.) отримують 300 телят – трансплантатів, з яких 150 телець ідуть на вирощування і включають до наступного циклу селекції, а бугайців на оцінку як плідники. 70 корів – донорів ідуть на станцію оцінки донорів для другої селекції. Їх осіменяють у 42 місяці. Кінець тестування донорів відбувається після другої лактації, у 50 – місячному віці.

Відібрані від кращих донорів бугайці (рис.2) ідуть на станцію ш/о і в 14 місячному віці спермою кожного з них осіменяють по 800 корів, після чого вони поступають на 4 роки в групу "очікування результатів оцінки".

Рис. 2. Система селекції і оцінки бугаїв за якістю нащадків в