Розуміння частин веде до розуміння цілого, а розуміння цілого сприяє розумінню частин.

Коли ми починаємо читати, то не можемо охопити все ціле твору відразу. Ми рухаємося в процесі розуміння: сприймаємо частину і передбачаємо , що вона є частиною цілого, яке ми ще не бачимо. Ми додаємо цю першу частину до уявного цілого, і так далі. Коли ми доходимо до кінця твору, то наше уявне ціле заповнюється реально усвідомленими частинами (наче складаємо мозаїку). Але якщо у свідомості з’явилося реальне розуміння цілого, то окрема частина твору тепер проектується не на уявне ціле, а на реально зрозуміле.

Герменевтика як наука народжується пізніше, ніж працює Ав. Блажений. В його часи герменевтика називається екзегетика (наука про розуміння біблійного тексту). А власне герменевтика як наука з’являється тоді, коли з’являються науки, не раніше Декарта. Основоположник наукової герменевтики був нім вчений Ернест Шлейєрмахер (1768-1834 рр). шлейєрмахер був філософом і створив загальну теорію герменевтики. Йому вдалося зробити багато чого. Шлейєрмахер виходив з того, для того, щоб створити загальну теорію розуміння, треба розібратися зі свідомістю. З його точки зору найважливіше для розуміння – це проникнення або вживання в свідомість автора. Це потрібно тому, що між свідомістю автора і свідомістю інтерпретатора існує «дистанція». Цю дистанцію треба подолати, занурившись в свідомість автора. Якщо дистанція буде подолана, то ми зрозуміємо твір краще, ніж розуміє сам автор. Для того, щоб подолати дистанцію, Шлейєермахер запропонував біографічний метод дослідження. Свідомість, яка породжує твір, має культурну вкоріненість. Тому для вживлення в цю свідомість треба якомога краще вивчити соціокультурні обставини, в яких існувала ця свідомість. Це долання культурної дистанції між інтерпретатором і автором.

Герменевтичне коло – це процес безкінечного уточнення смислів і значень.

Долання культурної дистанції дає можливість зрівняти позиції автора та інтерпретатора, щоб вони були на одній площині.

Вільгельм Дільтей (1833-1911 рр) – внесок в розвиток герменевтики полягає в тому, що Дільтей чітко спозиціонував герменевтику серед інших наук.

Він каже: всі науки поділяються на два типи: про природу і про дух. Про природу – природничі науки (фізика, хімія, біологія, географія), науки про дух – гуманітарні (психологія, історія, філологія, культурологія, психологія). З точки зору Дільтея, науки про природу суттєво відрізняються від наук про дух. Герменевтика – із циклу наук про дух, при чому вона знаходиться в центрі наук про дух (органон наук про дух).

Науковець, який займається дослідженнями об’єкта із сфери наук про природу, має зайняти відсторонену від об’єкта позицію. У зв’язку з цим закономірності, які спостерігатиме такий науковець, будуть об’єктивними і можуть піддаватися верифікації (перевірці). Цінність здобутого таким чином знання в його об’єктивності.

Науки про дух відрізняються тим, що дослідник, який займається гуманітарним дослідженням, не може зайняти таку позицію, яку займає науковець наук про природу. Гуманітарій не може бути відстороненим і повністю об’єктивним по відношенню до свого об’єкта дослідження. Тому що предмет гуманітарних наук народжується завдяки суб’єктивності, діяльності людини як особистості. Такі об’єкти підлягають суб’єктивному тлумаченню, а не об’єктивному пізнанню. Гуманітарій вступає у взаємодію з об’єктом, у якого присутня суб’єктивність, і гуманітарій з нею взаємодіє. Дільтей хоче показати, що герменевтика – це наука, яка дає можливість зрозуміти, як реалізує себе дух (внутрішній світ).

Дільтей дуже цінує філософію та поезію, бо філософія - це міркування заради міркування, а поезія – переживання заради переживання (найвищі форми втілення людського духу).

Дільтей називає герменевтику мистецтвом тлумачення, а не наукою.

Порозуміння або розуміння Іншого – дуже важливе для герменевтики в часи Дільтея. З суб’єктом, який втілився у творі, треба знайти порозуміння.

Ганс Георг Гадамер (1900-) займався філософською та літературною герменевтикою. Внески: міркування щодо долання дистанції між авторем та читачем.

Дистанція між автором і читачем нездоланна. З точки зору Гадамера, її і не потрібно долати. Він вводить поняття «подія традиції». Подію традиції треба відчути, здійснити. Подолати дистанцію неможливо, тому що людина, яка здійснює інтерпретацію, теж знаходиться в соціокультурних обставинах. В процесі долання дистанції (вживання в автора) ми не можемо позбутися досвіду тієї соціокультурної реальності, в якій знаходимося ми. Дистанцію не треба долати в тому сенсі, що для інтерпретатора важливо зрозуміти автора в контексті сучасності, або здійснити «подію традиції» (присутність історії в сучасності). Долати дистанцію не до автора, а автора «запросити» в свою сучасність, аби зрозуміти його в сучасний час.

Гадамер вважає, що дистанцію можливо і неможливо подолати, щоб наблизитися до автора, але сприймати його з погляду сучасності. Розуміти автора на одній площині, але не забуваючи про власні соціокультурні обставини. Дистанція повинна долатися і залишатися одночасно.

Дистанція – це фільтр, який дає можливість відкинути особисте, але зберегти розуміння. Проходить багато років і особистісне втрачається.

Дистанція – це позитивна можливість розуміння. Дає можливість попрацювати і прийти до розуміння. Важливо більше розуміти, чим автор є для нас. Хоча автор звертався же до своїх сучасників, а не до нас. В його словах є щось суб’єктивне, а не індивідуальне.