2. Поняття громадянське суспільство

Поняття громадянське суспільство широко використовується у соціології, а також публіцистикою, та й різними науками, насамперед філософією, правознавством, економічною теорією, політологією, політичною історією тощо.

При вивченні громадянського суспільства соціологія акцентує увагу на пізнанні його загальних властивостей і характеристик, вивченні конкретних форм та механізмів функціонування, виявленні реальних протиріч його сучасного стану та розвитку.

Виникло це поняття ще за часів античності. Ним в системі римського права позначали сукупність суб’єктів громадянського права. З плином часу зміст поняття "громадянське суспільство" суттєво змінився та збагатився.

У сучасній соціології існує два принципово різних погляди на природу громадянського суспільства. Перший характеризує його як суспільну систему в цілому, що здобула певний рівень соціально-економічного, політичного, культурного розвитку та має всі ознаки цивілізованості (ринкова економіка, демократія, дотримання прав людини тощо).

Більш поширеним є підхід, відповідно до якого громадянське суспільство розглядається як особлива сфера соціуму, що протистоїть державі та охоплює соціальні зв’язки, соціальні інститути, об’єднання людей, які виникають спонтанно та реалізують різноманітні потреби, інтереси, цілі.

Поняття громадянське суспільство використовується і як ідеологічне поняття. В якості ідеалу громадянське суспільство уособлює суспільство вільних, суверенних особистостей, які мають широкі громадянські та політичні права, активно приймають участь в управлінні державою, вільно висловлюють свої думки, створюють будь-які організації, партії, що захищають інтереси цих особистостей. В такому суспільстві має місце багатоманітність форм власності, вільний ринок, вільне підприємництво, ідейний плюралізм, свобода слова, незалежність засобів масової інформації.

Громадянське суспільство як реальність співпадає з громадянським суспільством як ідеалом тільки в тому випадку, коли встановлюється правова держава, головним принципом якої є верховенство права в усіх сферах суспільного життя, а також підпорядкування закону, органів самої держави, посадових осіб, інших організацій, громадян. У правовій державі джерелом законів виступає громадянське суспільство. Воно визначає собою державу, а не навпаки. При такому стані речей особистість має пріоритет над державою.

3. Типи суспільств

Щоб осягнути розмаїття форм соціального буття людини, соціологи поділяють всі суспільства, що існували та існують, на певні типи.

Декілька типів суспільств, що об’єднані спільними критеріями, складають типологію.

Суспільство є надзвичайно складним утворенням, яке неможливо осягнути за допомогою єдиної універсальної типології. Тому в соціальній та гуманітарній літературі наводяться типології, що базуються на різноманітних ознаках суспільства.

В ХІХ ст. свої типології запропонували німецькі вчені К. Маркс та Ф. Тьонніс. В основу типології К. Маркса було покладено такий критерій, як спосіб виробництва. Тобто суспільства, які можуть відрізнятися мовою, культурою, звичаями, способом та рівнем життя, але мають спільний спосіб виробництва, складають одну суспільно-економічну формацію (інакше кажучи, відносяться до одного типу суспільства). Таких формацій за К. Марксом п’ять

• первісна (слабкий розвиток продуктивних сил, примітивно-привласнюючий спосіб виробництва, колективна власність на засоби виробництва, відсутність держави)

• рабовласницька (власність на людей, використання праці рабів)

• феодальна (базується на експлуатації селян, що закріплені за землею)

• капіталістична (наймані робітники не володіють засобами виробництва, тому потрапляють в економічну залежність від їх власника – буржуазії)

• комуністична (ліквідується приватна власність на засоби виробництва)

За К. Марксом, продуктивні сили складаються з робочої сили, засобів виробництва та сировини. Робоча сила – це людина з її розумовою та фізичною здатністю виробляти певні матеріальні та духовні цінності. Засоби виробництва – це знаряддя праці, транспорт, дороги, сховища тощо та умови праці. Виробничі відносини, в першу чергу, це відносини власності на засоби виробництва.

Типологія, запропонована К. Марксом, стала інструментом наукового пізнання дійсності. Але не всі факти дійсності можуть бути проаналізовані за її допомогою. Тому формаційний підхід з моменту його виникнення має своїх критиків. На їхню думку, жодна з суспільно-економічних формацій не є "чистою", тобто у межах кожної формації, що затверджується, з одного боку, зберігаються елементи попередніх форм організації суспільного життя, а з іншого – складаються нові тенденції економічного, політичного, соціального, духовного життя суспільства. Це не дозволяє побудувати точну наукову картину дійсності.

Ф. Тьонніс поділив всі суспільства на "гемайншафт" (Gemeinschaft) та "гезельшафт" (Gesellschaft).

"Гемайншафт"	"Гезельшафт"
Домінують безпосередньо особисті та родинні стосунки.	Переважають знеособлені стосунки, життя здебільшого анонімне.
Соціальний контроль здійснюється завдяки звичаям, традиціям, віруванням, неписаним нормам.	Управління та соціальний контроль відбувається через формальні інститути та юридичні закони.
Характерна обмежена спеціалізація.	Характерна спеціалізація професійних ролей.
Професійні ролі не відділяються від сімейних.	Професійні та сімейні ролі існують окремо.
Головні соціальні інститути – сім’я, громада.	Важливу роль в житті суспільства відіграють крупні об’єднання та асоціації, наприклад, ділові кола, уряд, політичні партії, добровільні асоціації громадян.
В культурі переважають релігійні цінності.	В культурі переважають світські цінності.

За кількістю рівнів управління та ступенем розшарування суспільства поділяють на прості та складні.

Прості	Складні
Малочислені	Багаточисельні
Система управління проста, як правило, має один рівень	Багаторівнева система управління. Спеціалізований, розгалужений апарат управління, виникає бюрократія
Немає яскраво вираженої соціальної диференціації. Нерівність обмежується головним чином статтю та віком	Суспільство поділено на шари, прошарки, верстви, що розташовані ієрархічно
Немає писемності	З’являється писемність
Продуктивність праці низька, що не дозволяє виробляти додатковий продукт	Зростає продуктивність праці, люди починають виробляти додатковий продукт
Відсутні товарно-грошові відносини	Розвинені товарно-грошові відносини
В суспільстві немає часу, вільного від праці	В суспільстві з’являється вільний час, дозвілля
Домінують особисті, родинні стосунки	Домінують знеособлені стосунки
Суспільне життя регулюється звичаями, традиціями	Виникає право

Е. Гідденс виокремлює ранні (досучасні) та сучасні суспільства.

Ранні суспільства поділяють на:

• суспільства мисливців і збирачів;

• скотарські;

• землеробські;

• традиційні (аграрні).

Сучасні суспільства, за Е. Гідденсом, слід поділяти на:

• суспільства "першого світу". Виникли у ХVІІІ ст. та існують дотепер. До них належать США, країни Західної Європи, Японіїї, Австралії, Нової Зеландії. Базуються на промисловому виробництві і здебільшого вільному підприємництві;

• суспільства "другого світу". Виникли після жовтневої революції 1917р. в Росії і проіснували до початку 90-х років ХХ ст. Включали в себе СРСР, країни Східної Європи. Засновані на індустрії та централізованому плануванні економіки;

• суспільства "третього світу". Існують від ХVІІІ ст., коли вони переважно були колоніями, дотепер. До них належать африканські та південноамериканські країни, Індія;

• нові індустріальні країни (нещодавно індустріалізовані країни). Існують від 70-х років ХХ ст. Включають Гонконг, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань, Мексику, Бразилію.

У другій половині ХХ ст. західними соціологами, зокрема американським вченим Д. Беллом, було запропоновано типологію, яка складалася з трьох стадій у розвитку суспільства:

• доіндустріальної (аграрно-ремісної);

• індустріальної;

• постіндустріальної.

Доіндустріальні суспільства мають економіку, основану на первинному виробництві: полюванні, рибальстві, городничестві, скотарстві.

В таких суспільствах визначальним фактором розвитку виступало сільське господарство, а головними соціальними інститутами були церква та армія.

Більшість населення живе в сільській місцевості. Знаряддя праці прості.

В процесі виробництва як джерело енергії використовується головним чином фізична сила людей і тварин.

Виникають міста, де концентрується торгівля, ремесло та з'являються перші мануфактури. Значна частина населення вперше в історії людства не бере безпосередньої участі у виробництві засобів існування.

Виникає сфера дозвілля, розваг, професіоналізується мистецтво. Розширюється сфера товарно-грошових відносин, але переважає натуральний обмін, бартер.

Започатковується розвиток професійних армій. Існує окремий спеціалізований апарат управління на чолі з правителем (царем, імператором). Високі державні посади мають право обіймати виключно представники "правлячого класу". Чітко виражений поділ на аристократію та решту населення.

В соціальній структурі переважають приписані (аскриптивні) статуси. Між соціальними верствами існують бар'єри, які неможливо або складно подолати. Соціальна мобільність практично відсутня.

Особистість має маловаріантний рольовий набір. Поведінка індивіда регламентується звичаями, традиціями, жорстко контролюється соціокультурним середовищем.

Тип сім'ї – патріархальна.

В індустріальних суспільствах економіка базується на машинних технологіях, а тенденції розвитку визначає промисловість.

Виникли в XVIII ст. в Європі в результаті промислової революції. За розмірами більші ніж традиційні. Виникає машинне виробництво. Розповсюджується виробництво товарів масового споживання, яке поєднується із складною системою розподілу праці серед членів суспільства. Відкриті до інновацій. Починається активне застосування знеособлених джерел енергії (пари, електрики, атому тощо). Досягнення науки застосовуються для покращення методів виробництва. Ускладнюються технології. Процес виробництва та управління механізується і автоматизується.

Вже на перших етапах індустріалізації виробничі процеси знайшли мілітаризоване застосування, що докорінно змінило характер і спосіб ведення війн. Високий рівень розвитку засобів зв'язку і транспорту, які стають набагато швидшими та ефективнішими.

Виникає класова система стратифікації. В соціальній структурі переважають досягненні статуси. Спостерігається високий рівень соціальної мобільності.

Відбувається урбанізація – зростання долі населення міст та поширення міського способу життя на всі верстви населення. Міста стають самодостатніми утвореннями.

З’являються десятки тисяч нових професій. Зростає престиж промислової праці, а сільськогосподарської праці – знижується.

Розширюється економічна самостійність та політичні свободи громадян. Окрема людина стає самостійним суб'єктом політичного життя. Індивіди одночасно є включеними до декількох соціальних спільнот та організацій. Рольовий набір особистості стає поліваріантним.

Особливу роль у життєдіяльності суспільства починають відігравати засоби масової інформації.

Індивідуалізм, прагматизм, утилітаризм стають принципами, що визначають поведінку та вчинки

Тип сім'ї – сучасна.

Для постіндустріального суспільства особливого значення набуває теоретичне знання, інформація та університети, наукові центри, дослідницькі лабораторії як місце, де знання виробляють.

Виникли на думку багатьох фахівців у 70-ті роки ХХ ст. у найбільш розвинених країнах, наприклад, США та Японії.

Переважає інформатика та сфера послуг. Теоретичне знання набуває великого соціального значення, виступаючи в якості головної направляючої сили соціальних змін.

Знання та технічна компетентність стають обов’язковою умовою входження до еліти суспільства.

В організації та обробці інформації центральну роль відіграють комп’ютерні технології. Відбувається поєднання комп’ютерної та комунікаційної технологій.

Показником рівня економічного розвитку вважається відсоток наукових та технічних працівників до загальної кількості робочої сили, а також обсяг затрат на науково-дослідницькі розробки.

В соціології досить поширеним є також поняття сучасне суспільство, яке охоплює індустріальне та постіндустріальне суспільства, і розглядається як таке, що приходить на зміну традиційному суспільству. Треба зазначити, що саме поняття сучасність не тотожне поняттю наш час.