нові РП.НП / рп / sam_work
.pdfшкурі». Беранже вважає, що сам він не надто розуміється на філософії, але відчуває небезпеку серцем. І серце виявляється розумнішим за «розум». Саме цим він вирізняється з свого оточення, і саме здатність відчувати, співчувати, страждати через сумління дозволяють йому опиратися епідемії. Розгадавши головну сутність опору Беранже, можна зрозуміти й авторський задум: щоб не допускати «масового психозу», треба вчитися зберігати в собі людяність.
Тема: Джером Селінджер «Над прірвою у житі»
Література:
1.Галинская И.Л. Философские и эстетические основы поэтики Дж.Селинджера. – М., 1975.
2.Гольтер И.М. Роман Дж. Селинджера ―Над про-пастью во ржи‖ на перекрестке литературных тра-диций и открытий //РСШУ –2009. - № 2.–С.38–40.
3.Єременко О.В., Штейнбук Ф.М. Дж.Селінджер. ―Над прірвою у житті‖. Тринадцятий апостол? // ВЛ - 2000. - № 4. - С. 56 - 58.
4.Красуцька І. Крутий обрив дорослості. За романом Джерома Д.Селінджера ―Над прірвою у житі‖// ЗЛ – 2006. - № 8.
5.Марченко Н.П., Савчук Р.П. Сенс просвітлення: Постмодернові роздуми про роман Дж.Селінджера ―Над прірвою у житі‖ // ВЛК – 2001. - № 5. – С. 52-54.
6.Нестерова Л. Молодий герой і Америка. За романом Джерома Д.Селінджера ―Над прірвою у житі‖// ЗЛ – 2006. - № 8.
7.Марченко Н.П., Савчук Р.П. Сенс просвітлення: Постмодернові роздуми про роман Дж.Селінджера ―Над прірвою ужиті‖// ВЛ – 2001. - № 5. – С. 52-54.
8.Скобельська О.І. Виклик над безоднею.// ВЛК – 2004. - № 9. – С. 33-37.
Таратута С. Світ, що руйнує красу. Деякі аспекти аналізу роману Дж.Д.Селінджера ―Над прірвою у житі‖ // ВЛК – 2006. - № 7-8.
Запитання до самоконтролю.
1.Схарактеризуйте творчість Джерома Селінджера
2.Зазначте особливості розкриття теми відчуження особистості в сучасному світі у творчості Дж.Селінджера;
3.Зверніть увагу на художні особливості оповіді в повісті ―Ловець у житі‖;
4.Схарактеризуйте образ Голдена Колфілда
5.Випишіть із тексту судження головного героя про сучасне життя.
6.Чи розумієте ви головного героя повісті? Матеріали для роботи над темою
Джером Девід Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Його батько Сол був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, імпортував яловичину з Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо, цей іудейськокельтський дуалізм і вплинув на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рис характеру є суперечливість. Те, що він був напівєвреєм, викликало серйозний внутрішній конфлікт, зумовлений не так релігією, як соціальним статусом,- в ті часи був поширений расизм проти євреїв. Селінджер мав старшу сестру Доріс, дітей виховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера
були прохолодні стосунки. Сол бажав, щоб Девід заробляв великі гроші, мав певну роботу з високим соціальним статусом, також він хотів, щоб Девід продовжив сімейний бізнес, а це майбутнього письменника зовсім не приваблювало.
Селінджера вигнали з кількох приватних шкіл, через те що він не хотів навчатися. Далі він вчився у військовій школі "Веллі-Фордж" в штаті Пенсільванія, тоді ж починав писати. Це було його бажання там учитися, бо він хотів жити окремо від батьків. Однокласники згадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дуже компанійським, умів розповідати веселі історії й анекдоти, але коли йшлося про гулянки з випивкою, він, як правило, не брав участі. Селінджер був капітаном фехтувальної команди.
Потім разом з батьком хлопець побував у Польщі,- там він знайомився зі специфікою морських перевезень м'ясних продуктів. Це мало його цікавило, та поїхав він охоче. Проте отримав дуже неприємні враження від скотобоєнь, після чого твердо вирішив цим не займатись. Огида до м'ясного бізнесу вилилася в те, що він став вегетаріанцем. Під час поїздки він знайомиться з європейською культурою і вивчає німецьку мову.
Після цього Селінджер прожив десять місяців у Відні, ПОТІМ повернувся до Америки, в коледж Урсінус, але вже серед року втратив інтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій школі (Ivy Leage) через її снобізм та тому, що був євреєм.
Певний час майбутній письменник відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що їх вів Віт Барнетт, редактор журналу "Сторі". Він казав, що Селінджер сидів в останньому ряду й дивився у вікно майже до кіпця останнього семестру. Лише під кінець хлопець ожив, тоді він написав "Підлітки", перше оповідання (коли йому був 21 рік), яке Барнетт вирішив опублікувати в "Сторі", що було певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер не раз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником. Увесь цей час він продовжував писати.
Потім він плавав в Індію та Карибським морем на шведському лайнері "Кунгсхольм", де організовував дозвілля туристів, і не припиняв писати оповідання для журналів та університетських збірок.
У 1942 році Селінджера призвали до армії, де він прослужив два роки. Він брав участь у Другій світовій війні у складі дванадцятого піхотного полку четвертої дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, а в 1944 році він у складі союзних військ брав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. На фронті було нелегко, і у 1945 році майбутній класик американської літератури потрапив до шпиталю з нервовим зривом. Пізніше він з презирством ставився до В'єтнамської війни й глузував з хлопців, які вербувалися.
Гіркий і трагічний досвід воєнних років відіграв велику роль у формуванні його як письменника. У Німеччині він одружився з функціонеркою націоналсоціалістичної партії Сильвією, але невдовзі вони розлучились - він ненавидів нацистів так само сильно, як вона ненавиділа євреїв.
1945 рік був роком найбільшої творчої активності письменника, оповідання друкувались одне за одним. Цього ж року виходить у світ роман "Над прірвою у житі", який через кілька місяців посів перше місце в списку американських бестселерів. На той час з'явилися майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що увійшли до збірки "Дев'ять оповідань" (1953).
Після гучної популярності, викликаної виданням роману, автор вирішив переїхати до Нової Англії, де й придбав собі заміський будинок в Корніші, неподалік від річки Коннектикут, штат Нью-Гемпшир. Його дім знаходиться досить далеко від сусідів, за містом.
"Над прірвою у житі"
Цей твір, над яким автор, як стверджують критики, працював під час війни, є центральним у прозі Селінджера. Дії роману відбуваються в переддень 1949 року, і перед нами постає Америка 50-х років, тобто повоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману. Друга половина 40-х років в історії США - це період "холодної" війни. Американська реалістична література переживає кризу. Лозунгами дня стають користолюбство, споживацтво, прагнення до егоїстичного комфорту. У цій атмосфері штучного оптимізму з'являється роман Селінджера, який зробив свого роду переворот у громадській свідомості. Герой Селінджера першим звинуватив Америку в лицемірстві, самовдоволенні, розпусті. Письменник вибирає форму роману-сповіді, найбільш експресивну з усіх можливих романних форм.
Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой оповіді, перебуваючи на лікуванні в санаторії для нервово хворих, розповідає про те, що з ним трапилося близько двох років тому, коли йому було шістнадцять. Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом виявилося для Голдена нестерпним. Зовнішньо цей конфлікт зумовлений кількома обставинами. По-перше, після багатьох попереджень Голдена відраховують за неуспішність з Пенсі, привілейованої школи,- на нього чекає нерадісний шлях додому до Нью-Йорка, тим більше, що його було виключено з трьох інших коледжів з тих же причин. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: через неуважність він залишив у метро все спортивне знаряддя своїх товаришів, і ціла команда змушена була повертатися до школи ні з чим. По-третє, Холден сам дає підстави для складних взаємин з товаришами. Він
дуже сором'язливий, уразливий, часто буває просто грубим, розмовляє глузливопоблажливим тоном з товаришами. Однак Холдена понад усе пригнічують не особисті обставини, а дух загального обману й недовіри між людьми, що панують у США. Його обурює відсутність елементарної людяності, навкруги він бачить обман і лицемірство. Брешуть і в привілейованій школі в Пенсі, заявляючи, що виховують сміливих" і шляхетних юнаків, хоча насправді - самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над оточенням. Спортивні ігри, що ними захоплюються в школах, стають для нього символом поділу суспільства на сильних і слабких "гравців". Герой тяжко страждає від безвихідності, приреченості всіх його спромог збудувати своє життя по справедливості й щирості в людських стосунках, від неможливості зробити її осмисленою і змістовною.
Вчитися для того, щоб зробитися пролазою, заробляти купу грошей, їздити на роботу на машині, грати в бридж,- таким уявляється Голденові життя більшості забезпечених американців,- це не для нього. Звідси його самотність, внутрішня ізоляція від навколишнього світу, повний розлад із суспільством щодо головних життєвих цінностей, небажання прилаштовуватися під цей рівень. Голден, якому лише шістнадцять, ще не встиг звикнути до неписаних законів, що регулюють відносини людей в умовах соціальної нерівності. Він дуже хворобливо переживає перехід від світу дитячого демократизму у світ встановленого серед дорослих майнового розподілу; мріє рятувати дітей від прірви подорослішання. Більш за все в житті герой боїться стати таким, як усі дорослі. Саме цей бунт і привернув увагу всієї читаючої Америки, яка сприйняла роман як засудження соціальної апатії й бездумного конформізму. Особливо модним став роман серед молодшого покоління читачів ("втрачене покоління").
У той час бітники виступили за розкріпачення від влади речей, власності, і Селінджер створенням образу Голдена Колфілда випередив їх. Його герой почав, як і бітники, із заперечення і максималізму, але, на відміну від них, на цьому не зупиняється. Рух роману - це повільне звільнення героя від поверхневого ставлення до життя. Два дні .й дві ночі, що їх Голден проводить після втечі з Пенсі в НьюЙорку, відіграли величезну роль у формуванні його як особистості.
Сутенерство, проституція, відверте насилля, що з ними зіштовхується Голден, відкривають йому такі реалії світу, порівняно з яким усі його попередні біди здаються зовсім незначними. Разом з тим "широкий світ" дає можливість зустрітися з багатьма людьми, які мають багато привабливих рис. Випадкові зустрічі з попутницею в потязі, бесіди з Фібі впевнюють Голдена в хиткості позиції "тотального нігілізму". Він стає терпимішим і розсудливішим, у людях він починає знаходити й цінувати привітність, щирість і вихованість, вчиться розуміти життя, і його бунт набуває логічного завершення: замість втечі на захід Голден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, бо тепер Голден упевнений, що втікати завжди легше,
ніж залишатися і відстоювати свої гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але він уже твердо впевнений, що людина сама жити не може.
Роман Селінджера є твором з непростою тематикою. Він наповнений складною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, де сумну тональність різко змінює радісна й навпаки, де перед нами відкриваються складна й багатогранна система образів з тонким психологізмом у зображенні внутрішнього світу головного героя і його ставлення до інших персонажів. Усе це ставить повість "Над прірвою у житі" на рівень світових шедеврів XX століття. Імена головних персонажів мають тісний зв'язок з їх характером та їх роллю у творі, вони значущі, несуть у собі прихований зміст, що дає змогу краще зрозуміти персонажа.
Характер Голдена, його ідеали, переконання - все це відбивається на його імені, що має тісний зв'язок з його особистістю - особистістю неординарного підлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається, незвичною психікою, що став такий близький безлічі читачів у всьому світі. Ім'я "Голден" ("hold" - стримуватись) вказує на те, що він утримується від входження до суспільного життя, не сприймає всю фальш і облуду світу, який його оточує, проте не бунтує, а тільки стримується, щоб не стати одним із тих, кого він ненавидить; втілює не бунт, а лише неприйняття світу, правил гри, які той нав'язує кожному,- лицемірства, облудності й фальші. Інше значення слова "holden" - той, що приховує,- характеризує ще одну Голденову рису - певну замкнутість у собі, прихованість. Серед дорослих, серед більшості друзів, навіть у своєї дівчини Саллі Гайс, він не знаходить порозуміння, тому свою головну мрію він довіряє тільки Фібі. Прізвище - Колфілд (Caulfield) - розкладається на дві частини. Слово "caul" має пряме відношення до теми дитинства в романі; означає мембрану, що захищає зародок від механічних ушкоджень і створює умови для його розвитку. Тут бачимо пряму метафору ідеалу Голдена - бути ловцем у житі, захищати дітей від жорстокості дорослих, від брудної лайки на стінах школи, рятувати їх від прірви подорослішання. Друга частина (field - поле) теж викликає асоціацію з його мрією, з полями жита. Ім'я й прізвище разом створюють стислий, але цілком точний портрет персонажа, де вказані його основні риси та поривання. В іменах інших персонажів теж втілені риси Голдена, через його ставлення до них, через символіку їх образів.
В образі Фібі найяскравіше втілюється любов Голдена до дітей. В імені Фібі можна знайти різні значення. Слово phoebe давньоанглійською та грецькою значить сяюча, що співвідноситься з її функцією просвітлення настрою Голдена в романі; також означає маленького птаха (чибіса), для якого характерний постійний рух, як і Фібі, тендітна, постійно в русі - танцює, сміється, пише історії, говорить
про своїх друзів. Фібі сяє, мов світило, в житті Голдена, даючи йому справжнє щастя, вона завжди в його думках, впливає на його рішення, утримуючи його від необдуманих вчинків.
Саллі Гайс є обмеженою світською людиною, з якою Голден зустрічався, коли навчався в Пенсі. Він каже, що звик думати, ніби вона розумна, бо вона знає чимало про театри та літературу, але коли минуло достатньо часу, він побачив, що це не так. Та й після цього він був закоханий у неї, хоч і пам'ятав про свої справжні почуття, коли відчував раптовий потяг до неї. її прізвище - Гайс - вказує на обманний туман (haze), що символізує те, як Голден нітиться під її поглядом, як вона затуманює його свідомість.
На образі Фейс Кавендіш розкривається ще одна грань характеру Голдена. Іноді він намагається виглядати дорослим, і куріння символізує його намагання здаватися старшим, а прізвище "Фейс" визначається, як підсолоджений жувальний тютюн, не пов'язано з курінням Голдена. Ім'я Фейс (Faith) виражає віру Голдена в те, що він може виглядати дорослішим.
Прізвище Джеймса Касла відбиває його високі ідеали. Він немов перебуває в замку, підносячись над своїми лицемірними однолітками. Він відмовляється взяти назад свої слова за будь-яких умов і вчиняє самогубство раніше, ніж його змусять це зробити. Джеймс виплигує з вікна, немов зі свого замку високих ідеалів.
Джеймс Касл також має відношення до мотиву падіння, що пронизує всю повість. Смерть Касла викликає паралель з поступовим падінням здоров'я Голдена.
Ім'я Еклі, вуграстого придурка, якого не приймають у товаристві, звучить схоже на вигуки ouch (зойк болі), ecch та аск (вигуки огиди). Ім'я повністю відповідає характеру персонажа, вказує на його головні риси, на те, яку реакцію він може викликати. Він і Голдена дратує, але водночас Голден жаліє його - на його прикладі він вказує на фальш, що панує у Пенсі.
Голден захоплюється Карлом Льюсом, головним чином через його інтелект - він має найвищий IQ у Вутонській школі. Голден вважає, що це єдине, що в ньому варте уваги. Прізвище Luce іспанською означає "світло". Знання - світло, незнання - темрява. Це найкраще характеризує Льюса й ставлення до нього Голдена.
Ім'я одного з негативних персонажів, Вард Стредлейтер, теж добре характеризує його. Прізвище цього героя перегукується зі словом straddle (широко розставляти ноги), що добре змальовує його вдачу, нахабність і самовпевненість.
Як бачимо, більшість основних персонажів мають імена, які багато про що можуть сказати: їхній характер, звички, ставлення до них оповідача і, через нього, самого автора.
Тема: Франц Кáфка “Перевтілення”
Література:
1.Брод М. О Франце Кафке. – СПб., 2000.
2.Борецький М.І. Гріх бути байдужим // ВЛ – 1997.- № 10. – С. 40-43.
3.Вовк Я. Жорстокий світ самотності. Оповідання Ф.Кафки ―Перевтілення‖ // ЗЛ – 2002. – № 4.- С.28-30.
4.Волощук Е.В. Путь к постижению художественного мира Франца Кафки // Відродження. – 1994. - №2. – С. 14-16.
5.Волощук Е.В. Дон Кихот как фигура искушения: сервантесовские образы в художественном мире Ф.Кафки // Вікно в світ. – 1998. - № 3.
6.Давид Клод. Франц Кафка. – Харьков, Ростов-на-Дону, 1998.
Запитання для самоконтролю:
1.Якою вимальовується концепція світу і людини у творах Кафки?
2.Чому такою трагічною була для Кафки правда життя?
3.Що являє собою смерть Грегора?
4.Твір-роздум "Людина в цьому світі - самотня комаха" (за новелою Ф. Кафки "Перевтілення").
Додаткові матеріали
ранц Кафка (нім. Franz Kafka) — (*3 липня 1883, Прага, Австро-Угорська Імперія —
†3 червня 1924, Відень, Австрія) — один із найвизначніших німецьких письменників XX ст. єврейського походження, більшу частину робіт якого було опубліковано посмертно. Його твори просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, вони здатні пробуджувати в читачеві відповідні почуття тривоги, вони є унікальним явищем в світовій літературі Кафка народився 3 липня 1883 року в єврейській сім'ї,в Празі (Богемія, в той час — частина Австро-Угорської Імперії). Його батько — Герман Кафка (1852—1931), вийшов з чеськомовної єврейської громади, з 1882 р. був торговцем галантерейними товарами. Мати письменника — Юлія Кафка (Леві) (1856—1934)
— віддавала перевагу німецькій мові. Сам Кафка писав німецькою, хоча чеську знав чудово. Розмовляв він і французькою мовою. Будучи євреєм, Кафка практично не володів їдишем та почав виявляти цікавість до традиційної культури євреїв тільки в двадцятирічному віці під впливом театральних труп, що гастролювали в Празі; інтерес до вивчення іврита виник тільки в кінці життя.
Дім, де знаходилася гімназія, яку закінчив Кафка, а також пізніше знаходився магазин його батька
У Кафки було два молодших брати та три молодші сестри. Обидва брати, не досягши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років. Сестер звали Еллі, Валлі та Оттла (всі троє загинули під час Другої світової війни в нацистських концентраційних таборах у Польші). В період з 1889 по 1893 рр. Кафка відвідував початкову школу, а потім гімназію, яку закінчив в 1901 році. Закінчивши Празький Університет Карлов, отримав ступінь доктора права (керівником роботи Кафки над дисертацією був професор Альфред Вебер), а потім поступив на службу чиновником в страховому відомстві, де і пропрацював на скромних посадах до передчасного — через хворобу — виходу на пенсію в 1922 році. Робота для письменника була заняттям другорядним та обтяжливим: у щоденниках та листах він буквально признається в ненависті до свого начальника, товаришів по службі та клієнтів. На першому ж плані завжди була література, «реабілітовуюча все його існування». У 1917 після легеневого крововиливу розвився туберкульоз, від якого письменник помер 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем.
Аскетизм, невпевненість в собі, самоосуд та хворобливе сприйняття навколишнього світу — всі ці якості письменника добре задокументовані в його листах та щоденниках, а особливо в «Листі батькові» — коштовній інтроспективі в стосунки між батьком і сином. Через ранній розрив з батьками Кафка був вимушений вести дуже скромний спосіб життя та часто міняти житло, що наклало відбиток на його ставлення до самої Праги та її мешканців. Хронічні хвороби дуже дошкуляли йому; окрім туберкульозу, він страждав від мігрені, запаморочення, наривів та інших захворювань. Він намагався протидіяти всьому цьому натуропатичними засобами, такими як вегетаріанська дієта, регулярна гімнастика та вживання великої кількості непастеризованого коров'ячого молока. Будучи школярем, він брав активну участь в організації літературних зустрічей, докладав зусилля до організації та просування театральних спектаклів. На оточуючих Кафка справляв враження своєю хлоп'ячою, акуратною, суворою зовнішністю, спокійною
та незворушною поведінкою, а також своїм розумом і незвичайним почуттям гумору.
Могила Кафки на Новому єврейському кладовищі міста Праги. На івріті вказано: «Аншл син Гениха Кафки та Етл; нижче — батько: Гених син Якова Кафки та Фрадл, мати: Етл, дочка Якова Леві та Ґути»
Стосунки Кафки зі своїм деспотичним батьком є важливою складовою його творчості. У період між 1912-м та 1917-м роками він залицявся до берлінської дівчини Феліції Бауер, з якою двічі був заручений і двічі розривав заручини (наслідком цих стосунків стало написання роману «Процес»). Спілкуючись з нею головним чином через листи, Кафка створив її образ, який зовсім не відповідав дійсності. І справді вони були дуже різними людьми, що виявляється з їх листування. Другою нареченою Кафки стала Юлія Вохрицек, але заручини знову ж таки незабаром були розірвані. На початку 1920-х років він мав любовні стосунки із заміжньою чеською журналісткою, письменницею та перекладачкою — Міленою Есенською. У 1923 році Кафка, разом з дев'ятнадцятирічною Дорою Дімант, на декілька місяців переїхав у Берлін, в надії віддалитися від впливу сім'ї та сконцентруватися на письменництві; потім він повернувся до Праги. Здоров'я в цей час погіршувалося, і 3 червня 1924 року Кафка помер в санаторії під Віднем, ймовірно, від виснаження. Тіло перевезли до Праги, де воно і було поховане 11 червня 1924 на Новому Єврейському Кладовищі в районі Страшніце, в спільній сімейній могилі.